Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

… Отож, маємо Кригу та фальш замороженої Історії всупереч історичній необхідності. Бо якби не люті, каже Бердяєв, якби не люті, то ми б тут уже мали ту чи іншу революцію або самочинний занепад держави: кінець Росії у її старій іпостасі; ми мали би Росію, розірвану між крайнощами Післясередньовіччя. Але ж Росія і світ у будь-якому разі мусять через це пройти, щоб виконати волю Божу й наблизитися до Царства Його. Бо, як я уже вам казав, панянка може не чула, а це річ в усьому цьому найважливіша: що в Бердяєва увесь отой рух Історії та закони, які нею обертають, є проявом божественного задуму й наслідком єдиного факту в Історії, який неповторний і цілковито вирваний з-під законів матерії, а саме народження і смерти Сина Божого Ісуса Христа, — від чого починається справжня Історія Людини.

… А яким чином Ніколай Алєксандровіч Бердяєв про Божу волю так упевнено свідчить? Ви запитаєте, й слушно запитаєте. Не являється нам Бог у неопалимій купині, не посилає пророків, уславлених чудесами, не промовляє з небес. Але ж ми знаємо наше минуле, знаємо Історію, і дано нам розум, щоб розповісти її собі ясними словами. І с т о р і я — ц е є д и н и й б е з п о с е р е д н і й з а с і б спілкування Бога з людиною.

… І звідси маєте заморозників і розтальників, бо хоча й не всі, хто за тими фронтами політично орієнтовані в Думі й у газетних обмовах, читали Бердяєва, й не всі, хто його читав, йому повірили, проте їх загалом достатньо багато там, у Петербурзі, в Таврійському палаці й у Царском Селе, й у міністерствах, між дворянами и чиновниками, причому з обох боків: заморозників, певних у тому, що тільки люті боронять Росію від розвалу й кривавого хаосу, тільки Крига хоронить її від краху, й розтальників, які переконані, що, доки не виженуть з країни Мороз, жодна реформа не дасть результату, жоден переворот, революція і демократизація неможливі, й нічого не зміниться на краще в царині самодержця; їх достатньо багато, щоб скерувати політику своїх партій і товариств згідно з власними страхами. Але ніхто з тим і так відверто не виступить, бо й так ми маємо вже легіони святих старців, які вбачають у лютих Антихриста й руйнування світу, великі й похмурі апокаліпсиси…

— Мартинівців.

— Якби ж то тільки! Ви поляк, правда ж, та й панна з Привисленья, — ви маєте свої месіанізми, й вам, врешті, не чужий той голод, голод чого? Річ у тім, що в нас містика не закінчується на релігії. Ані не починається. Російський месіанізм запліднив і народників, і соціалістів, й анархістів, усі політики й потоки ідей у Росії випливають з містичних джерел — то чому ж по-іншому мало би бути з заморозниками й розтальниками? Ви можете собі уявити, що спадає на країну нелюдське лихо й обертає тут і там літо на зиму, міста й луги — на Сибір Сибіру, а росіянин не добачить у цьому руки Божої й тисяч духовних символів? Ха! Такого не може бути! Чи я вам, пане Бенедикте, не розповідав — розповідав чи ні? — про долю наших братів марксистів: той голод у нас такий великий, що все ми мусимо брати в абсолюті, тотально й догматично, — адже навіть матеріалізм став для багатьох релігією, я був знайомий з аскетами й містиками матеріалізму, у них бували видіння, тобто інтелектуальні осяяння, їм об’являлися докази неіснування Бога та інші священні аксіоми атеїзму, вони зазнавали логічного та історіософського екстазу.

… Панянка сміється, панянці здається, що це, ах, c’est tout à fait ridicule, але ставитися до цього слід цілком практично. Наші володарі добре знають оту недугу російського люду; російський обскурантизм має своє обґрунтування. У середині минулого століття міністр освіти князь Ширінський-Шахматов заборонив викладання філософії в університетах — знали, звідки реальна загроза. Але минуло кільканадцять років, й інший указ надходить із Петербурга: філософію дозволити, заборонити природничі науки. Бачите, панно, як воно в Росії хитається. Раз бере гору світ тіла, раз — світ духу. Але боротьба одна й та само.

… То що насправді криється за політикою заморозників і розтальників? Адже, якби не твори Ніколая Бердяєва, то вони б іншою метафізикою Криги надулися, це певно, як двічі по два чотири. От лише…

— Політика є функцією культури, а серцем культури є, на жаль, релігія.

— Слухаю?

— Дозвольте мені до вас підсісти? — доктор Конєшин зайшов з-за плечей Зєйцовa й загасив цигарку в попільничці у нього під носом. Зєйцов завмер у напівпанічному відруху, не знаючи, чи втиснути голову в плечі, чи підхопитися і втекти.

— Властиво, пане докторе, ми…

— Дякую.

Панна Муклянович була зайняла останній із трьох фотелів, розставлених довкола столика, тож доктор Конєшин схопив крісло з-під шафи з радіоприймачем і всівся боком, біля Єлени, яку спершу цмокнув у ручку, представившись у напівпоклоні. Панна сполохано глянула понад столом. А що б такого мало зараз початися? П’яний чи не п’яний, те, що він мав сказати, Зєйцов уже сказав: у нього можна й далі вливати алкоголь, але який у тому сенс? Щиро сумнівалося, що то саме Зєйцов є отим заморозницьким терористом. Якщо й справді заморозники керуються такою політичною ідеєю, то для того, щоб зупинити доктора Теслу та його машини, вони не послали би спитого екс-каторжника, — котрий усе-таки й сам якнайдалі від заморозницької думки. І справді, чи відмовилися б вони від того, щоб розкрутити рейки й пустити під укіс увесь експрес? Навіть якби в ньому їхала половина керівництва Сибирьхожета з родинами.

Доктор Конєшин заклав ногу на ногу; потяг шарпнувся, доктор схитнувся і знову розставив ноги. Притому він опустив руки на коліна, злегка нахилившись до засланця, — було в тій позі щось фальшиве, якась перебільшена реґулярність кінцівок, суперечна природі людини, природі людського тіла. Тільки тепер на це звернулося увагу — може, тому, що все ще лунали в голові слова Зєйцовa про таємні знаки тіла й закони фізіономіки, — щойно цієї миті зауважилося, якою геометричною симетрією назначений шановний доктор Конєшин: не тільки в укладі всієї постаті, бо це можна опанувати думкою, але й у вигляді самого обличчя, облямованого рудими бакенбардами (такими рудими, що майже червоними). Не було між тими