read-books.club » Публіцистика » Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Книга Розчарування. 1977–1990" автора Олена Олексіївна Литовченко. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 119
Перейти на сторінку:
такому чудовиську, як ти?! Аякже, розкатав губу!..

Справи із зароблянням грошей – це одне, але ж почуття власної гідності треба берегти… Розгніваний прапорщик вирішив помститися – і майорші, і її чоловікові також. Малюта Нілович настрочив анонімку, де розповів про все – і про дачу, і про роботу військовослужбовців на ній, і про правдиві та вигадані на ходу способи заробляння грошей майоршею. Лист із повідомленням про вручення хотів відправити з міської пошти сам, але через купу справ відлучитися з військової частини вдень ніяк не вдавалося…

Час минав, отож нарешті Коврига наважився відправити листа через молодого лейтенанта. Той обіцяв зробити все як слід і через два дні приніс корінець відповідної поштової квітанції.

Минуло два тижні, але відповіді так і не було… Як раптом на них звалилася комісія з позаплановою перевіркою! Потім поповзли чутки про те, що майора з їхнього навчального центру…

«Ось вона, відплата!» – подумав Коврига. І на радощах напився.

Але, як виявилося згодом, майора підвищили до підполковника і відправили для подальшого проходження служби кудись під Смоленськ. Почувши таке, Малюта Нілович немовби сказився. Та що ж це таке коїться на білому світі?! В анонімці він виклав усе так старанно і з такими подробицями, а вони не оцінили… Але чому?!

Майор саме здавав справи і підписував обхідні листи, коли до засмученого і спантеличеного Ковриги звернулася майорша з пропозицією придбати їхню прекрасну двоповерхову дачу за відносно невеликі гроші. Малюта Нілович погодився, тоді майорша зайнялася оформленням документів. Через день вона попросила занести їй договір з дачним кооперативом, але скільки прапорщик не шукав, його ніде не було.

– Ну нічого, вирішимо й це, – пообіцяла вона.

І ось нарешті Коврига отримав документи на розкішну дачу, оформлені на його ім’я. Майор з майоршею благополучно поїхали на Смоленщину. А до Єйська приїхав черговий безпосередній начальник – теж майор, цього разу моложавий і неодружений. Поки він входив у курс справ, прапорщик мотався, немов солоний заєць. А коли все увійшло в робочий режим, Малюта Нілович знов перестрів біля частини Ксюшу. Вона на когось чекала. З Ковригою привіталася привітно – як і належить вітатися з давнім добрим знайомим. Тоді він нарешті наважився: підігрітий усвідомленням того, що його статки зросли на двоповерхову віллу, успадковану від попереднього начальника, намацав у кишені обручку і простягнув дівчині зі словами:

– А як вам, Оксанонько, ось це?..

Вона взяла з його рук заповітну коробочку, захоплено вигукнула:

– Яка краса! Вона така мила, просто обручка мрії!.. Будь-яка жінка буде щаслива прийняти такий подарунок.

Але далі… з байдужим виглядом закрила коробочку і простягнула її Ковризі назад! Нещасний прапорщик відчув, що у нього знов несподівано підстрибнув тиск. Задихаючись, він намагався щось сказати, але… впав непритомний!.. У цей час через КПП пройшов хвацький капітан. Розгублена Ксюша замахала йому руками. Капітан підбіг, вони удвох перетягли прапорщика на КПП, викликали начмеда їхнього центру, а коли стан Малюти Ніловича стабілізувався, службовою автівкою перевезли його на скромну дачу і поклали в ліжко.

Ксюша ще трохи затрималася у прапорщика, пару разів виміряла тиск, приготувала йому чай і нарешті вирушила додому, наостанок оголосивши:

– Завтра і післязавтра вам краще побути вдома. Тут, на дачі, повітря чудове, вам це на користь. Я неодмінно забіжу до вас і принесу настоянку: вам конче треба попити її повторно. Але приділити вам іще більше уваги не можу, вибачайте! У мене зараз роботи багацько, перепрошую… адже в п’ятницю я виходжу заміж.

– Як заміж?! Як так заміж? – у відчаї закричав їй навздогін Коврига. Але цього відчайдушного зойку дівчина вже не почула, бо за нею зі скрипом зачинилися вхідні двері.

Тоді його погляд впав на стіл, де сиротливо лежала заповітна коробочка з підло відторгненою обручкою мрії. Чорні думки повільно заповнювали хворий мозок Ковриги:

«Застрелити цю паскуду!.. Задушити її!.. Зґвалтувати!.. Стоп-стоп… Але ж це – слушна думка! Ах ти ж зараза розпутна!.. Ну що ж, не захотіла по-хорошому – буде по-поганому!.. Ти у мене благатимеш, щоб я погодився!..»

Він спробував підвестися, але, знесилений, впав на ліжко.

* * *

Втім, заплановане на п’ятницю весілля довелося відкласти: адже до Єйського навчального центру ППО саме в п’ятницю зібрався заїхати генерал-майор – представник Північно-Кавказького військового округу. Візит мав бути коротким і неофіційним, бо далі генерал збирався у відпустку. А ще подейкували, нібито він хоче зустрітися з племінником… А загалом, як то кажуть: начальству видніше – на те воно і начальство!..

Що ж до Малюти Ніловича, то вже наступного дня він трохи оклигав. І хоча все ж залишився на дачі й майже не вставав з ліжка (навіть незважаючи на скорий візит генерал-майора), почав виношувати план помсти всьому жіночому роду загалом, а особливо – підступній Ксюші Муратовій.

«Ось де ви у мене будете!» – погрожував він кулаком низькій стелі.

Через перенесення весілля Оксана не змогла зайти до хворого, тому попросила свою колежанку Варюньку завітати на дачу до Ковриги. Коли вона подзвонилиа у двері, то чекала доволі довго. Лише після повторного дзвінка всередині дачного будиночка щось зашаруділо, потім грюкнуло. Лише тоді вхідні двері розчахнулися, й на порозі виник недбало одягнений, п’яний в устільку прапорщик. Варюнька тицьнула йому в руки чай, мовила:

– Оксана перепрошує, що не може зайти, тому вона…

– Оксана?! – вирячивши очі й дихаючи перегаром, дико ревонув Малюта Нілович, підскочив на місці, змахнув руками так, ніби намагався щось упіймати.

– Це треба заварити… – пробелькотала Варюнька, потроху задкуючи. Вона раптом усвідомила, що, окрім них двох, на дачі нікого більше нема…

Але тут Коврига здійняв високо над головою затиснутий у дужому кулаці пакетик з лікувальним чаєм і знову підскочивши на місці, дико скрикнув:

– Оксанко! Сьогодні я помщуся тобі за зраду!

І похитуючись з боку на бік, кинувся в глиб дачного будиночка. Тоді Варюнька поквапилася захлопнути вхідні двері й чкурнути геть. Від гріха подалі.

Невідомо, чим займався прапорщик решту дня. Прокинувся він просто посеред ночі. Спробував підвестися з ліжка – проте спіткнувся об порожні пляшки з-під шампанського і коньяку, розставлені біля ліжка, й гепнувся на підлогу. Жалібно дзеленькнувши, порожні пляшки розкотилися навсібіч.

– Мав рацію товариш майор: пити шкідливо! Добре, що я таки подолав цю хмільну бридоту… цього «зеленого змія»… – пробелькотів Малюта Нілович, згадавши лекцію, прочитану в контексті антиалкогольної кампанії[78], ініційованої не просто Партією й Урядом, але особисто Генеральним секретарем ЦК КПРС товаришем Горбачовим. Погано лише, що після цієї запеклої боротьби у нього просто розколюється голова!..

Тоді прапорщик, доклавши неабияких зусиль, підповз до стіни, все ж таки підвівся, увімкнув світло й

1 ... 67 68 69 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"