Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Мартінова думка працювала швидко.

— З вами говорить доктор Філіпс. Коли вона прийде — скажіть, що я відміняю її зустріч з гінекологом і що вона повинна побачитися зі мною.

— Я передам, — відповіла реєстраторка.

Мартін відчув, що вона щиро здивована.

Мартін пішки повернувся до маленького парку і сів на лаву. Він неспроможний був прийняти жодного розумного рішення. Для людини, яка вірила в порядок і державну владу, той факт, що він не міг зв’язатися з поліцією після того, як у нього стріляли, здавався найвищим виявом нелогічності.

Пообідній час він провів то впадаючи в короткий сон, то прокидаючись, для того, щоб мучитися від розгубленості. Неспроможність прийняти рішення кінець кінцем визначила лінію його поведінки. Прийшла година пік, сягнула свого апогея. Потім натовп став рідшати, і Мартін знов пішов до кав’ярні. Було трохи за шосту.

Він замовив м’ясо і, поки його готували, спробував розшукати Деніс. Але її ніде не могли знайти. Закінчивши розмову, він вирішив зателефонувати їй додому, розмірковуючи, чи достатньо знає про нього поліція, щоб встановити за нею спостереження.

Вона відразу ж зняла трубку.

— Мартіне? — в її голосі лунав відчай.

— Так, це я.

— Слава Богу! Де ти?

Мартін не відповів на це питання й сказав:

— Де ти була? Я цілий день тебе розшукую.

— Я не зовсім здорова. Лишилася вдома.

— Чому ж ти не попередила в лікарні?

— Я знаю, що я… — раптом голос Сенгер змінився. — Не приходь! — прокричала вона.

Її голос заглушили, і Філіпс чув беззвучну боротьбу. У п’ятах йому похололо.

— Деніс! — закричав він, так що всі відвідувачі кав’ярні завмерли і всі голови повернулися до Філіпса.

— Філіпс, це Сенсон, — поліцейський узяв трубку. Мартін чув, що за спиною в нього Деніс усе ще намагається кричати. — Послухайте одну хвилинку, Філіпсе, — проговорив Сенсон. Потім він відірвався від трубки й кинув: — Заберіть її звідси й хай заспокоїться! Слухайте, Філіпсе, — почав Сенсон, знов беручи трубку.

— Що, чорт забирай, відбувається, Сенсоне? — закричав Філіпс. — Що ви дозволяєте собі з Деніс?

— Заспокойтесь, Філіпсе. Дівча в найкращій формі. Ми тут, щоб охороняти її. Що сталося з вами минулої ночі в Клойстерзі?

— Що сталося зі мною? Ви збожеволіли? Ваші люди хотіли прикінчити мене!

— Це ж смішно, Філіпсе. Ми знали, що у внутрішньому подвір’ї були не ви. Ми думали, вони вас уже спіймали.

— Хто вони? — спитав збитий з пантелику Філіпс.

— Філіпсе! Я не можу говорити про такі речі телефоном.

— Просто скажіть, що, чорт би вас усіх забрав, відбувається?!

Відвідувачі кав’ярні все ще сиділи нерухомі. Всі вони були мешканці Нью-Йорка й звикли до найрізноманітніших неймовірних подій, але тільки не в тій кав’ярні, куди вони мали звичку ходити.

Сенсон був спокійний і незворушний.

— Пробачте, Філіпсе. Ви повинні приїхати сюди, й зробити це треба негайно. Діючи самостійно, ви лише ускладнюєте наше завдання. І ви знаєте, що на карту поставлено кілька безневинних життів.

— Через дві години! — заволав Філіпс. — Я за дві години їзди від міста!

— Гаразд. За дві години, але ні секундою пізніше.

В трубці клацнуло. Розмова урвалася.

Філіпса охопила паніка. За одну мить його нерішучість наче рукою зняло. Він жбурнув на стіл п’ятидоларову банкноту, вибіг на вулицю й помчав до станції підземки на Восьмій авеню.

Він їхав до медичного центру. Він не знав, що робитиме, коли дістанеться туди, але він їхав до лікарні. В нього лишалося дві години, і він мусив отримати відповіді на ряд питань. Він не виключав, що Сенсон говорить правду. Можливо, вони справді думали, що його захопила якась невідома організація. Але певності у Філіпса не було, а непевність вселяла жах. Інтуїція підказувала, що Деніс у небезпеці.

У вагоні можна було тільки стояти, хоча години пік уже й минули. Але їзда подіяла на Філіпса цілюще. Приступ паніки минувся, і тепер він міг спокійно думати. До того часу, коли треба було виходити, він знав, як проникнути до лікарні і що він там робитиме.

Разом із натовпом пасажирів Мартін вийшов на вулицю й рушив у перший визначений ним пункт: у винну крамницю. Продавець кинув погляд на розкуйовдженого Мартіна, вийшов з-за каси й спробував виштовхати його за двері. Але подобрішав, коли Мартін показав гроші.

За тридцять секунд він вибрав півлітрову пляшку віскі й заплатив за неї. Звернувши з Бродвею убік, Мартін знайшов маленький завулок, де стояло кілька візків для сміття. Там він відкоркував віскі, і набравши в рота великий ковток, взявся полоскати горло. Проковтнув він одну краплину, решту ж виплюнув на землю. Потім, наче одеколоном, зволожив віскі обличчя й шию і запхнув пляшку в кишеню піджака. Зашпортуючись, він проминув кілька візків і вибрав найдальший. У ньому був пісок, яким узимку, напевно, посипали хідники. В піску він зробив невелику ямку, в яку поклав гаманця. Залишки грошей Філіпс засунув до кишені, де було віскі.

Наступну зупинку він зробив у заповненій людом бакалійній крамниці. Коли він зайшов, покупці широко розступилися. Але відвідувачів було дуже багато, і Філіпсові довелося проштовхуватися до того місця, звідки видно було продавців.

— О-о-ой, — скрикнув Філіпс, задихаючись і падаючи на підлогу.

Він навмисно потягнув за собою виставлені напоказ бляшанки з консервованим горошком. Він корчився наче від болю, а бляшанки котилися на всі боки. Коли продавець схилився й спитав, чи не забився він, Мартін, гикаючи, видушив:

— Болить. Серце!

Карета швидкої прибула за кілька секунд. На обличчя йому вже надягли кисневу маску і під час