Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

На щастя, ляда виявилася незачиненою на клямку і йому не довелося товкти головою, як тій навіженій українці. Тому Ероут без особливих клопотів перевалив кендюх на підлогу. У грудях боліло, і коли він спробував із зажерливістю напхати туди побільше прохолодного повітря, до горла підступила нудота. Але то все бабські витребеньки, — випустив відро блювотини Ероут і лише тоді знову дрібно загиготів. То все дурниці порівняно з тим, про що він усе ж таки довідався…

Джипа біля сарайчика не знайшов, але не став цим перейматися. Драндулет, на якому забралася відціля Марта зі своїм визволителем, все одно знайдеться, і той доходяга Сем ще довго товктиметься на ньому висохлими сідницями. На Бога, як тут не розсміятись! І яке йому тепер діло до Сема, чи до тої українки з її визволителем? Наплювати. Те дівчисько промимрило, де заховано скарб тоба-батаків, і це було найголовнішим!

Тихо, ш-ш-ша!..

Ероут сів біля відчинених дверей сарайчика. Пертися назад одному джунглями серед ночі — вибачте, він не самогубець. Краще дочекатися ранку і тоді податись у селище. І Ероут, хекаючи на поранену руку, продовжив розмірковувати…

Марту від нього забрали і більше немає чого розраховувати на порозуміння з нею. Та клята дівка вже, мабуть, ридає в обіймах свого захисника, і Тед міг заприсягтися здоров’ям батечка, що обов’язково розпатякає про таємницю браслета тамтому задрипаному донжуану.

— Та плювати на вас! Сам собі дам раду! — І його думки потекли у чітко визначеному напрямку.

Йому конче треба знайти Тусуклаїнг. Тоба-батаки жили на півночі Суматри, значить, заховати свої скарби, скажімо, на Яві або Калімантані було б просто безглуздо. Та й далеко віднести золото не змогли б — побоялися з таким вантажем перетнути кордони чужих володінь. Виходить, шлях його лежить на північ Суматри.

Ну що, Теодоре, хлопчику, хіба ти не молодець? Зараз у тебе найголовніше завдання — випередити Марту, — уже чув, як ці слова скаже батечко, як тільки він зателефонує додому і так, між іншим, назве три слова, навіть два, і батько зрозуміє, про що йдеться. Але поки що — тихо, ш-ш-ша!

Ероут міг би навіть не звертати уваги на біль у грудях і поранену руку, якби не гризло: звідки отой донжуан довідався, що Марта жива? Усі ж газети написали, що українка загинула. Невже покійний Тіт бовкнув комусь?…

У голові знову озвалися телефонні гудки, батько зняв слухавку і продовжував наставляти Теда:

— Поквапся, хлопчику, ти мусиш першим увійти у «Бойд банк» і знайти спільну мову з його управителем.

— Так, так, — погоджувався молодий Ероут.

Раз по раз у виснаженому промені, біля самої землі, він бачив хмарку метеликів, крилатих мурашок, котрих розганяла галаслива пара гекко — ящірок сіро-палевого кольору. Як навіжені, гасали вони навколо Ероута, гекали щось по-своєму, наслідуючи почутий людський сміх. У тропіках цих ящірок ніхто не боїться. Про це Ероут знав з розповіді покійного Тіта, і почувався у безпеці, бо гекко надійно охороняли від усякого отруйного плазуна чи комахи. Тому намагався не вовтузитися, боявся відлякати противних первісних створінь, котрі йому так віддано слугували. Але помалу сон взяв своє і він заснув.

Сем гонорово розправляв плечі, стоячи на кормі швидкохідного моторного катера, і уявляв себе схожим на туго напнуте вітрило, яке мчить за вітром щасливих перемін. Тепер немає чого пригинати спину під тягарем злиднів. Минулося! Він міцно стає на ноги!

Міріади краплин обліплювали патики довгих ніг, але Сем не рухався, вростав у дно катера, наче вгрузав невидимим, але цупким корінням гевеї, — так бубнявіла в нім сила грошовитої людини. Ніякий. шторм не збив би тепер Сема з ніг, не змусив пригинатися і поштиво задкувати під поглядами можновладців, випрошуючи зайву рупію за бочівок латексу. О, яке ж це солодке відчуття оранкайя,[15] який фетиш!

І Сем вирішив на пальцях порахувати, що треба буде зробити відразу, як тільки-но охоронці Даві доставлять його додому.

Сухі кістяки, щедро просочені латексом, ніколи швидко не згиналися. Та зараз, коли Сем вираховував хосен, вони скручувались і в’їдались у долоню надщербленими, брудними нігтями, обведеними брунатними смужками засохлого соку гевеї.

Грошей, щедро запропонованих Даві, вистачить на купівлю порядного катера для перевезення на Суматру латексу. Це по-перше. Сем навіть очі заплющив, приміряючись, скільки металевих бочівок стане на катері, на якому він зараз такий щасливий повертається додому, — виходило самий раз.

Вказівний палець аж свербів, чекаючи, поки Сем дасть команду і він скорчиться, притиснувшись до першого. По-друге, Сем з милості Даві стане володарем великої каучуконосної ділянки. Він добряче розчистить її і засадить молодими саджанцями гевеї. По-третє, купить усю необхідну техніку разом з тими оприскувачами, які колись бачив у Танджунау. По-четверте, йому потрібні будуть різні добрива. Їх, розцяцькованих у пластикових мішках, Сем теж бачив, коли був якось на Суматрі.

І, по-п’яте, він ожениться. Як зараз Сем хотів, щоб його побачили місцеві красуні, — такого впевненого в собі, гордого і зверхнього. Але ще добре придивиться до тих вертихвосток.

Усередині наростало збудження. П’ятірня стиснулася в кулак, який зібрав у тугий вузол усі плани Сема. Навіть не хотілося розводити сильно стиснуті пальці. Кулак — неабияка сила.

Ель Даві бовванів за величезним столом, могутній та недосяжний. Сем відразу впав ниць, але все ж таки встиг помітити у руках володаря Флор ніж Тіта, запакований у поліетиленовому мішку.

Такі ножі, або кріси, — свята приналежність кожного правовірного суматранина. Вони безапеляційно з давніх-давен уособлюють чоловічу сутність настільки, що при одруженні багатого хлопця навідній дівчині його взагалі могло не бути на власному весіллі. Замість оранкайя біля нареченої клали кріс, пишно оздоблена рукоять якого і гостре,