Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

татарам с азовскими сидільцами в совітах и в посилках запасов. А его величество став судном на устю Дону, не пустил к Азову турков, кораблями пришедших з моря. Что видя татаре, всіма силами нападали на козацкій обоз, желая хотя на конях взять турков з суден їх до Азова для помочи, но не могли того доказать. На послідок же, что турки азовскії, водою ночю проездя, давали осебі знать орді, а орда с поля туркам корабельним, и того козаки досмотрившися, страж над рікою утвердили. Однак когда из города турки випором и з поля орда на козацкій обоз шкодливо нападать стали, тогда козаки, німецких подъкопов и штурмов не дожидаясь, сами дерзновенною охотою чрез вал азовскій с турками великій бой въщинили, і цілій день в огні страшном на непріятеля валячися, прислугу свою государю явили там, з оружя палячи непохибно и с копійми на стіны скачучи, — не только турков стрільбою, но и зручь ламали и убывали, хоругвы їх хватали, и канатами водними за палі градскіе закидая, з валу оные ворочали и в город діру учинили; но и на діру тую одни других в город же увалитися тиснули и заохочали. А так турки, не могучи Козаков оружем отъбити, мішками з порохом, приправляя огонь, за стіни кидали и Козаков ожигали, потом ров глубокій в городі близ штурму ископали на упад козакам. Но ні мішки, ни ров не помогли туркам. Козаки бо, когда турецкій блякавз 17 дня іюля подъкопали и, одного ночью доставши, четири армати там и протчего възяли, тогда турки, рано увідавши сіе, такъже и тое, что они ж смиліе собираются в великіе партії и, не щадя себе, силно нападать на город начинают, пред очима его царского величества, дня 18 іюля замахали шапками, и хоругвами наклонивши, стали на мир възивать и милости у государя просить, что и получили. И в 19 числі, в неділю, азовцы боярину и воеводі Алексію Семеновичу Шеїну, при государі там бывшом, город с аммуниціею и со всім отъдали; сами же з женами и дітьми отпущены свободно на низ Доном до Кагамлика в 18 боярах. И тогда ж, дабы козаки азовцов не чепали, данно с казны монаршей на 25 000 радових 25 000 рублей, а на старшину полковую и сотников и на знатнійшее товариство по 15 червонцов, гетьмана же наказного с полковниками особливо жалованно. А на той час гетьман Мазепа стоял на Коломаку» і т. д. — подібне із сп. Іскрицького. Різниця між цим уривком із тексту Судієнка і «Коротким описом Малоросії» незначна (за винятком числа козацького війська: 17 000 і 25 000). Щодо останньої приписки у сп. Судієнка — про платню козакам під Азовом, — то цей епізод відсутній у короткому описі Малоросії. Джерело його невідоме.

Того ж року его царского величества сили великіе двигнулись под Азов землею и водою, и сам вийшол зимою; и прислал указ свой царский до гетмана запорожского Івана Мазепи, жеби войска козацкого слал туда ж тисячей двадцять пять 168. Що на росказанія его царского величества послал полковников: черніговского Якова Лизогуба, прилуцкого Дмитра Лазаренка, лубенского Леона Свічку, гадяцкого Бороховича и компанію и сердюков, жеби било сполна тисячей двадцять пять; которіе в поході том от орди міли перепону, але добрий отпор дали орді, и притягнули под Азов до его царского величества. Над которими козаками наказним гетманом Яков Лизогуб, полковник черніговский, а полковники — прилуцкий Дмитро Лазаренко Горленко, лубенский Свічка а гадяцкий Борохович. Где войска стояли его царского величества под Азовом, достаючи города и маючи потребу з войсками турецкими на морі, не допускаючи турков до Азова, которих на воді побили. И так юля 19 за позволеніем [божіїм] узяли город Азов, а найболше 158 за отвагою Козаков, которіе сами охоту узявши, отважившися, опановали вежу, которая усего города боронила, и из тоей вежі козаки разили турков в городі, же не могли себе боронити, которіе мусіли просити о милосердие и здали город; тилко тое собі упросили у его царского величества, жеби оним волно у свою землю пойти. На що его царское величество зезволил, отобравши город зо всім запасом, строенніем градским, и оних турков обложенцев казал забрати у будари на килкадесят суден и отвезти за море Азовское, у турецкую землю 169. И город Азов его царское величество своїми людми осадил, и що зготованного 1 през войну, зараз направляти росказал и церкви будовати; а козацкое войско, ударовавши, отпустил з честю и подякованям гетманові до городов.

А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином Шереметом, з силою білагородскою, противко хана и орди кримской, которіе там же стояли в полях, тилко ж до нашего войска не зближались, сподіваючись наших войск ку собі, бо міл певного язика наших Козаков, которих подезд человіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави.

Поворочаючи его царское величество от Азова, прислал указ, жеби гетман в малой купі до его царского величества ехал, переймуючи в дорозі. Що зараз поехал гетман и застал его царское величество в Рибном, и там поклон свой отдал, где ласкавого цара на себе и на усе войско [иміл и 2], такая великая милость его царского величества била, же изволил своею битностію у господі у гетмана гуляти и обідати и през цалий день гетманові Івану 3 Мазепі з собою сидіти, напотом з ласкою 4 отпустил на Україну, а сам его царское величество на Москву повернул.

Того ж року король полский Ян Собеский помер, и ляхи межи собою турбацію великую міли, не хотячи королем сина Собеского, змерлого короля, и из 5 собою жолніре билися.

1 Певно, «зопсованного».

2 Взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського.

3 Там же: немає «Івану».

4 Там же: «и из великою милостію».

5 Там же: «межи».

РОКУ 1697*

На Москві з бояр Іван Соковник, Александр Цыслер 6, Пушкин, козак донский, стрелець стрименніе, совіт 7 собі учинивши, жеби конечне его царское величество Петра Алексіевича убити, и на тое юже наготовалися. Що о той їх злой раді стрелец вивідавшися,