Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

очевидно, здурів, — і далі жалівся Брюс, — навмисно шкрябає всілякі нісенітниці, які, він же знає, я ніколи не опублікую. У цій його писанині повно дивних справ і ще дивніших закінчень, а часто закінчення зовсім відсутні. Напевно, Пардью гадає, що це дуже розумно чи модно, він переживає якийсь сраний катарсис у своєму особистому горі, створюючи цю макулатуру. Але мені воно не треба. Я знаю, що подобається нормальним порядним людям, хороші, прості історії зі щасливим кінцем, де негідники дістають по заслугам, герой знаходить собі дівчину, а секс не надто outre.[69]

Юніс гахнула чашкою чаю перед немилим гостем, навмисно розбризкавши трохи рідини кольору помиїв із чашки на блюдце.

— А тобі не спадало на думку, що твоїм читачам захочеться якогось різноманіття? Закортить, наприклад, висловлюючись образно, напружити свої інтелектуальні м’язи? Сформувати свою думку, самостійно закінчити оповідання?

Брюс підніс чашку до вуст, але роздивившись зблизька її вміст, роздратовано поставив назад.

— Дорогенький, читачі люблять те, що ми наказуємо їм любити. Усе дуже просто.

— Тож чому ти не накажеш їм любити нові оповідання Ентоні Пардью? — Бомбардир ледь утримався, щоб не вигукнути: «Туше!»[70] — Хіба Ентоні Пардью — це не той автор, чия збірка оповідань так добре пішла в тебе?

Брюс від роздратування підняв брови так високо, що вони зникли в його павутинячій зачісці.

— Заради Бога, Бомбардире! Спробуй, і побачимо. Ось що я тобі скажу. Перша збірка пішла дуже добре: щасливі історії, щасливі фінали, скрізь гармонія. Та вже не так. Іч, здумав мені еволюціонувати зі «Звуків музики»[71] до «Мідвічських зозуленят».[72] Але я сказав своє слово: або він працює по-моєму, або геть!

Брюс колись мав офіс у тій самій будівлі, що й Бомбардир, і досі принагідно заходив випити на дурняк чаю та попліткувати. Однак помітивши, що Бомбардир не надто засуджує клятого Ентоні Пардью, а Юніс ставиться без співчуття, Брюс вирішив ушиватися.

— Мені шкода, що ми не змогли підписати контракт із сердешним Ентоні раніше від Брюса, — зітхнув Бомбардир. — Його перша збірка видалася мені дуже гарною, але й нові оповідання, судячи зі слів Брюса, нічим не гірші, а може, навіть кращі. Оце думаю, чи не спробувати мені вдатися до браконьєрства…

Юніс дістала зі свого письмового столу невеликий згорток, обернений у цупкий вугільно-сірий папір та перев’язаний яскравою рожевою стрічкою, і дала його Бомбардиру.

— Я знаю, що твій день народження лише на наступному тижні, — обличчя Бомбардира засяяло захопленням, яку маленького хлопчика; він так любив сюрпризи, — але я подумала, що після візиту Брюса Бугімена це могло б трохи поліпшити тобі настрій.

Вона подарувала йому DVD-диск із «Кліткою для пташок».[73] Вони дивилися цей фільм торік, і Бомбардир так реготав, що ледь не вдавився попкорном.

— Шкода, що мама не побачить цей фільм, — зрештою сказав він. — Його дивитися набагато приємніше, ніж «Філадельфію».

Ґрейс уже не було з ними 18 місяців. Вона пережила свого чоловіка лише на рік і раптово померла уві сні у «Фоллі Енд». Її поховали поряд з Ґодфрі на кладовищі поруч із церквою, у якій вони понад півстоліття були парафіянами, затятими прихильниками команди флористів, організаторами й учасниками літнього свята врожаю тощо. Прощаючись із Ґрейс, Бомбардир і Юніс стояли на плямистому від сонця й тіні цвинтарі, думаючи про власні похорони.

— Я за кремацію, не хочу, щоб мене ховали, — виголосив Бомбардир і, помовчавши, додав: — Менше можливості для помилок. А потім я хочу, щоб ти змішала мій прах із прахом Дуґласа і Бейбі Джейн, звісно, якщо я переживу її, і розвіяла нас десь у прекрасному місці.

Юніс спостерігала, як похоронна процесія повертається назад до машин.

— Чому ти так упевнений, що помреш раніше від мене?

Бомбардир узяв її за руку, коли вони теж почали виходити з цвинтаря.

— Тому що ти все-таки на кілька років молодша, ніж я, та й більше дбаєш про своє здоров’я.

Юніс пирхнула, але Бомбардир додав:

— А ще тому, що ти моя вірна підлегла і маєш робити те, що я тобі кажу.

Юніс розсміялася:

— «Десь у чудовому місці» не дуже точне розпорядження.

— Коли вигадаю щось конкретніше, я дам тобі знати.

Перед тим як вони дійшли до воріт цвинтаря, Бомбардир зупинився і стис її руку.

— І ще одне, — він подивився на Юніс очима, у яких бриніли непрохані сльози, — пообіцяй мені, що, коли раптом я закінчу, як тато, таким самим божевільцем, і мене помістять у той будинок, ти знайдеш шлях… ти