Читати книгу - "З ким би побігати"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І ти полетиш? — спитав Асаф.
— Може, так, а може, й ні. Це зважаючи...
— Зважаючи на що?
— Який настрій буде. — Мацліах погладив Дінку. — Ну гаразд, я пішов. Якщо знайдеш її, скажи: Мацліах збирає інформацію. Скажеш їй? Не забудеш? Мацліах — так мене звати.
Вдома на Асафа звалилося те, від чого він так успішно ухилявся протягом дня. На автовідповідачі було п’ять повідомлень від Рої, одне — від Даноха, одне — від Носорога і одне — від батьків, які сповіщали, що вони вже долетіли і все гаразд. Асаф нарешті дістався до туалету і довго сидів там, читаючи свіже число «Ігроманії», не цілком розуміючи слова, що пливли перед очима. Потім прийняв душ, зателефонував Даноху додому і розповів, що весь день гасав за собакою.
— Так це не пес? — тільки й спитав Данох.
Асаф попросив дозволу продовжити біганину і завтра, і дозвіл було отримано. Потім він подзвонив Носорогу, заспокоїв, що він ще живий, і признався, що великих досягнень у своєму розслідуванні поки не добився. Та все ж, і про це Асаф чомусь не міг розповісти Носорогу, в нього було відчуття, що він неухильно наближається до Тамар, рухається їй назустріч.
Під час розмови з Носорогом його пронизала якась думка. Адже Мацліах сказав щось дуже важливе, і він ще хотів його перепитати, але розмова якось так вивернула...
— Асафе, ти слухаєш?
— Так. Ні. Я тут пригадав дещо.
Вона шукає когось, сказав Мацліах і одразу злякався, що виказав чужу таємницю, і швидко додав, що це «щось там її особисте». Кого вона шукає? Як він міг його не випитати? Як міг таке проминути?
— А від стариків що-небудь чути? — гмикнувши, поцікавився Носоріг.
— Та поки що нічого особливого, — неуважно відповів Асаф і швидко попрощався, радіючи, що встиг поговорити з Носорогом раніше, ніж з батьками.
Дінка була сита. Він влаштував їй містечко і ліг поруч на килимі. Перебираючи її шерсть, він поринув у роздуми про те, кого ж шукає Тамар, і незабаром задрімав — далася взнаки втома. Прокинувся Асаф години через дві, у домі було темно, у повітрі танули відгомони телефонних дзвінків. Асаф приготував собі «гарячу страву» в упаковці, додав кілька сосисок з кетчупом і половину кавуна. Його чомусь не тягнуло їсти мамину страву. Трохи прибалдівши від своєї самостійності, Асаф знехтував усі домашні правила і разом з тарілкою влаштувався у вітальні перед телевізором. Він подивився запис матчу двомісячної давності, намагаючись погасити ураган цього неспокійного дня. Тричі дзвонив телефон, Асаф знав, що це Рої, і не піднімав слухавку, аж поки стало геть уже пізно для прогулянок. Тоді він відповів.
— Асафе, викидень ти нещасний, де ти, в біса, лазиш?
У слухавці гамір, музика, сміх. Він відповів, що застряг на роботі. Рої зареготав і велів негайно відірвати дулу від дивана і кулею летіти в «Coffee Time», а то Дафі вже зачекалася.
— Я не прийду.
— Що?! Як ти сказав? — Рої не повірив своїм вухам. — Слухай гарнесенько, козел: ми з Мейталь уже три години шляємося містом з твоєю Дафі, яка, між іншим, сьогодні — порношоу у власному соку, чорне шмаття, пірсинг і таке інше. Тому ти мені не квакай, ніби ти там стомився і з ніг падаєш! Що ти там взагалі робиш, яйця чухаєш?
— Рої, — тихо сказав Асаф, сам дивуючись зі свого спокою, — я не прийду. Вибачся за мене перед Дафі. Вона не винна. У мене зараз не той настрій.
Запала тиша. Асаф майже чув, як крутяться коліщатка у Рої в мізках. Рої був під градусом, але лише трохи, тож він чудово врубився, що ніколи ще Асаф не розмовляв з ним таким тоном.
— Тепер слухай мене, — уїдливо зашепотів Рої, і Асаф подумав, що сьогодні з ним уже хтось так говорив, ось з такою ж злістю. Ну звичайно: детектив. — Якщо ти не прийдеш сюди через п’ятнадцять хвилин, з тобою все кінчено. Зрозумів мене, гівнюк? Розумієш, що я тобі кажу? Не прийдеш — ти для мене покійник.
Асаф не відповів. Серце його калатало. Дванадцять років вони дружили. Рої був його першим справжнім другом. Асафова мама розповідала, що перший рік у дитячому садку, до появи Рої, Асаф був такий самотній, що коли одного разу підчепив там воші, вона аж зраділа — адже це означало, що він контактував з кимось.
— Ти залишишся сам, — шепотів Рої з такою страшною ненавистю, що Асаф здивувався: де вона ховалася всі ці роки? — Ніхто в класі, у всій школі, ніхто в світі навіть сцяти поряд з тобою не стане, і знаєш чому? Ти справді хочеш почути — чому?
Асаф злегка зіщулився, готуючись до удару.
— Тому що я більше не буду твоїм другом.
Ніякого болю.
— А тепер ти послухай, Рої, — відповів Асаф, і йому здалося, що зараз він говорить точнісінько як Носоріг, тихо і вагомо. — Річ у тому, що ти вже давно мені не друг.
Він повісив слухавку. Досить, подумав він байдуже, кінчено.
Асаф перетнув вітальню і знову сів на підлогу біля Дінки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким би побігати», після закриття браузера.