Читати книгу - "Українські традиції"

Плакуча верба – символ журби по багатьох землях, вона ж – символ журної вдовиці. Так само береза – символ смутку. Мак-видюк і терлич відганяють нечисту силу від хати («Лісова пісня»).

Лозина – також символ дівочости, гнучкости й сирітства. Пор.: гнеться, як лоза.

Цікавий переказ про райське дерево, чи Дерево Життя, поширений в народніх оповіданнях і колядках. «А посреди Раю Древо Животное, єже єсть божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; воно покриваєть вітвями весь Рай, імієть же листья от всіх дерев, і плоди тоже. Ісходить от него сладкое благоуханіє (пахощі), а от корня его текуть млеком і медом 12 істочников».[202]

Багато переказів про мітичне дерево. Воно росте на верху небесної нави, в царстві богів, а вітями сягає додолу. По цьому дереву бігає з землі на Небо білка й приносить богові звістки з землі. На ньому ростуть золоті яблука, а з листя капає запашна роса, а з коріння б'ють джерела золоте та срібне. Цей переказ частий в усій Европі.[203]

Сухе дерево втрачає всю свою силу, і стає, за народніми віруваннями, сховищем нечистої сили, – в дуплі сухої верби чи сухої груші завжди замешкують чорти; пор. приказку: «Закохався, як чорт у суху грушу», або прокляття: «А щоб ти повісився на сухій гілляці», чи: «Учепився сухої верби!»

У лісі живе і всім керує лісовик або полісун (пор. у римлян: сильван, з лат. silva – ліс). Це він кричить по лісі, здіймає галас, лякає людину, збиває її з дороги й змушує блукати. Він господар дерев, господар лісу.

Перетворення людини в дерево дуже поширене в українських віруваннях, і дуже часте воно в народніх оповіданнях та в нашій старшій літературі. Як знаємо, одним з перших творів Т. Шевченка була балада «Тополя» 1839 року, як закохана нещаслива чорнобрива

І мавка в «Лісовій пісні» 1911 р. Лесі Українки раптом перетворюється у вербу з сухим листям та плакучим гіллям.

Серед різних зел багато є такого, що почиталося вже в глибоку давнину, як цілюще або взагалі допоміжне, та тільки звичайні люди того не знають. Відуни та відьми добре знають цю силу зілля і часто користаються ним. Напр., папороть цвіте тільки раз на рік, опівночі під Івана Купайла; огненний цвіт цей показує сховані в землі скарби. Євшан-зілля зцілює від винародовлення, і хто забуде свою батьківщину, воно пригадає.[204]

Серед різних зел багато чудодійних та помічних, що лікують людину. Зібрані в певні дні, особливо в ніч під Івана Купайла, мають велику цілющу силу. А деякі зілля мають чудодійну силу: розрив-трава дає доступ до всього міцно замкненого, любисток чи люби-мене привертає любов дівчини чи жінки.

Багато квітів та зел зв'язані з дівоцтвом. Вічно зелений барвінок, свіжий і під снігом, це символ першого кохання та чистого іплюбу, чому він чистий в ритуалі, особливо весільному. З хрещатого барвінку на весіллі плетуть вінки, а в бойків збирання барвінку для весілля – окремий обряд (Вовк: «Студії»). Вінки з барвінку плетуть і на Похоронах, і на Родинах.

Рута завжди зелена, як і барвінок, і йде до дівочих прикрас. Рута, м'ята та барвінок – «щоб любилися, цілувалися», взагалі це дівочі рослини, і часті в ритуалі. Червона рожа – символ дівочої чистоти. Васильки так само вживаються в ритуалі; дівчата ними заквітчуються й прикрашують Образи в хаті.

Є й легендарні квітки, напр. такі братки чи Іван та Мар'я: брат і сестра, не знаючи про своє родство, побралися, і за їхній тяжкий гріх ніщо їх не приймає для смерті: