Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Великий галас з приводу пліток, що начебто пані Фергер зіштовхнула пана Фергера зі сходів — інвалідний візок і все таке. Він у лікарні з численними переломами, а пані Фергер кілька разів особисто допитала сама директорка. Вдасться це зам’яти чи вже запізно?

Відразу ж знайшлося двоє свідків, котрі заявили, що бачили, як пані Фергер зробила це навмисно. Сама ж пані Фергер стверджувала, що в інвалідного візка відламалися ручки. Схоже, вона й досі стискала їх у руках, бо саме крісло лежало за десять кроків унизу. З іншого боку, не було причин штовхати чоловіка до сходів, якщо тільки вона не хотіла його налякати. Останнє цілком можливе, бо, для прикладу, пан Фергер завжди був злий на свою дружину. Він із нею навіть не спілкувався, а наче вигаркував команди. І попри те, вона роками з любов’ю і безмежним терпінням віддано піклувалася про нього. На її місця я би вже давно спустив його зі сходів.

Мені цікаво, чи можна якось завадити даній події потрапити в газети. Вистачить й одного телефонного дзвінка в «Het Parool».

Нас наполегливо просили «в інтересах усіх сторін» про це не надто розводитися. Про все, що нас цікавить, ми могли запитати у директорки.

Але оскільки мої симпатії на боці заявленої винуватиці, я нічого не казатиму про цей кричущий юридичний процес, хоча, звісно ж, це вже ні в які ворота не влазить, якщо пожильця можна зіштовхнути зі сходів без жодних наслідків, оскільки директорка боїться негативного розголосу.

Поки що я вирішив дотримуватися версії, що це було випадковістю. Проте ймовірність того, що пані Фергер закінчить своє життя за ґратами, доволі висока.

Сьогодні вранці Еферт повернувся додому. Це була радісна подія — з тортом і прапорцями. Аби додати ще більше веселощів, Еферт показав вітальному комітету, як нап’ялювати і знімати його нову ногу. Еферт надзвичайно нею пишався, але попри те кілька членів нашого клубу не могли нічого з собою подіяти і відверталися.

Еферта більше зворушили заходи клубу «Старих, але ще не мертвих», спрямовані на те, аби йому як відтепер інваліду з нещодавно ампутованою кінцівкою спростити життя впродовж перших двох тижнів.

«А наприкінці цих двох тижнів ви зможете відвалити, бо до того часу я вже буду готовий сам дбати про себе».

Еферт відкоркував пляшку гарного вина і ми дружно випили за його нову ногу. Якщо у білому вині є достатня кількість кубиків льоду, то воно стає ідеальним, м’яким на смак освіжаючим напоєм. Зрештою, про полудень ще навіть не йшлося.

Падіння пана Фергера зі сходів й досі зостається в центрі уваги: це дружина допомогла йому вкластися на лікарняне ліжко чи все ж такі ні? Офіційне пояснення з кабінету директорки: пан Фергер, трохи причмелений спекою, спрямував інвалідне крісло не туди, куди треба, а безпосередньою причиною нещасного випадку стало відламане руків’я. Тепер ті свідки, котрі раніше заявляли, що пані Фергер зробила це навмисно, мимрили щось про можливість помилки.

«Ага, гадаю, що це були галюцинації, спричинені спекою», — не зміг втриматися від глузування Беккер.

Я збирався нарешті піти і купити собі скутер, але з усіма цими хвилюванням так цього і не зробив. Доведеться чекати до завтра.

Я дуже нервував при покупці… «Elegance 4». Надійний, зручний, з малим колом розвороту та ще й приємного червоного кольору. Такий результат мого візиту у магазин мобільних скутерів. Я випробував три різні моделі, здійснивши на кожній тестовий заїзд. Дешевий «Capri», що більше скидався на іграшкову машинку, я відкинув відразу, а інший, марку якого я вже забув, виявився задорогим. Я збрехав продавцю, що роками їздив на одній із цих штук, бо як на мене, так йому було спокійніше, коли він дозволяв мені випробувати їх на повороті.

Доставка за два тижні, тож я аж до маленької поїздки з Ефертом не тероризуватиму сусідів своїм червоним монстром. Мені все ще потрібно розібратися зі страхуванням. Дивно, що продавець про це так і не згадав — це не до добра.

Прямую до кімнати пана Хогдалена, аби він розповів мені більше про різноманітні аксесуари, якими можна розжитися у майстерні його сина. З нетерпінням чекаю відновлення своєї рухливості!

Як частина плану дій для боротьби із недоумкуватістю, Грітьє з моєю допомогою склала дві нових записки, які вона постійно носитиме з собою: «Що робити, якщо я загублюся» і «Що робити, якщо я не пам’ятаю, хто є хто».

Обидві записки починалися словами: «Прошу мені вибачити, але я трохи забудькувата…»

Я запропонував, щоб упродовж сильної спеки викликали бригаду пожежників, які б оббризкувати старих водою. Не лише тому, що скигління на тему спеки стали такими ж нестерпними, як і сама спека, а й тому, що у нас помер ще один пожилець, уже четвертий за тиждень. Наскільки мені відомо, це рекорд. На щастя, цього жмурика я також не дуже добре знав, а отже, не зобов’язаний йти на його похорон.