Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— Своїй дружині так і сказати? — не вгавав Вітас.

— Та ні, тут навіть корисно. Із власною жінкою не буває таких бурхливих емоцій, як із чужою.

Тут я з вами можу погодитися, — Вітас осміхнувся цього разу вже не так саркастично, скоріше гірко.

— От ви і відповіли самі на своє запитання, — наче полегшено зітхнув лікар. — Тепер ваше життя залежить лише від вас.

— Я можу йти? — шарпнувся з канапи Вітас.

— Ой… не робіть різких рухів. Дуже небажано. Так, можна йти. Але як тільки, не дай боже, відчуєте якісь погіршення, тривожні відчуття, одразу до мене. Візитівку маєте. Вірніше, ваша дружина.

Вітас мовчки одягся і вийшов із кабінету, не помітивши, як кардіолог мало не вкусив себе за губу після останніх слів. У самозаглибленні, що охопило раптом Зевса, і не уявляв собі, про що міг зараз думати молодий кардіолог, і з якими докорами сумління він його залишив у кабінеті. «Даремно я його так налякав, — почав картати себе кардіолог. — Але ж він і злякався! Досвідчений лікар, світило, а як пополотнів. Ніколи б не подумав про нього. Передінфарктний стан… Добре, що не забрав кардіограму з собою. Бракувало, щоб комусь її показав. Що б я тоді робив? Ох пані Ельзо, пані Ельзо. Нащо я погодився? Хоча… насправді… що я такого страшного зробив? Навпаки, тільки корисно. Ну, налякав. У його віці вже час заспокоїтися, подумати про відпочинок, про себе, про здоров’я… Та й дружині його допоміг…»

Надалі роздуми його, поки у двері не постукав наступний відвідувач, вже йшли тільки у бік заспокоєння.

— От і все, мою найкращу пісню співатимуть уже інші, — повторював дорогою додому без перестану Вітас.

Кілька отруйних слів моментально трансформували довкілля: сонце втратило яскравість, листя на деревах стало темно-бурим, а душа замовкла.

Вітас не розумів, що з ним коїться. Що змінилося? Він же такий самий, як і дві години тому. В чому різниця? Чому зникло почуття радості?

«Втопилося у страху», — знайшов відповідь.

То була правда, але навіть знаючи її, він не здатен був уже опиратися. У серці зародилося і почало рости потворне створіння на ймення «страх за життя». Розростаючись, воно знищувало на своєму шляху світло життя і нагадувало зозуленя, яке безжалісно викидає пташенят із батьківського гнізда.

— Що сказав тобі лікар? — в передпокої турботливо запитала Ельза.

— Наплів якісь дурниці, так наче я маю вмирати.

— Які саме? — вдала перелякану.

— Ще трохи, і відкину копита.

— Ну, не переживай так, я гадаю, він тебе просто попередив. Завжди краще подбати про своє здоров’я завчасу. Жартувати не варто, щоб потім не було запізно.

— А я й не переживаю! — роздратовано відізвався Вітас. — Але з вами створюється таке враження, що краще вже й не жити…

— Як то не жити? Що ж таке він тобі сказав? — поглянула пильно на чоловіка Ельза.

— Він заборонив мені їсти, пити, працювати, геть усе.

— Не перебільшуй. В міру все дозволено.

— Хіба ж я забагато їм чи випиваю?

— Буває, і на це треба вважати. Весь час ти посвячуєш роботі, любий. Запам’ятай, нервові клітини не відновлюються. Нікого не обходить твоє серце, усі так і чигають, щоб тебе з’їсти і всістися на твоє місце. Тобі бажано навчитися цілком не нервуватися.

— Я й не нервуюся, — похмуро заперечив Вітас.

— Так, однак люди підступні. Ось сусідка розповідала, що недавно чоловіка її приятельки довели на роботі до приступу. Зараз лежить у лікарні у дуже важкому стані.

— Мало що з ким буває.

— А минулого тижня одна моя колега розповідала, що її родича у ресторані дівки затанцювали так, що його забрала швидка.

— Навіщо ти розповідаєш мені такі історії? Я що, ходжу танцювати? — роздратування наростало.

— Дівкам завжди хочеться лише грошей, а чи здатен хтось танцювати чи ні, їх не цікавить.

— Хіба ти даси кому-небудь скористатися моїми грішми, — саркастично посміхнувся.

— Не мели дурниць. Повно випадків, коли довірливі чоловіки потрапляють у майстерно приховану пастку.

— Вони самі туди втікають від сірості, — зло промовив Вітас.

— Так, спершу всі так думають, бо спокійне врівноважене життя називають сірістю. А коли потрапляють у дисонанс, серце не витримує навантаження.

— З твоїх слів будь-які зміни у житті призводять до дисгармонії.

— Думаєш, хтось став щасливішим від революційних кроків? Буря емоцій вщухає, і на поверхню спливає такий бруд, про який і годі здогадатися. Серце підстаркуватого революціонера не витримує нових реалій. Потім пишні похорони, а молода вдова з наступного ж дня починає законно користуватися чоловіковими грішми.

— Що за дурниці ти верзеш! — розлютився Вітас.

— Тихо, тихо, не нервуй, а краще подумай про своє здоров’я. Усіх довкола багато, а серце у тебе одне, і раз кардіограма погана, повинен замислитися, — це сигнал. Ти дорослий чоловік та ще й лікар.

Ельза зрозуміла, що пора закінчувати агітацію, а то чого доброго піде до іншого кардіолога зробити повторні аналізи.

«Що робити? — мучився Вітас, замкнувшись у своїй кімнаті, — не звертати на ці дурниці уваги і продовжувати жити, як і до вироку?» Як же радісно почувався ще добу тому! Та що там вчора — нинішній ранок був такий щасливий. Тоді ще не народився страх. Невже слова якогось недолугого лікарчика так отруїли довкілля?

«Забути і заснути», — повторював, як молитву, перед сном Вітас.

Ранок не приніс нічого втішного. Відразу згадався візит до