Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Упродовж перших трьох місяців прес-служба працювала в такому режимі, ніби в країні оголосили надзвичайний стан. Старанність Тодоска помітили, коли він подав ілюстрований звіт про перші сто днів нового Кабміну. Відтоді прес-служба ходила у фаворі.

Петро Олексійович з Євгеном мали улюблену тему для розмов — про стан національної свідомості українців. Тодоско зізнався, що спочатку був членом Організації українських націоналістів, але не склалися стосунки з однопартійцями. Краще йшли справи просувалися в іншій організації — Товаристві української мови імені Шевченка. Пан Петро добре декламував. Останнім же часом він відвідував збори міської організації Конгресу українських націоналістів. Щоправда, казав, що після смерті Слави Стецько партію приватизував один високопосадовець.

Для Євгена поява у кабінеті такого сусіди означала полегшення паперової панщини. До останнього дня йому доводилося набирати на комп’ютері всілякі списки, вітальні листівки й навіть поновлювати базу даних про соціальні служби. Після такої героїчної праці Євген уже тримався за поперек. Пекучий біль не давав сидіти, й хлопець набирав тексти, спиною спираючись на стіну.

До кінця робочого дня було ще далеко.

— Петре Олексійовичу, ви помітили, що ми гріємося під лампами денного освітлення по дванадцять годин на добу, мов курчата? — озвався змучений Чубенко. — Тут жалюзі не розсуваються. Жодного сонячного променя. Мабуть, у такому закладі інакше й не повинно бути…

— А мені видно трішки сонця, можу поділитися з вами, — бадьоро відповів Тодоско і з деяким зусиллям потягнув за кінець шнурка. У кімнаті стало ясніше, але тут ввійшла Дана і звеліла повернути жалюзі в попередній стан.

— То нехай їх відремонтують! — розсердився Євген.

— Хто? — зверхньо подивилася на нього Сливка. — На це нема грошей.

Коли вона знову вийшла, Чубенко промовив, ніби сам до себе:

— Швидше за все, вони не збираються довго тут сидіти. Як ви думаєте?

Тодоско швидко озирнувся на співрозмовника і видихнув:

– Євгене Володимировичу, не провокуйте. Я хочу тут працювати.

Хлопець здогадався, про що йдеться, але уперто правив своє:

— А як, по-вашому, в коридорі перед приймальнею міністра працює камера спостереження?

Петро Олексійович зіщулився і відвернув погляд.

– Євгене Володимировичу, — по складах промовив він нарешті, — у мене є певні переконання, але тут я мушу тримати свої думки при собі. Мабуть, і вам варто робити так само… А камера спостереження, гадаю, тут є.

Цей чоловік глибоко затаївся. Але його зовнішня оболонка мала кілька шарів. Найперше, впадали у вічі демонстративна відданість націоналістичним ідеям і консерватизм, притаманний вірянам. Інколи Тодоско говорив дивні речі про життя людської душі, які чув на якихось чудернацьких лекціях. Ще один шар, під яким ховалося його нутро, — був застиглою шкаралупою шукача вигод. Найглибше таївся шар, що видавав комерсантську сутність Тодоска. Він мав бізнес, оформлений на дочку. Здатність робити одночасно кілька справ була козирною картою Петра Олексійовича. Недарма ж над його столом висіло аж два портрети — Тараса Шевченка і Лесі Українки, а на приставному столику стояла ікона Божої матері. Поруч лежав мобільний телефон, який повсякчас закликав свого господаря до бізнесових справ.

Євген облишив спроби його розговорити.

Самовпевненість була останнім гріхом, у якому могли звинуватити Марієва. Ні він, ні його найближче оточення не вірили у стабільність нинішнього уряду. Водночас їх розпирало бажання закарбувати власний слід в історії. Сливка отримала завдання внести прізвище міністра відразу до двох довідкових видань. Текст для них готував Євген, а Дана, не шкодуючи часу, з любов’ю добирала пристойний портрет боса.

Біографія Сергія Климовича не відрізнялася нічим особливим. Економіст за фахом, комсомольський секретар, чиновник місцевого рівня, бізнесмен середньої руки, функціонер однієї з партій… У якій іпостасі він зробив крок, вирішальний для подальшого злету? Коли саме його помітили столичні можновладці? Євген трохи повагався, перш ніж з-поміж іншого, ввів до біографії міністра епізод, який виказував його партійну приналежність.

— Невже і це потрібно зазначати в довіднику? — знизала плечима Сливка.

Останнім часом вона вирішила схуднути, майже нічого не їла, тому дратувалася більше, ніж звичайно. Осмикнула журналіста й інстинктивно стиснула в руці свій діловий щоденник. Її нотатки могли б зберігатися під грифом «таємно». Велися переговори про перехід міністра під крило іншої партії, а про це ніхто не повинен був знати. Із діловим щоденником прес-секретар ніколи не розлучалася, так само, як і з мобільним телефоном, не вимикаючи його навіть вночі.

У стосунках із підлеглими Сливка створила таку собі віртуальну охоронну зону. У ній не дозволялося жодного натяку на дискусію. Кожну фразу, сказану працівником прес-служби, якщо вона не стосувалася справи, Дана обривала на півслові. Коли давала підлеглим прочухана, чи то жартома, чи то серйозно примовляла: «Зовсім страх втратили?!» Спочатку Євген із Петром Олексійовичем мовчки перезиралися, потім почали дивитися в підлогу.

Але ж якою звабливою була ця офісна лялька з випнутими грудьми і тонкою талією! Петро Олексійович дивився на Дану очима відданого раба; здавалося, ладен був впасти перед нею навколішки. Цей чоловік перетворився на дуже тямущого служаку. Якось після чергової дискусії з Євгеном Сливка вкотре висловила йому своє невдоволення і сиділа з виразом огиди на своєму гарненькому личку. Тодоско почав переказувати Євгену її доручення трохи іншими словами. Але все було б нічого, якби він промовляв це не так в’їдливо.

— Отже, ви мені пояснюєте завдання? — уточнив хлопець.

— Що ж робити, коли ви не розумієте…

Того дня журналіст ледь не подав заяву про звільнення, але заспокоївся. Над ним висів Дамоклів меч — кредит за куплену квартиру. Врешті-решт, Чубенко вирішив дочекатися виборів, зміни уряду, а відтак і посмішки фортуни. Правлячій коаліції чимдалі важче було тримати удар з боку «помаранчевої» гвардії, яка міцно засіла в парламенті й погрожувала покласти свої депутатські мандати, щоби прискорити дочасні вибори.

Євген ще й досі вірив у багату,