Читати книгу - "Навіжені в Перу"

— Банани… — шепотом підказав йому товстун. — Щоб мені повік-віків пончиків не бачить, але цей чувак приволік два вагони бананів з Перу.

— А чого тоді в інвойсі написано «гаунó»? — пошепки перепитав його напарник.

— Не «гаунó», а «гуáно», телепню! Хтозна… Може, сорт так називається.

— А сам «комєрс» що говорить?

— Каже, що там лайно…

— Що?!

— Ну, какашки всякі… Не знаю… — знизав плечима Фьодор Михалич. — Думаю, хоче провезти як міндобрива, шоб нічого не платить.

— От же ж скотина! Іздівається! Ти вже йому покажи міндобрива, Михалич. Обпатрай лопуха, щоб забув, гад, як маму звати! Якщо там банани, діватися йому нема куди[62].

— Там банани, сто процентів. Ніхто нічого іншого з Перу ще не завозив.

При цьому обидва службовці гучно розреготалися.

Банани — це такий товар, який досить швидко псується. Зазвичай плоди вантажать у контейнер ще зеленими, щоби під час транспортування через океан вони поволі дозрівали і таким чином прибували у порт призначення повністю достиглими. Відтак, якщо контейнер з бананами не розпродати протягом одного-двох тижнів після прибуття, від золотистих плодів залишиться гнила мамалига темно-бурого кольору, непридатна навіть для годівлі свиней чи великої рогатої худоби. Про це знають усі. Про це, безперечно, знали доблесні трудяги регіональної митниці. Чого вони не знали, так це те, що в моїх контейнерах не банани.

4

Здійснивши поверхневий огляд контейнерів, Фьодор Михалич потягнув мене до себе в кабінет, щоб там, як він висловився, у затишному куточку, залагодити всі формальності. В кабінеті витав терпкий запах чорнила і старого канцелярського паперу, зате над вікном приємно гудів кондиціонер, огортаючи мене м’якими потоками зимової прохолоди, вдвічі приємнішої після розпаленілого повітря над вантажним майданчиком.

— Вам спочатку слід пройти карантинну службу, — поважно почав митник, розвалившись у високому шкіряному кріслі з лакованими дерев’яними підлокітниками. — Потому, уважаємий, оскільки у вашому інвойсі лише один пункт, ми відправимо контейнери на контрольне зважування, щоб перевірити, чи відповідає маса вантажу тій, що зазначена в документації. Далі — тарифний комітет. Оскільки ми з вами ніяк не можемо дійти згоди в питанні, що стосується класифікації товару… Я кажу — банани, ви кажете — кгм… всякі пакості, — голомозий працівник митниці стукав пальцями по столу і раз за разом хитро стріляв очицями в мій бік, — то доведеться передати цю справу на розгляд професіоналам, які переглянуть тарифи і внесуть в них деякі корективи. Це, звісно, займе трохи часу.

Я замотав головою з боку в бік. Мені це дуже сильно не сподобалося. Не приховуючи, напряму, я пояснив шановному панові Фьодору, що мій клієнт нетерпляче чекає на своє фірмове гівно, і будь-яка затримка з доставкою може примусити його передумати, після чого він розірве контракт і закупить звичайні нітратні добрива вітчизняного виробництва, а я залишуся з діркою від бублика. І з двома контейнерами нікому не потрібного перуанського лайна.

При цих словах Фьодор Михалич аж поїжився від насолоди:

— От бачите, уважаємий, ви вже починаєте розуміть, шо тут і як у нас працює. Мені подобається тверда поступь ваших мислєй!

— Скільки часу займе зважування? — похмуро поцікавився я.

— Це залежить від багатьох факторів, — загадково усміхаючись, відказав чиновник. — Але я міг би постаратися, посприяти і, так би мовити, пришвидшити процес…

Безперечно, я розумів, до чого хилить мій співрозмовець. Я вже навіть ладнався спитати у чинуші, скільки він хоче за сприяння у пришвидшенні процесу розмитнення, проте… раптово у мені щось обірвалося. Несподівано до мене дійшло, що чи не вперше у житті я роблю все законно і правильно. Я не прокручую аферу і не верчу заплутану фінансову махінацію — я здійснюю чесну бізнесову оборудку! Я чесно купив лайно у Перу, чесно привіз його на Батьківщину і збираюся чесно продати херсонським фермерам. Крапка. Думайте, що хочете, називайте мене максималістом і наївним мрійником, проте я подумки поклявся собі не давати митнику хабара. Я не збираюсь платити якомусь нахабі за те, щоб працювати чесно й без фіґлярства!

— Коли можна зайти за результатами зважувань? — запитую нарочито байдужим тоном.

Фьодор Михалич розчаровано скривився, награно відвів погляд убік і мляво промурмотів:

— Ну зайдіть завтра… Проте я раджу вам перед тим добряче все обмізкувати. Сподіваюся, до завтра ви передумаєте.

5

Втім, я не передумав, а тільки набрався рішучості йти до кінця у боротьбі за праве діло.

Зважування контейнерів тривало цілих два дні, після чого Фьодор Михалич подзвонив мені на мобільний і голосом, сповненим неприхованого тріумфу, проказав:

— З лабораторії надійшли результати зважування. Попрошу з’явитися для вияснення деяких обставин.

Певна річ, я вирішив не баритися і мерщій помчав в офіс митниці, все ще плекаючи слабку надію на те, що мені вдасться без втрат видерти своє гуано з лап державного митного контролю.

Товстопузий брокер чекав мене у себе в кабінеті, розкинувшись у кріслі без кітеля та краватки. Щойно я визирнув із-за дверей, він переможно задер носа і поманив мене рукою:

— Заходьте, заходьте, уважаємий. Сідайте. У мене для вас не дуже хороші новини.

Я мовчки опустився на стілець навпроти робочого стола.

— У вашому інвойсі вказано, — продовжив митник, підносячи до хитро прищурених очей оригінал перуанського інвойсу, — що вага першого контейнера становить 104,6 тонни, другого — 98,2 тонни. А ось результати зважування, — чоловічок підсунув мені різнокольоровий бланк з водяними знаками і доброю дюжиною фіолетових печаток, — наші високоточні ваги показали 102,7 і 96,3 тонни відповідно.

— Це можна легко пояснити, — намагаюся внести ясність. — Річ у тім, що корабель з Перу пливе через Атлантику приблизно три тижні. За цей час гуано всередині контейнерів дещо зсохлося й трохи утряслося. Ви ж самі бачите, яка зараз пого…

— Мене це не цікавить, уважаємий! — грубо обірвав мене товстун. — Звертайтеся до вашого постачальника, нехай присилає новий оригінал інвойсу. Ми не можемо оформляти вантаж, у якого не все гаразд з документами.

— Але, пане, гуано привезли аж із Перу! Пересилка документів займе чимало часу.

— Повторюю: мене це не стосується, — пиндючно форкнув Фьодор Михалич.

Я скрушно зітхнув, пробубонів щось на зразок «хай буде по-вашому» і підвівся, готуючись залишити кабінет.

Однак попри зовнішню пиху й демонстративну самовпевненість черевань почувався вельми сконфуженим. За довгі роки служби Фьодору Михаличу не раз траплялися контейнери, в чиїх інвойсах значилася неправильна маса вантажу, одначе абсолютно завжди вага у таких документах була занижена. Це робилося з різною метою: іноді, щоб сплатити менше мито, подеколи — для того, щоб приховати той факт, що у контейнерах захований якийсь вантаж, який