Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

— Слухайте сюди, ви, збоченки грьобані, — гаркнула вона на Ясмін із Пелою, — тут я вам мати-командирка! Зрозуміло? Я все про вас знаю. Монтажниці, вашу мать! Будете воювати, як я вам скажу! Розставляйте своїх «павуків» периметром! На дно їх, нехай прикривають підводні підходи!

— Я рівна з вами за званням, Ґарсія, — не відступила Ясмін. — Не смійте мені вказувати, що і як робити!

— Ти рівна із тим унітазом, на якому я зранку сиділа, кішка драна! — під дружній регіт своїх бійців крикнула їй старший сержант. — Хлопці, займаємо кругову оборону, тримайте поверхню води під прицілом, капрал Мурик забезпечує наведення променевих гранат у секторах один-три, єфрейтор Чань — у секторах два-чотири! Відлік секторів вліво від он того купиння. — Ґарсія вказала на вкритий слизом пагорок, що ледь височів над болотом.

— Так точно! — відповіли командирові десантники.

Ясмін не лишалось нічого іншого, як виконати наказ старшого сержанта. Спільно з Пелою вони розгорнули чотири десятки «павуків» у коло і занурили їх до трясовиння за кілька метрів від берегів острівця. Така позиція не ослаблювала бойових спроможностей «ем-ка восьмих». Плагани, що ними «Айрон Воркс» озброїла свої вироби, мали здатність стріляти крізь товщу води. Ще вісім кіборгів Ясмін залишила у резерві, згрупованими навколо безпорадного Макса.

— Увага дивізіонам шістдесят сім і шістдесят вісім! — почули вони голос бригадного оператора. — Ґирги за сто метрів східніше від вас. Зараз по них «відпрацюють» з орбіти, ви повинні добити тих, що вціліють. Як зрозуміли?

— Зрозуміли, виконуємо, — майже суголосно відповіли Ґарсія і Ясмін.

Пела відчула, як холодний піт рясно вкриває її чоло та стікає обличчям. Найжахливіші у Галактиці хижаки були за якихось сто метрів від неї і невблаганно наближались. Кошмар став дійсністю.

«От тобі й накопичення цноти! Все. Повний цуц…» — вереснуло у її голові.

— «Павуки» бачать цілі! — закричала Ясмін.

— Тримати периметр, мать вашу! — Ґарсія гаркнула так, що затріскотіли звукові фільтри комунікаторів.

Цієї миті болото зкипіло. Над його поверхнею з’явились гребінчасті голови та зміїні тулуби. Це втікали від ґиргів сельвійські болотяні гади. Кіборги дали залп одночасно. Хвиля темного полум’я прокотилась мочарінням, перетворюючи змій і рептилій на попіл. Одночасно за півсотні метрів від острівця виникли високі світлові колони. Туман на мить розсіявся, і Пела побачила роботу орбітальних променевих гармат. Болото під їхніми променями випаровувалось до самого дна, все живе перетворювалось на вугілля, а торф починав тліти. Хвиля розпеченої пари досягла острівця і позбивала людей з ніг. Попадали навіть треновані, споряджені екзоскелетами десантники. Ґарсія страшними криками підняла своїх бійців на ноги. Тепер навколо клубочився суцільний туман, і лише сенсори ГРЛ допомагали бачити крізь молочно-білу каламуть.

— Бачу ґирга! — Пела навіть не зрозуміла, хто саме це викрикнув. Вона лише зауважила часті спалахи плаганів, що концентрувались в одному напрямку. На її операторському моніторі раптом виникла червона позначка про несправність. Інфраквантовий мозок одного із «павуків» таки глюкнув. Пела ввела команду «кризове перезавантаження».

— У твоїх також глюки, Пем? — почула вона голос Ясмін.

— Так. Один накрився.

— В мене теж. Це слимаки. Вони десь близько.

— Про що ви там гундосите, монтажниці шмаркаті? — це вже запитувала Ґарсія.

— Ми зафіксували дистанційний вплив норн на позитроніку «павуків», — Ясмін не відреагувала на образу. — Це означає, що до них не більш ніж тридцять метрів.

— Ми знаємо, — підтвердила Ґарсія. — Вони намагаються обійти нас південніше. Там мали б діяти «командос» із третьої групи, але вони не виходять на зв’язок. Може, їх уже всіх зжерли… Мурику, що там у тебе?

— Зо два десятки тарганів біжить південніше. Даю наводку для «орбіти-шість».

— Дивись, щоб «орбіта» нас не спалила.

— У секторі-два спрацював портал! — почули вони крик єфрейтора Чаня. — Повторюю, спрацював портал! Вони йдуть сюди! Відстань сорок метрів… десять метрів…

— Ну, пішла робота… — хрипко мовила Ґарсія. — Тримати периметр, засранці!

Пела помітила на екрані ГРЛ позначки ґиргів. «Павуки» зреагували на атаку першими, але кільком ксеноморфам удалось дістатись до острівця.

Пела побачила, як повз неї промчала неймовірно швидка тінь. Вона запізно активувала свій «страйкер» і не стала стріляти навздогін.

— Сержанте, у нас перші втрати, — повідомив Мурик. — Раджива вбито, а Пламенові відірвало ногу. Ми спалили трьох тарганів, а «павуки» шістьох. Здається, один все ж таки прорвався.

Південніше острівця виросла світлова колона. «Орбіта-шість» почала випалювати ділянку, де зникла група «командос». Нова хвиля розпеченої пари прокотилась острівцем, але цього разу гідротермічний удар не захопив Пелу зненацька. Вона згрупувалась, вчепилась кігтями екзоскелета у переплетене гілляччя і встояла.

«Ти стаєш воїном, леді-матрос Махоніко!» — зробила вона собі комплімент. І побачила ґирга.

Ксеноморф вистрибнув із туману просто перед нею. Він стояв на міцних задніх кінцівках і здавався одного з Пелою зросту. Від нього линули фізично відчутні хвилі хижої цілеспрямованої сили. І ще щось таке, чого Пела не могла ані зрозуміти, ані, тим більше, виразити словами. Вона здивувалась, що бачить такі деталі на панцирі ґирга, як ребраті щитки на пронотумі[60], рухливі хвостові відростки і компенсаційні гребені уздовж чорних боків чужого. Ґирг завмер, лише ворушились панцирні пластини, що прикривали його смертоносний хобот. У скрипливому звуці, що супроводжував їхнє ворушіння, було щось таке відразливе і чуже людській натурі, що Пелу пересмикнуло від огиди. Дівчина почала наводити ствол свого «страйкера» на ксеноморфа, але її випередили. Хмарка плазми оповила чужу істоту, й та розсипалась на грудки розпеченого попелу. Задні кінцівки ґирга, які не потрапили під плазмовий потік, впали, немов відрубані гілки, і почали судомно сіпатись. Пелі здалось, що кінцівки повзуть до неї, вона скрикнула й відстрибнула.

— Це ж якесь чудо, Пем, — поряд із Махоніко виникла Ясмін. — Він стопудово мав тебе зжерти.

— Д-дякую… — прошепотіла Пела. Зуби в неї дрібно клацали, автоматика не встигала збирати піт, і той заливав очі.

— Нема за що… Ти вмієш гіпнотизувати ґиргів?

— Я… Я не знаю.

— Цікаво! — з багатозначною інтонацією мовила Ясмін і зникла в тумані.

Капітан-лейтенантові Со Лаю довірили командування мобільними групами на трикілометровій ділянці фронту. Адмірал Кортней поставив перед десантниками Флоту і спецназом Джи Тау завдання утримувати основну масу ґиргів біля берегів Озера Кларта до того, як частини вісімнадцятої штурмової дивізії сформують друге — ширше й глибше ешелоноване — карантинне кільце навколо зараженого ґиргами району. Офіцери «командос» не питали, яким дивом опинилась на Сельві офіційно приписана до Першого флоту елітна штурмова дивізія. Вони зрозуміли, що командування багато