Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

— Ви були знайомі з Френком Беннеттом?

— Ні, сер.

— Ви впевнені?

— Так, сер.

— Тобто ви зараз стверджуєте, що ніколи не були знайомі з чоловіком, чия дружина Рут Беннетт була вашим діловим партнером протягом вісімнадцяти років?

— Саме так.

Він крутнувся на місці, сховавши великі пальці під жилетку, і став обличчям до присяжних.

— Хочете сказати, що ви ніколи не заходили до чоловічої перукарні в Вальдості в серпні 1930 року і не мали розмови на підвищених тонах, під час якої погрожували вбити Френка Беннетта — чоловіка, з яким ви не були знайомі?

— Гаразд, то була я. Я думала, ви хотіли знати, чи були ми знайомі. Відповідь «ні». Я погрожувала його вбити, але нас ніколи, так би мовити, належним чином не представили одне одному.

Кілька людей у залі, які терпіти не могли цього набундюченого прокурора, засміялися.

— Іншими словами, ви визнаєте, що погрожували життю Френка Беннетта.

— Так, сер.

— Чи правда, що у вересні 1929 року ви прибули до Джорджії з вашим кольоровим найманцем і поїхали звідти, забравши з собою дружину Френка Беннетта і його дитину?

— Лише дружину — дитина була пізніше.

— Наскільки пізніше?

— Як заведено, через дев’ять місяців.

Судовий зал знову вибухнув сміхом. Брат Френка Джеральд гнівно зиркав на неї з першого ряду.

— Це правда, що ви намовляли дружину Френка Беннетта проти його особи і змусили її повірити, що йому бракує моральних чеснот? Ви переконували її, що він негідний чоловік?

— Ні, сер, це вже було їй достеменно відомо.

Знову сміх.

Прокурор починав виходити з себе.

— Правда чи ні, що ви примусили її поїхати з вами до Алабами, погрожуючи їй ножем?

— Не було потреби. Коли ми приїхали, у неї вже й речі були спаковані.

Прокурор проігнорував останню репліку.

— Чи правда, що Френк Беннетт прибув до Вісл-Стоп, намагаючись повернути собі те, що належало йому за правом, — свою дружину та крихітного сина-немовля, і що ви з вашим кольоровим найманцем убили його, щоб запобігти поверненню дружини до її щасливої домівки, а дитини — до батька?

— Ні, сер.

Але кремезного чолов’ягу з випнутими грудьми вже несло на всю.

— Вам відомо, що ви розбили найсвятіший союз на цій землі — християнську родину з люблячими батьком, матір’ю та дитиною? Що ви спаплюжили святість і недоторканність шлюбу між чоловіком і жінкою, шлюбу, благословенного Господом у баптистській церкві «Вранішній Голуб», тут, у Вальдості, першого листопада 1924 року? Що ви примусили добру християнку порушити Божі закони та її шлюбні клятви?!

— Ні, сер.

— Припускаю, що ви спокусили бідолашну слабку жінку обіцянками грошей і алкоголем, що на якийсь момент вона втратила владу над собою, а коли її чоловік приїхав, аби забрати її та відвезти додому, хіба не ви з вашим кольоровим співучасником холоднокровно вбили його, щоб відвернути це?

Він розвернувся обличчям до неї й крикнув:

— ДЕ ВИ БУЛИ ВВЕЧЕРІ 13 ГРУДНЯ 1930 РОКУ?

Іджі спітніла по-справжньому.

— Сер, я була у своєї матері у Вісл-Стоп.

— Хто був із вами?

— Рут Джеймісон і Великий Джордж. Того вечора він пішов із нами.

— Чи може Рут Джеймісон підтвердити це?

— Ні, сер.

— Чому ні?

— Вона померла вісім років тому.

— А ваша мати?

— Вона теж померла.

Він нарешті почав заспокоюватися. Піднявшись навшпиньки, він простояв так секунду, а потім знову крутнувся обличчям до присяжних.

— Отже, міс Тредґуд, ви очікуєте, що дванадцять розумних людей повірять вам на слово, незважаючи на те, що двоє свідків є мертвими, а третій — ваш кольоровий найманець, який був із вами в день викрадення Рут Беннетт з її щасливої домівки і відомий як негідний, нікчемний, брехливий нігер?

Хоч як Іджі нервувалася, та не слід було прокуророві говорити таке про Великого Джорджа.

— Саме так, пихатий, дурнопикий, мавпозадий вилупку.

Зал спалахнув від обурення — дарма суддя стукав своїм молотком.

Великий Джордж застогнав. До початку суду він благав її не свідчити, але вона твердо вирішила надати йому алібі на той злощасний вечір. Іджі знала, що вона його єдина надія. Шанси білої жінки виправдатися перед судом були вищі, ніж у нього; особливо якщо його алібі залежало від слів іншого негра. Вона б не дозволила відправити Великого Джорджа за ґрати, навіть якби довелося ризикнути життям — і, схоже, саме це зараз і відбувалося.

Що далі просувався розгляд справи, то гіршими ставали справи самої Іджі. Тож коли останнього дня в судовій залі з’явився несподіваний свідок, вона зрозуміла, що все скінчено.

Він пройшовся через зал, як ніколи, сповнений побожності й благочестя… Її старий запеклий ворог, людина, з якої вона знущалася роками.

Ось і все, подумала вона.

— Назвіть ваше ім’я, будь ласка.

— Преподобний Герберт Скроґґінз.

— Рід занять?

— Пастор баптистської церкви міста Вісл-Стоп.

— Покладіть вашу праву руку на Біблію.

Преподобний Скроґґінз відповів, що дуже вдячний, але в нього є власна Біблія. Поклавши руку на принесену з собою книгу, він присягся казати правду, тільки правду й нічого, крім правди, і нехай Господь йому допоможе.

Іджі була збентежена. Вона розуміла, що привів його сюди її власний адвокат. Чому він спочатку не порадився з нею? Вона б попередила, що цей чоловік нічого гарного про неї не скаже.

Але було запізно — він уже був на трибуні свідка.

— Преподобний Скроґґінзе, чи не могли б ви пояснити суду, навіщо ви зателефонували мені здалека і що повідомили вчора ввечері?

Преподобний кахикнув, прочищаючи горлянку.

— Так. Я зателефонував вам, щоб повідомити, що маю інформацію стосовно місцезнаходження Іджі Тредґуд і Джорджа Пульмана Піві ввечері 13 грудня 1930 року.

— Чи була вона зі своїм кольоровим робітником тієї ночі в будинку її матері, як було викладено тут, на суді?

— Ні, не була.

«От чорт», — подумала Іджі.

Адвокат наполягав:

— Ви стверджуєте, преподобний Скроґґінзе, що вона збрехала стосовно свого місцезнаходження того вечора?

Преподобний закусив губу.

— Ну, сер, як християнин я не можу сказати напевне, чи збрехала вона. Гадаю, вийшла звичайна плутанини з датами.

Він розгорнув Біблію, яку тримав у руках, розкрив її ближче до кінця і став проглядати окрему сторінку.

— Я маю багаторічну звичку занотовувати у своїй Біблії всі дати, на які припадають наші церковні заходи. І ось одного вечора, проглядаючи ці записи, я побачив, що вечір 13 грудня збігається з початком виїзного молитовного зібрання, яке щороку проходить на наших баптистських землях. І сестра Тредґуд була там, разом зі своїм найманим працівником, Джорджем. Він займався провіантом — як робить завжди, уже двадцять років.

Окружний прокурор підстрибнув:

— Протестую! Це нічого не означає. Убивство могло бути скоєне в будь-який час протягом наступних двох днів.

Преподобний Скроґґінз люто зиркнув на нього й обернувся