Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

складав гроші в сигарні ящики: в один ящик по два долари, в другий — по одному, а Енді насвистував: «Не для неї вінчальний дзвін», — заходить до нас раптом якийсь маленький спритний суб'єкт і так нишпорить очима по стінах, ніби натрапив на слід викраденої з музею картини Гейнсборо[272].

Побачивши його, я відчув гордість через те, що наше діло правильне і прискіпатися до нього неможливо.

— У вас сьогодні щось дуже багато листів, — говорить чоловічок.

— Ходімо, — кажу я і беру свого капелюха. — Ми вже давно на вас чекаємо. Я покажу вам наш товар. Чи добре почувався Тедді[273], коли ви виїжджали з Вашингтона?

Я повів його до готелю «Риверв'ю» і познайомив із місіс Троттер, Потім показав йому банківську книжку, де значилися дві тисячі доларів, покладені на її ім'я.

— Наче все гаразд, — говорить детектив.

— Так, — кажу я, — і якщо ви неодружені, я дозволю вам поговорити з цією пані. З вас ми не вимагатимемо двох доларів.

— Дякую, — відповів він. — Якби я був неодружений, я б, мабуть… На все добре, містере Пітерсе.

За три місяці у нас набралося щось близько п'яти тисяч доларів, і ми вирішили, що час зупинитись: звідусіль на нас сипалися скарги, та й місіс Троттер утомилась, — її замучили залицяльники, які приходили особисто подивитися на неї, і, здається, їй це не дуже подобалось.

І ось, коли ми перейшли до ліквідації діла, я пішов до місіс Троттер, щоб віддати гроші за останній тиждень, попрощатися з нею і взяти в неї чекову книжку на дві тисячі доларів, яку ми дали їй на тимчасове зберігання.

Заходжу до неї в номер. Бачу, вона сидить і плаче, наче дівчинка, яка не хоче йти до школи.

— Ну, ну, — кажу я, — чому ви плачете? Хтось образив вас чи ви скучили за своєю домівкою?

— Ні, містере Пітерсе, — відповідає вона. — Я скажу вам усю правду. Ви завжди були другом Зікі, і я не приховаю від вас нічого. Містере Пітерсе, я закохалась. Я закохалася в одного чоловіка, закохалася так сильно, що не можу жити без нього. Він втілює в собі мій ідеал, який я плекала все життя.

— Так у чому ж річ? — говорю я. — Беріть його собі на здоров'я. Звичайно, якщо ваше кохання взаємне. Чи відчуває він до вас ті особливі хворобливі відчуття, які ви відчуваєте до нього?

— Так, — відповідає вона. — Він один із тих джентльменів, що приходили до мене за вашим оголошенням, і тому не хоче одружуватись, якщо я не дам йому двох тисяч. Його ім'я Вільям Вілкінсон.

Тут вона знов учиняє істерику.

— Місіс Троттер, — кажу я їй, — немає людини, яка більше за мене поважала б сердечні почуття жінки. Крім того, ви були колись супутницею життя одного з моїх найкращих друзів. Якби це залежало тільки від мене, я сказав би: беріть собі ці дві тисячі і будьте щасливі з обранцем вашого серця. Ми легко можемо віддати вам ці гроші, оскільки з ваших залицяльників ми викачали понад п'ять тисяч. Але, — додав я, — я мушу порадитися з Енді Таккером. Він добра людина, але ділок. Ми працюємо на паях у рівній частці. Я поговорю з ним і подивлюсь, що ми можемо для вас зробити.

Я повернувся до Енді і розказав йому все, що трапилось.

— Так я і знав, — говорить Енді. — Я весь час передчував, що має відбутися щось подібне. Не можна покладатися на жінку в такій справі, де зачіпаються сердечні струни.

— Але ж, Енді, — говорю я, — гірко думати, що з нашої вини серце жінки буде розбите.

— О, звичайно, — говорить Енді. — І тому я скажу тобі, Джеффе, що я маю намір зробити. У тебе завжди був м'який і ніжний характер, а я прозаїчний, сухуватий, недовірливий. Але я готовий піти тобі назустріч. Іди до місіс Троттер і скажи їй: хай візьме з банку ці дві тисячі доларів, віддасть їх своєму обранцеві і буде щаслива.

Я підхоплююсь і цілих п'ять хвилин тисну Енді руку, а потім повертаюсь назад до місіс Троттер і повідомляю їй наше рішення, і вона плаче з радощів так само бурхливо, як щойно плакала з горя.

А через два дні ми спакували свої речі і приготувалися до від'їзду з міста.

— Чи не думаєш ти, що тобі слід було б перед від'їздом зробити візит до місіс Троттер? — питаюсь я у нього. — Вона була б дуже рада познайомитися з тобою і висловити тобі свою вдячність.

— Боюсь, що це неможливо, — відповідає Енді. — Як би нам на потяг не спізнитись.

Я в цей час надягав на себе наші долари, упаковані в особливий пояс, — ми завжди перевозили гроші в такий спосіб, коли раптом Енді виймає з кишені цілу пачку крупних банкнот і просить прилучити їх до решти капіталів.

— Що це таке? — питаюсь я.

— Це дві тисячі від місіс Троттер.

— Як же вони потрапили до тебе?

— Сама мені дала, — відповідає Енді. — Я цілий місяць бував у неї вечорами, по три рази на тиждень.

— Так ти і є той самий Вільям Вілкінсон? — запитую я.

— Був до вчорашнього дня, — відповідає Енді.

із збірки «ДОРОГИ ДОЛІ»

Мерзенний обманщик

очалося це лихо в Ларедо. В усьому був винен Малюк Льяно, — свою звичку вбивати людей йому слід було б обмежити мексиканцями. Але Малюкові було понад двадцять років, а на кордоні уздовж Ріо-Гранде вважається за неподобство мати у двадцять років на своєму рахунку тільки мексиканців.

Сталося це в гральному будинку старого Хусто Вальдо. Грали в покер, і не всі гравці були між собою друзями, як це часто трапляється в місцях, куди люди приїжджають здалеку ловити на льоту щастя. Суперечка спалахнула через таку дрібницю, як дві дами; і коли дим розсіявся, з'ясувалось, що Малюк зробив неделікатний вчинок, а його супротивник схибив. Мало того, що невдалий дуелянт не був мексиканцем; він походив із знатної родини, що володіла кількома ранчо, був приблизно одного віку з Малюком і мав друзів і захисників. Від того, що він схибив, — його куля пролетіла лише за одну шістнадцяту дюйма від правого вуха Малюка, — вчинок більш вправного стрільця не став делікатнішим.

Малюк, у якого через його репутацію, дещо сумнівну навіть для кордону, не було ні почту, ні друзів, ні прибічників, вирішив, що цілком сумісно з його беззаперечною