Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Годі казочок, - сказав він і подивився на нашу команду поглядом, який не залишав жодного сумніву щодо його думки про наші методи. Тоді він звернувся до Ґа: - Годі байок. Скажи, де ти подів тіло актриси, бо, присягаюся кров’ю Інчхону, нам це зараз твої нігті розкажуть!

Командир Ґа так подивився на старих, що вони його схопили. Спочатку облили йому поранене обличчя гарячим пу-ером, а тоді потягли до себе, а нам лишилося тільки бігти прожогом до кабінету й писати заяви, щоб нам його повернули.

Тільки опівночі в 42-му підрозділі задовольнили наше екстрене клопотання. Маючи на руках ордер на допит, ми побігли в крило силових допитів рятувати командира Ґа - тут ми бували дуже нечасто. Ми послали стажерів перевірити гарячі карцери, хоча світло вже вимкнули. Перевірили камери й відсіки, де підопічним надавали певну допомогу та дозволяли трохи перевести дух. Відчинили люк і спустилися драбиною в погану яму. Там було чимало заблудлих душ, і всі вони просиділи там задовго, щоб бути Ґа, але ми все ж перевірили в них таблички на ногах і попіднімали їм голови, посвітили в їхні очі, зіниці в яких повільно звужувалися. Нарешті, вкрай збентежені, пішли перевіряти приміщення, яке старше покоління називало «цехом». Коли відчинили двері навстіж, було темно - тільки поблискував, поволі обертаючись, електричний інструмент, підвішений до стелі на жовтому пневматичному шлангу. Коли ми ввімкнули рубильник, запрацювала вентиляція й ожили флуоресцентні лампочки. Кімната була без жодної плями, стерильна, і не було в ній нічого, крім хрому, мармуру та білих хмарин нашого подиху.

А знайшли ми командира Ґа в його власній камері. Поки ми шукали, його поклали в ліжко головою на подушки. Хтось навіть надягнув йому нічну сорочку. Він лежав, питально втупившись у стіну навпроти. Ми перевірили в нього ознаки життя й подивилися, чи він не поранений, хоча загалом було ясно, що з ним зробили. На лобі й під волоссям у нього залишилися сліди гвинтів «вінця» - цей пристрій не давав підопічним пошкодити шию під час черепної подачі струму.

Ми налили в паперовий стаканчик води й дали Ґа - вода просто потекла по обличчю.

- Командире Ґа! - звернулися ми. - Ви як?

Він звів на нас очі, немовби щойно помітив, хоча ми вже перевіряли йому пульс, температуру й тиск.

- Це моє ліжко? - уточнив він. Тоді його погляд поплив кімнатою й спинився на тумбочці. - Це мої персики?

- Ви їм сказали, - спитали ми, - що сталося з актрисою?

Із якоюсь незрозумілою усмішкою він переводив погляд від одного з нас до іншого, немовби шукаючи, хто перекладе для нього це запитання зрозумілою мовою.

Ми всі похитали головою: яке варварство. Тоді сіли на край ліжка командира Ґа покурити, передаючи одне одному попільничку над підопічним. Пубйок вибив з нього, що хотів, і тепер не буде в нас ні біографії, ні зв’язків, ні перемоги мислячої людини. Другим у моїй команді був чоловік, якого я подумки називав Леонардо, бо в нього таке дитяче обличчя, що й в актора, який грав у «Титаніку». Колись бачив його ім’я в особовій справі, але не називав його ні так, ні сяк. Леонардо поставив попільничку на живіт командира Ґа й сказав:

- Готовий закластися, розстріляють його перед Народним Палацом Навчання[32].

- Ні, - заперечив я, - то занадто офіційно. Його скоріше розстріляють на ринку під мостом Янґакто - тоді підуть відповідні чутки.

Леонардо сказав:

- Коли виявиться, що він з нею взагалі якесь звірство вчинив, то він просто зникне. Ані пальця від нього не лишиться.

- Якби це був справжній командир Ґа, - зауважив Чучак, - знаменитість, янбан , то він би футбольний стадіон зібрав!

Командир Ґа лежав посередині й міцно спав, немов краснушна дитина.

К. Кі курила, як співачка, тримаючи цигарку лише кінчиками пальців. Судячи з її відстороненого погляду, вона, певно, думала, що то могло бути за звірство. Натомість поцікавилася:

- Що ж він хотів спитати в нас?

Чучак подивився на татуювання, яке проступало на грудях Ґа навіть крізь сорочку:

- Кохав він її, напевне… - сказав стажер. - Таке татуювання лише закохані роблять.

Ми були зовсім не детективи, але достатньо довго робили свою справу, щоб розуміти, що може накоїти кохання.

- Ходять чутки, що він роздягнув Сан Мун перед тим, як убити. Це кохання? - поставив я запитання.

Коли Леонардо подивився вниз на підопічного, стало видно його довгі, знов-таки дитячі вії.

- Я просто хотів дізнатися його справжнє ім’я… - відповів він.

Я загасив цигарку й підвівся:

- Гадаю, час привітати наших найкращих людей і з’ясувати місце останнього спочинку народної артистки.

Кімната відпочинку Пубйоку була двома поверхами нижче. Коли я постукав у двері, там стало на диво тихо. Хоча, здавалося б, ці весь час грають у настільний теніс, співають караоке або кидають ножі. Урешті нам відчинив Сержант.

- Схоже, ви його таки прищучили, - сказав я йому. - «Вінець» ніколи не бреше.

За спиною Сержанта за столом, дивлячись на власні руки, сиділо двоє слідчих.

- Ну, давайте, торжествуйте! - сказав я. - Поділіться, мені дуже цікава його історія. Як же його звати?

- Він не сказав, - відповів Сержант.

Вигляд у Сержанта був так собі. Було зрозуміло, що він із таким особливим підопічним намучився, і легко було забути, що йому вже добре за сімдесят. Але щось старий був геть невеселий. Схоже, не спав.

- Не хвилюйтеся, - мовив я йому. - Ми зберемо всі деталі місця злочину. А коли є актриса, то ми все про нього дізнаємося.

- Він мовчав, - зронив Сержант. - Він узагалі нічого нам не сказав.

Я здивовано подивився на Сержанта, той продовжив:

- Ми вдягли йому «вінець». Але він кудись відійшов - був десь, куди ми не могли до нього достукатися.

Я кивнув, до мене все почало доходити. Тоді глибоко зітхнув.

- Ви розумієте, що командир Ґа тепер наш, - сказав я йому. - Ви себе на ньому спробували.

- Не думаю, що він будь-чий узагалі, - відповів Сержант.

- Ну, а оте, про Дук Тана, - заспокоїв його я, - ви ж розумієте, підопічний хоче вижити, то й бреше. Дук Тан зараз у Вонсані пасочки з піску робить.

- Він не забирає цих слів назад! - сказав Сержант. - Хоч скільки ми йому в голову всадили, він не відмовлявся.

Сержант уперше в життя благально подивився на мене.

- Але ж чому Дук Тан ніколи нам не пише? Скільки років