Читати книгу - "Homo Deus"

Наукова формула знання допомогла зробити вражаючі прориви в астрономії, фізиці, медицині й багатьох інших дисциплінах. Однак у неї є один величезний недолік: вона не може працювати з питаннями цінностей і смислів. Середньовічні вчені мужі могли з абсолютною певністю визначати, що погано вбивати й красти і що метою людського життя є виконувати накази Бога, позаяк священні тексти наказують чинити саме так. Науковці не можуть запропонувати таких моральних суджень. Жодні набори даних і жодні математичні мудрості не можуть довести, що вбивати погано. Але ж людське суспільство не здатне вижити без таких ціннісних суджень.

Одним зі способів подолати ці труднощі було намагання продовжувати використовувати стару середньовічну формулу поряд з новим науковим методом. Коли ми стикаємося з практичною проблемою, такою як визначення форми Землі, будівництво мосту чи лікування хвороби, ми збираємо емпіричні дані й математично аналізуємо їх. Коли ми стикаємося з моральною проблемою, наприклад чи дозволяти розлучення, аборти й гомосексуальність, ми читаємо священні писання. Цей розв’язок було до певної міри взято на озброєння багатьма сучасними країнами — від вікторіанської Британії до Ірану XXI століття.

Однак гуманізм запропонував альтернативу. Коли люди утвердили віру в себе, з’явилася нова формула здобуття морального знання: Знання = Сприйняття х Чутливість. Якщо ми хочемо дізнатися відповідь на будь-яке моральне запитання, нам слід звернутися до нашого внутрішнього сприйняття і розглядати його з підвищеною чутливістю. На практиці це означає, що ми шукаємо знання, роками накопичуючи досвід і відточуючи свою чутливість, щоб мати змогу правильно зрозуміти це сприйняття.

Чим насправді є «сприйняття»? Це не емпіричні дані. Воно не складається з атомів, електромагнітних хвиль, протеїнів або чисел. Радше сприйняття — це суб’єктивне явище, що складається з трьох основних інгредієнтів: відчуття, емоції і думки. У будь-яку конкретну хвилину моє сприйняття об’єднує все, що я відчуваю (тепло, приємність, напругу тощо); кожну емоцію, яку я переживаю (любов, страх, гнів тощо); будь-які думки, що виникають у моєму розумі.

А що таке «чутливість»? Це означає дві речі. По-перше, увагу до моїх відчуттів, емоцій і думок. По-друге, можливість цих відчуттів, емоцій і думок впливати на мене. Припустімо, я не повинен дозволяти кожному вітерцю зносити мене з ніг. Однак я повинен бути відкритим до нового сприйняття й дозволяти йому змінювати мої погляди, мою поведінку і навіть мою особистість.

Сприйняття і чутливість вдосконалюють одне одного в нескінченному циклі. Я не можу розвивати сприйняття, якщо в мене немає чутливості, і не можу розвивати чутливість, якщо мені бракує різноманітного сприйняття. Чутливість — це не абстрактна здатність, яку можна розвинути, читаючи книжки чи слухаючи лекції. Це практичні вміння, які можуть оформитися й дозріти лише в процесі їх застосування на практиці.

Візьмімо, наприклад, чай. Я п’ю дуже солодкий звичайний чай, читаючи вранішню газету. Цей чай є чимось більшим, аніж просто виправдання споживання цукру. Одного разу-я виявляю, що між цукром і газетою я навряд чи відчуваю смак чаю. Тож я зменшую кількість цукру, відкладаю газету, заплющую очі й зосереджуюся на самому чаї. Я починаю відчувати його унікальний аромат і смак. Незабаром зауважую, що пробую експериментувати з різними сортами чаю, чорного й зеленого, порівнюючи їх вишуканий смак і тонкий букет. Через кілька місяців я викидаю продукцію супермаркету й купую собі чай у Harrods. У мене виникає особлива пристрасть до «Panda Dung tea» з гір Яань у провінції Сичуань, що виготовляється з листя чайних кущів, підживлених послідом ведмедів панда. Ось так, чашка за чашкою, я відточую моє відчуття чаю і стаю його цінителем. Якби на початку споживання чаю ви подали мені Panda Dung tea в кубку династії Мін, я б не оцінив його вище за звичайний чифір у паперовому стаканчику. Ви не можете сприймати, якщо у вас немає потрібної чутливості, і не можете розвинути свою чутливість нічим іншим, як довгим ланцюжком вдосконалення сприйняття.

Те, що справедливо для чаю, справедливо і для всього іншого естетичного та етичного знання. Ми не народжуємося з готового свідомістю. Протягом життя ми завдаємо болю іншим людям, а вони завдають болю нам, ми діємо зі співчуттям, а інші проявляють співчуття до нас. Якщо звертаємо на щось увагу, наша моральна чутливість загострюється, і цей досвід стає джерелом цінного етичного знання про те, що є добро, що є правильне і хто я є насправді.

Отже, гуманізм розглядає життя як поступовий процес внутрішніх змін, що ведуть від невігластва до просвіти через сприйняття. Найвищою метою гуманістичного життя є повний розвиток вашого знання через різноманітне інтелектуальне, емоційне і фізичне сприйняття. На початку XIX століття Вільгельм фон Гумбольдт, один з головних архітекторів сучасної освітньої системи, сказав, що мета існування — «дистиляція найширшого можливого життєвого сприйняття в мудрість». Він також писав, що «в житті є лише одна вершина — розпізнавати почуття всього людського». Це цілком може бути гаслом гуманізму.

* * *

Згідно з китайською філософією, світ тримається на взаємодії протилежних, однак таких, що доповнюють одна одну, сил — інь і ян. Можливо, це не стосується фізичного світу, однак явно справедливо для сучасного світу, що утворився поєднанням науки й гуманізму. Кожен науковий ян містить у собі гуманістичний інь, і навпаки. Ян надає нам силу, а інь приносить смисл і моральні судження. Ян та інь сучасності — це резон та емоції, лабораторія й музей, виробничий конвеєр і супермаркет. Люди часто бачать лише ян і уявляють, що сучасний світ сухий, науковий, логічний та утилітарний на зразок лабораторії чи фабрики. Однак сучасний світ є також екстравагантним супермаркетом. Жодна культура в історії не надавала такої ваги людським почуттям, бажанням і досвіду. Гуманістичний погляд на життя як послідовність здобуття різного досвіду став засновницьким міфом численних сучасних галузей — від туризму до мистецтва. Туристичні агенти й шеф-кухарі ресторанів продають нам не квитки на літак, номери в готелі чи вишукану вечерю, — вони продають нам новітнє сприйняття.

Подібно до цього, тоді, як домодерні наративи зосереджувалися на зовнішніх подіях і вчинках, сучасні оповіді, фільми й поеми часто підкреслюють почуття. Греко-римські епоси й середньовічні рицарські романи були каталогами героїчних дій, а не почуттів. В одному розділі описувалося, як хоробрий лицар викликав на двобій жахливого людожера і вбив його. Інший розділ розповідав, як цей лицар врятував прекрасну принцесу від дракона, що плювався полум’ям, і вбив його.» У третьому розділі злісний чарівник викрав принцесу, однак лицар погнався за ним і вбив його. Мало хто дивувався, що