Читати книгу - "Заповіти"

Це був болісний шок: добра, догідлива Тітка Есті нам брехала. Правда була не шляхетна — жахлива. Ось що мали на увазі Тітки, кажучи, що жіночий розум заслабкий для читання. Ми могли розсипатися, розвалитися під вагою протиріч, були неспроможні втриматися.

До цього моменту я не мала серйозних сумнівів у правильності й — особливо — правдивості теології Гілеаду. Якщо я була нездатна сягнути досконалості, то вважала це своєю провиною. Але дізнавшись про те, що змінив Гілеад, що додав, а що вилучив, я боялася, що втрачу віру.

Якщо ви ніколи не вірили, то не зрозумієте, про що мені йшлося. Почуваєшся так, наче помирає твій найкращий друг; наче все, що тебе визначало, палає; наче залишаєшся зовсім сама. Почуваєшся вигнанкою, загубленою в темному лісі. Саме так я почувалася, коли померла Табіта: світ спорожнів, утратив сенс. Усе стало порожнім. Все висихало.

Я трохи розповіла Беці про те, що в мені відбувалося.

— Я знаю, — мовила вона. — Зі мною теж так було. Усі вищі в Гілеаді нам брехали.

— Тобто?

— Бог не такий, як вони кажуть.

Вона пояснила: можна вірити або в Гілеад, або в Бога, але не одночасно. Так вона розв’язала свою кризу.

Я сказала, що не впевнена, чи зможу обрати. Потай боялася, що не зможу вірити ані в одне, ані в інше. І все одно хотіла вірити, щиро прагнула. Зрештою, наскільки віра залежить від прагнення її мати?

51

Через три роки по тому сталася ще тривожніша криза. Як я вже говорила, одним із моїх завдань у Бібліотеці Гільдеґарди було копіювання промов Тітки Лідії на машинці. Сторінки промови, над якою я мала працювати, залишали в мене на столі у сріблястій теці. Одного ранку я знайшла під нею ще одну, блакитну. Хто її туди поклав? Може, це помилка?

Я розгорнула її. Зверху на першій сторінці було ім’я моєї мачухи Поли. Далі йшов звіт про смерть її першого чоловіка, того, за яким вона була до того, як вийшла за мого так званого батька — Командора Кайла. Як я вже говорила, її чоловіка, Командора Сондерса, вбила в його кабінеті їхня Служниця. Принаймні так говорили.

Пола сказала, що дівчина була небезпечно неврівноважена, що вона вкрала шампур на кухні й убила Командора Сондерса, який нічим її не провокував. Служниця втекла, але її зловили й повісили, а потім виставили мертве тіло на Стіні. Але Шунаміт сказала, що її Марфа розповіла, нібито там був іще й незаконний грішний зв’язок — Служниця та чоловік перелюбствували у тому кабінеті. Саме так вона отримала можливість убити його, і саме тому вона це й зробила: те, чого він від неї вимагав, штовхнуло її за край здорового глузду. Решта історії Шунаміт звучала так само: Пола знайшла тіло, Служницю впіймали і повісили. Шунаміт іще додала деталь про те, як Пола сильно вимастилася кров’ю, поки надягала штани на мертвого Командора, аби зберегти гідність.

Але блакитна тека оповідала зовсім іншу історію. Вона була підкріплена фотографіями й розшифруваннями численних потай записаних розмов. Між Командором Сондерсом і Служницею не було незаконного зв’язку — лише регулярні Церемонії, як наказує закон. Однак у Поли та Командора Кайла, мого колишнього батька, був роман іще до того, як Табіта, моя мати, померла.

Пола потоваришувала зі Служницею й запропонувала допомогти їй утекти з Гілеаду, бо ж вона знала, яка дівчина нещаслива. Вона навіть дала їй мапу та вказівки, а також імена кількох контактів «Мейдей», до яких можна було звернутися дорогою. Коли Служниця вирушила в путь, Пола сама прирізала Командора Сондерса. Саме тому на ній було стільки крові — не від надягання на нього штанів. Насправді він штанів і не знімав, принаймні тієї ночі.

Поєднавши хабар із погрозами, вона підкупила Марфу, щоб та підтримала історію про Служницю-вбивцю. Тоді викликала Янголів і звинуватила Служницю. Далі все зрозуміло. Нещасну дівчину знайшли, коли вона розпачливо блукала вулицями, бо ж мапа була неточна, а тих зв’язкових «Мейдей», як з’ясувалося, просто не існувало.

Служницю допитали (у теці лежало розшифрування того допиту, і це було вельми неприємне читання). Хоч вона й визнала, що намагалася втекти, і розкрила ту роль, яку відіграла в цьому Пола, та продовжувала наполягати, що не винна в убивстві, — тобто що вона взагалі про те вбивство не знала, — аж поки біль не став нестерпним і не змусив її зізнатися.

Зрозуміло, вона була невинна. Та її все одно повісили.

Тітки знали правду. Принаймні одна з них знала. Ось були докази, у цій теці на моєму столі. І з Полою все одно нічого не зробили, натомість повісивши за її злочин Служницю.

То було потрясіння, наче у мене вдарила блискавка. Але я не просто була шокована всією цією історією — загадкою було те, чому її поклали мені на стіл. Чому невідома людина віддає мені таку небезпечну інформацію?

Відколи те, що ти вважала правдою, виявляється оманою, починаєш не довіряти й усьому іншому. Чи то була спроба налаштувати мене проти Гілеаду? А може, все було сфабриковано? Чи Тітка Лідія погрожувала Полі оприлюднити її злочини і саме це змусило мачуху облишити спроби одружити мене з Командором Джаддом? Чи ця страшна історія купила мені місце Тітки в Ардуа-холі? Чи це був спосіб сказати мені, що моя мати, Табіта, померла не від хвороби — її в якийсь невідомий спосіб убила Пола, а може, навіть і Командор Кайл? Я не знала, чому вірити.

І нікому не могла звіритися. Навіть Беці: не хотіла наражати її на небезпеку, робити своєю спільницею. Правда може завдати чимало клопоту тим, хто не повинен її знати.

Я закінчила свою роботу в той день і поклала блакитну теку там, де знайшла. Наступного дня на столі лежала нова промова, а блакитна тека зникла.

Протягом двох наступних років на столі на мене чекало чимало подібних тек. Усі вони містили докази різних злочинів. Ті, в яких оповідалося про Дружин, були блакитні, де йшлося про Командорів — чорні, про допоміжних спеціалістів, наприклад лікарів, — сірі, про Марф — блякло-зелені. Не було свідчень лише про злочини Служниць та Тіток.

Переважно мені залишали блакитні або чорні теки, в яких описувалися численні злодіяння. Служниць змушували до незаконних дій, а тоді звинувачували; Сини Якова плели змови один проти одного; відбувалися обміни хабарями й послугами на найвищих рівнях;