Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

кріпачкою, і тепер записала йому весь маєток. Я думаю собі: от якби таку тітку мати на колись! Та що ти, брат, так відійшов від усіх, ніде не буваєш? Звичайно, я знаю, що ти зайнятий іноді вченими речами, любиш читати (чому вже Ноздрьов виснував, що герой наш займається вченими речами і любить почитати, цього, признаємось, ми ніяк не можемо сказати, а Чичиков і поготів). Ах, брат Чичиков, якби ти тільки побачив… от уже дійсно була б пожива твоєму сатиричному розумові (чому в Чичикова був сатиричний розум, це теж невідомо). Уяви, брат, у купця Ліхачова грали в горку[200], от де вже сміху було! Перепендєв, що був зо мною: «От, каже, коли б тепер Чичикова, от уже б йому дійсно!» (тим часом Чичиков зроду не знав ніякого Перепендєва). Та ж признайся, брат, адже ти, справді, препідло повівся тоді зо мною, пам’ятаєш, як грали в шашки, адже я виграв. Атож, брат, ти просто обшахрав мене. Але ж я, чорт знає, ніяк не можу сердитись. Нещодавно з головою палати… Ага, я ж тобі мушу сказати, що в місті всі проти тебе. Вони думають, що ти робиш фальшиві папірці, пристали до мене, та я за тебе горою, наговорив їм, що з тобою вчився і батька знав; ну і, нема вже чого казати, чималу їм вилив кулю.

— Я роблю фальшиві папірці? — скрикнув Чичиков, підвівшися зі стільця.

— Тільки навіщо ти так налякав їх? — провадив Ноздрьов. — Вони, чорт знає, збожеволіли від страху: пошили тебе в розбійники і в шпіони. А прокурор з переляку помер, завтра ховатимуть. Ти не будеш? Вони, сказати правду, бояться нового генерал-губернатора, щоб через тебе чогось не вийшло; а я про генерал-губернатора такої думки, що коли він підніме носа й запишається, то з дворянством аж нічогісінько не вдіє. Дворянство вимагає привітності, адже так? Звичайно, можна заховатися до себе в кабінет і не дати жодного балу, тільки що ж цим? Цим же нічого не виграєш. Але ж ти, Чичиков, рисковиту справу затіяв.

— Яку рисковиту справу? — спитав занепокоєно Чичиков.

— Та викрасти губернаторську дочку. Я, признаюсь, сподівався цього, їй-богу, сподівався! Вперше, як тільки побачив вас разом на балі, ну вже, думаю собі, Чичиков, певне, не дурно… А втім, даремно ти зробив такий вибір: я нічого в ній не знаходжу гарного. А є одна родичка Бікусова, сестри його дочка, так от уже дівчина! можна сказати: чудо коленкор!

— Та що ти, що ти мелеш? Як викрасти губернаторську дочку, що ти? — сказав Чичиков, виторопивши очі.

— Та годі, брат, от яка потайна людина! Я признаюсь, до тебе за тим прийшов: будь ласка, я готовий тобі допомагати. Нехай так: подержу вінець тобі, коляска й підставні коні будуть мої, тільки з умовою: ти мусиш позичити мені три тисячі. Потрібні, брат, хоч заріж!

Протягом усієї балаканини Ноздрьова Чичиков протирав кілька разів собі очі, бажаючи пересвідчитися, чи не вві сні він усе це чує. Підробник фальшивих асигнацій, викрад губернаторської дочки, смерть прокурора, якої причиною нібито він, приїзд генерал-губернатора — усе це нагнало на нього чималого переляку. «Ну, вже коли пішло на те, — подумав він сам у собі, — так баритися більше нема чого, треба звідси забиратись чим швидше».

Він подбав збутися чимшвидше Ноздрьова, покликав до себе зараз же Селіфана і звелів йому бути готовим удосвіта за тим, щоб завтра ж о шостій годині вранці виїхали з міста неодмінно, щоб усе було переглянуте, бричка підмазана і інше, і інше. Селіфан промовив: «Слухаю, Павле Івановичу», — а проте спинився деякий час коло дверей, не рушаючи з міста. Пан тут же звелів Петрушці витягти з-під ліжка чемодан, що вкрився вже чимало порохом, і заходився вкладати разом з ним, без великого розбору, панчохи, сорочки, білизну прану й непрану, шевські колодки, календар… Усе вкладалося абияк: він хотів неодмінно бути готовим звечора, щоб назавтра не могло статись ніякої затримки. Селіфан, постоявши хвилини дві коло дверей, нарешті дуже поволі вийшов з кімнати. Поволі, як тільки можна уявити собі поволі, зійшов він зі сходів, відтискуючи своїми мокрими чобітьми сліди по збитих приступках, що спускалися вниз, і довго чухав у себе рукою в потилиці. Що означало це чухання? і що взагалі воно означає? Чи досада на те, що ось не вдалися задумані на завтра сходини з своїм братом у лихенькому кожушку, підперезаному поясом, де-небудь у царевому шинку, чи вже завелася на новому місці коханочка, і доводиться залишати вечірнє стояння біля воріт і політичне держання за білу ручку в той час, як насувається на місто присмерк, парубійко в червоній сорочці бринькає на балалайці перед дворовою челяддю і снує по роботі тиху мову різночинний народ? Чи просто шкода залишати нагріте вже місце в людській кухні під кожухом біля печі та щі з міським м’яким пирогом, за тим щоб знову тягтися під дощ і сльоту, і всяку дорожню негоду? Бог відає, не вгадаєш. Багато чого всякого означає в російського народу чухання в потилиці.

Глава одинадцята

Проте нічого не сталося так, як гадав Чичиков. По-перше, прокинувся він пізніше, ніж думав, — це була перша неприємність. Уставши, він послав зараз же довідатись, чи запряжена бричка і чи все готове; але донесли, що бричка ще не була запряжена і нічого не було готове. Це була друга неприємність. Він розсердився, зібрався навіть завдати щось ніби прочуханки приятелеві нашому Селіфанові й чекав тільки з нетерпінням, яку той з свого боку наведе причину на виправдання. Незабаром Селіфан показався в дверях, і пан мав утіху почути ті самі слова, які звичайно чуються від прислуги в тому разі, коли треба скоро їхати.

— Адже, Павле Івановичу, треба буде коней кувати.

— Ах ти, чурбан! телепень! а раніше чому про це не сказав? Не було хіба часу?

— Та час був!… Та от і колесо теж, Павле Івановичу, шину треба буде зовсім перетягнути, бо тепер дорога вибоїста, трус такий скрізь учинився… Та коли дозволите доповісти, передок у брички зовсім розхитався, так що вона, може, й двох станцій не зробить.

— Негідник ти! — скрикнув Чичиков, сплеснувши руками, і підійшов до нього так близько, що Селіфан з остраху, щоб не одержати від пана подарунка, оступився трохи назад і посторонився. — Убити ти мене зібрався? га? зарізати мене хочеш? На