Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

неділі впала на стоянці церкви й зламала стегно, чуйний містер Даял (який, як християнський бізнесмен, цікавився справами кволих і старих, особливо імущих і без родичів, які могли б їм щось радити) визначив для себе особливе правило щодня навідуватися до міс Енні Марі, бавити її консервованими супами, поїздками на природу, наснажними матеріалами для читання, сезонними фруктами, а також неупередженими послугами в ролі розпорядника її власності й довіреної особи.

Оскільки містер Даял покірно перерахував свої прибутки на переповнені банківські рахунки Першої баптистської церкви, він вважав ці методи виправданими. Зрештою, чи ж не він збагачує ті беззмістовні життя вмиротворенням і християнським братерством? Іноді «панянки» (як він їх називав) заповідали свою власність містерові Даялу одразу, аж так їх заспокоювала його дружня присутність. Однак міс Енні Марі (яка, як-не-як, сорок п’ять років пропрацювала бухгалтеркою) як за натурою, так і за вихованням була людиною підозріливою, тож після її смерті містер Даял із жахом виявив, що та — досить віроломно, на його думку, — не повідомивши його, викликала з Мемфісу юриста й оформила заповіт, який цілком скасовував невелику неформальну угоду, яку містер Даял вельми обачно запропонував їй на підпис, погладжуючи долоню старенької в лікарняному ліжку.

Імовірно, містер Даял і не придбав би будинок міс Енні Мері після її смерті (позаяк той обійшовся не надто дешево), якби за час перебігу її смертельної недуги не звикся з думкою, що цей будинок належить йому. Розділивши верхній і нижній поверхи на дві окремі квартири й позрубувавши пеканові дерева й трояндові кущі (бо дерева й кущі передбачали витрати на догляд), він майже одразу здав перший поверх в оренду парі мормонських місіонерів. Це сталося майже десять років тому, і ті хлопці досі там живуть — навіть попри нищівний провал їхньої місії за весь той час навернути бодай одного мешканця Александрії до свого свінґерського Ісуса з Юти.

Ті хлопці-мормони вважали, що кожен, хто не мормон, потрапить у пекло («Ну, ви-то туди, певна річ, загримите!» — любив фиркати містер Даял щоразу, коли першого дня місяця заходив по орендну плату; то був його маленький жарт із ними). Але хлопці ті були шпетні, ввічливі й не могли просто так розкидатися словом «пекло», якщо їх не змушувати. Також вони уникали алкоголю й усіх тютюнових продуктів, а рахунки оплачували завжди вчасно. З верхньою квартирою проблем було більше. Оскільки містер Даял всіляко уникав витрат на те, щоб організувати другу кухню, тих апартаментів здихатися було майже неможливо, хіба здавати їх чорним. За десять років на верхньому поверсі побували фотостудія, штаб-квартира ґерлскауток, дитсадок, демонстраційний зал трофеїв і велика сім’я східних європейців, які, тільки-но містер Даял відвернувся, завезли туди ще й усіх своїх друзів і рідних та мало не спалили весь будинок через електроплиту.

Саме в цій горішній квартирі наразі стояв Юджин Ретліфф — у передній кімнаті, де після інциденту з тією плитою на лінолеумі й шпалерах досі залишалися добряче обвуглені сліди. Він нервово водив рукою по волоссі (яке зализував назад, наслідуючи вже віджилий розбишацький стиль підліткових років) і визирав із вікна на свого розумово відсталого братика, який щойно покинув квартиру й причепився до якоїсь темноволосої дитини на вулиці. На підлозі позаду Юджина лежало з десяток коробок з-під динаміту, наповнених отруйними зміями: лісовими гримучниками, смугастими гримучниками, діамантовими гримучниками, мокасиновими й мідноголовими, а крім них, в окремій коробці мостилася одна королівська кобра з самої Індії.

На всю стіну, прикриваючи обпалений фрагмент, бовваніла написана від руки табличка, яку Юджин змайстрував сам, а орендо­давець містер Даял змусив забрати з переднього подвір’я:

 

З допомогою Милосердного Господа Бога: підтримуємо й поширюємо Протестантську релігію й здійснення всіх наших Цивільних законів. Містере Самогоннику, містере Бариго, містере Шулере, містере Комуністе, містере Розлучнику й усі правопорушники: Господь Бог Ісус Христос має ваш Номер, на вас дивляться одна тисяча Очей. Вам краще змінити свою професію перед Великою колегією присяжних Христа. До Римлян 7:4. Це Духівництво чітко виступає за Непорочне життя й Недоторканність наших домівок.

 

Нижче йшло перебивне зображення американського прапора й такі слова:

 

Євреї та їхні муніципалітети, що є Антихристом, украли нашу нафту й наші Володіння. Одкровення 18:3. Одкр. 18:11—15. Ісус Об’єднає. Одкр. 19:17.

 

Юджинів відвідувач — жилястий банькатий молодик років двадцяти двох чи двадцяти трьох з невимушеними повадками провінціала й вухами, що стирчали з голови, — приєднався до нього біля вікна. Він щосили намагався пригладити коротке зализане волосся, але воно все одно стирчало неслухняними жмутками по всій голові.

— Саме за таких невинних, як він, Христос Свою кров проливав, — відзначив молодик. Він усміхався холодно, як благословенний фанатик, що випромінює чи то надію, чи то ідіотію, залежно від того, з якого боку подивитися.

— Слава Господу, — досить механічно відповів Юджин. Йому були неприємні будь-які змії, хоч отруйні, хоч ні, але чомусь він припускав, що зі змій на підлозі позаду нього здоїли отруту чи ще якось зробили безпечними — бо ж як інакше ці священники з пагорбів69, як-от його гість, цілують цих гримучників у губи, закладають собі під сорочку й шпурляють ними туди-сюди по своїх критих бляхою церквах, як подейкують люди? Сам Юджин ще ніколи не бачив, щоб змій використовували під час церковної служби (та й навіть у висотах вугільного регіону Кентуккі, звідки прибув його гість, змій застосовували досить рідко). Проте він удосталь набачився парафіян, що белькотіли невідомими мовами, пластма падали на підлогу й судомно дриґалися. Він бачив, як ляпасом долоні по чолі проганяють бісів, коли хворий викашлює нечистих духів грудками кривавої слини. Спостерігав рукопокладення, після якого кульгаві ходили, а сліпі бачили; а одного вечора на річковій п’ятдесятницькій службі біля Пікенза, штат Міссісіпі, він лицезрів, як чорний проповідник на ім’я Сесіл Дейл Макалістер воскресив із мертвих товсту жінку в зеленому брючному костюмі.

Юджин приймав обґрунтованість такого явища, так само як разом із братами приймав театральність і антагонізм Світової федерації професійного реслінгу, не надто переймаючись тим, що деякі поєдинки було підлаштовано. Безперечно, багато з тих, хто чинить дива в Його ім’я, — шарлатани; цілі легіони підозрілих і брехливих постійно шукають нові способи ошукати своїх ближніх, і навіть сам Ісус висловлювався