Читати книгу - "Престиж"

Кілька місяців тому, коли я почав відпрацьовувати «Блискучу мить», у мене блиснула ідея — внести яскравий завершальний штрих. До цього мене спонукали відчуття, неначе я помираю і воскресаю щоразу, як виконую свій трюк. Завдяки ретельно виставленому світлу і відповідному театральному гриму я створюю ілюзію, ніби в кінці виступу, після переміщення в просторі, я маю більш утомлений вигляд, ніж на початку. Усім здається, що це випробування геть виснажило мене. Публіка бачить змарнілого чоловіка, який загравав зі смертю.

Описаний ефект став необхідним елементом мого номера. Я рухаюсь обережно, немовби побоюючись зав­дати шкоди рукам і ногам. Сутулюсь і через силу розвертаюсь, ледве згинаючи спину. Незворушно долаю «біль». Потім, виконавши «Блискучу мить» і вразивши публіку таємничим зникненням, я вдаюсь до хитрощів з освітленням, що перетворює мене на немічного старого. Коли я востаннє розкланююсь і завіса опускається, більшість глядачів переконані, що мої дні злічені.

На додачу я розробляю довгострокову стратегію. Якщо конкретніше — планую свою власну смерть і веду підготовку до похорону. Зрештою я давно призвичаївся удавати з себе мертвого. Впродовж багатьох років я грав роль небіжчика, а Джулія — роль моєї удови. Після стількох проходжень крізь диявольський апарат Тесли думка про інсценування моєї смерті видається природною.

Наступного року я бажаю завершити свою кар’єру. Хочу забути про нескінченні гастролі, довгі переїзди, ночівлю в дешевих театральних готельчиках, постійні конфлікти з дирекцією. Мені набридло зберігати таємницю свого трюку і боятися чергової атаки з боку Бордена.

Але основна причина — бажання проводити більше часу з моїми дітьми, які швидко дорослішають. Едвард незабаром вступить до університету, а дівчата, безсумнівно, захочуть вийти заміж.

Через рік я стану, так би мовити, фінансово незалежним і, розумно вклавши гроші в маєток Колдлоу, зможу забезпечити свою родину до кінця наших днів. Світ дізнається, що Великий Дантон, себто Руперт Енджер, помер від раку, що розвився внаслідок професійної діяльності, і це станеться восени 1903 року.

Тим часом 14-й граф Колдердейл візьме на себе управління успадкованим ним маєтком.

У цьому контексті доречно згадати зауваження Кеніґа про моє «навдивовижу добре здоров’я». Кмітливий, проникливий чоловік знає про мене значно більше, ніж мені б хотілося.

До слова, я багато розмірковував про його нову теорію щодо двох Борденів. Сумніваюсь, що він має рацію.

Річ не в тім, що йдеться про помилкову передумову (зрештою мій конструктор Каттер дійшов аналогічних висновків), а в тім, що життя, підпорядковане обману, передбачає безліч проблем. Деякі з них я розглянув під час зустрічі з Кеніґом.

Як ця брехня впливає на повсякденну рутину? Жоден артист — незалежно від його популярності — не може похвалитися постійною зайнятістю. Хоч-не-хоч, а трапляються періоди затишшя. Перерви між ангажементами є неминучими. Виступи й гастролі часто скасовуються перед самісіньким початком. Не слід забувати про відпустки, хвороби, сімейні кризи.

Якщо існують два Бордени і один із братів не подає жодних ознак життя, щоб інший був «єдиним і неповторним» Альфредом Борденом, де і як він ховається? Чим займається у вільний час? Як спілкується з братом? Чи зустрічаються ці двоє, а якщо вони бачаться, як їм удається лишатися непоміченими?

Скільки людей знають секрет близнюків? Чи можна їм довіряти?

Особливо мене цікавить сім’я Бордена. Що відомо його дружині та дітям?

Якщо Борден має брата, вони не можуть одночасно бути чоловіками цієї жінки й батьками її дітей. Хто з них є чоловіком, а хто — батьком? Дружина Бордена походить із шанованої родини й має репутацію розумної пані. Чи знає вона правду про свого чоловіка?

Виявляється, її теж обдурили?

Невже професійні хитрощі та виверти поширюються на сімейне життя і шлюбне ложе? Невже жінка нічого не підозрює, не відчуває різниці між двома чоловіками?

А як щодо подружніх буднів, таємного лексикону, зашифрованих фраз і жартів, спільних спогадів, інтимної близькості? Чи мислимо, щоб двоє чоловіків співпрацювали настільки тісно, що затягли свої особисті справи в павутиння пересторог і секретів, сплетене довкола звичайного ілюзіоністського номера?

Набагато важче уявити протилежне — дружина Бордена знає всю правду, але чомусь мириться з дивною ситуацією.

Утім, якби вона погодилася, угода між братами давно була би розірвана.

Проблема в тому, що один із них приречений бути молодшим партнером у такому альянсі. Це означає, що він (назвемо його Борден-2, як я вже пропонував) не міг узяти з нею законний шлюб і, на її думку, має менше прав порівняно з Борденом-1. Як же вся ця плутанина відбивається на стосунках подружжя?

Логічно, що Борден-2 не може бути батьком. (Дотримуючись загальних моральних норм, я припускаю, що Борден-2 відмовився як від одруження, так і від зачаття дітей.) Тоді він вважається дядьком, який рідко бачиться з родичами й емоційно відчужений від них. Дру­жина, мати відчувала би природне бажання тримати його на відстані.

Хистке становище.

Ці два пояснення є настільки малоймовірними, що я змушений повірити в третє: брати Бордени свідомо не розповіли жінці правду і замилювали їй очі, проте вона не надавала цьому значення. Інакше кажучи, вона здогадалася, що відбувається (хто б не здогадався на її місці?), але з якихось особистих причин не заперечувала.

Хоча моя теорія має певні недоліки, я схильний обра­ти її з-поміж усіх можливих. У будь-якому разі інтрига Борденів видається чимось неймовірним.

Я здатен далеко зайти задля збереження власних секретів і часто вживав ризикованих заходів, але я не дозволю, щоб потайливість перетворилася на манію. Невже Борден та його гіпотетичний брат-близнюк настільки схиблені на своїй таємниці, як стверджує Кеніґ?

Мене роздирають сумніви.

Зрештою, розгадка не має суттєвого значення: фокус залишається фокусом, і кожен глядач, який бачить його, знає, що це обман. Проте Джулія неабияк постраждала через мою ворожнечу з Борденом, і часом траплялося, що моє життя висіло на волосині з вини цього чоловіка. Гадаю, він — один із тих божевільних, що роблять фетиш зі своїх секретів; дуже прикро, що наші шляхи перетнулися.

З іншого боку, саме наша ворожнеча підштовхнула мене до розробки нового трюку, завдяки якому я розбагатів і прославився.

27 листопада 1902

Десь між Вейкфілдом і Лідсом

Після довгого й благотворного відпочинку в Дербіширі з Джулією та дітьми я знову вирушаю в дорогу. Завтра починаються гастролі в театрі короля Вільгельма в Лідсі, де у мене заплановано два вечірні виступи до кінця наступного тижня.

Звідти я поїду до Дувру, де мій номер буде окрасою програми в театрі «Оверкліф». Потім я проведу тиждень у Портсмуті й зустріну там Різдво.

Я втомився, але почуваюсь щасливим.

Іноді люди звертають увагу на мій кепський вигляд і зі щирою турботою розпитують мене про можливі хвороби. Я тримаюсь мужньо.

1 січня 1903

Отже, настав рік, коли Руперт Енджер покине цей світ. Я ще не визначився з датою своєї смерті, але це станеться не раніше, ніж завершиться американське турне.

За три тижні ми відчалимо з Ліверпулю до Нью-­Йорку й повернемося лише в квітні. Проблема усунення «престижів» почасти вирішена; на щастя, наше завдання полегшується тим, що я усереднено демонструватиму «Блискучу мить» лише один раз на тиждень. За необхідності я повторю те, що робив раніше, хоча Вілсон запевняє мене, що знайшов вихід. Турне продовжиться за будь-яких обставин.

Джулія та діти супроводжуватимуть мене; не підлягає сумніву, що