Читати книгу - "Без крові. Така історія"

трапляється з кожним. Мама казала, що з кожним із нас трапляється, що ми не в змозі зробити те, чого прагнемо, тому не має значення, якщо, наприклад, я витріщаюся на шкарпетки. Якщо, наприклад, я витріщаюся на шкарпетки і не можу їх надягти, моя мама казала, що це не має значення, бо з кожним із нас трапляється, що ми не можемо зробити те, що хочемо насправді. Мама казала, що це не має значення, бо з кожним із нас трапляється, що ми не можемо зробити те, що хочемо насправді, тому добре, якщо те, чого ми хочемо, — це лише вдягти шкарпетки. Тож я надягав шкарпетки.

На щастя, мій брат допомагає мені відпустити ручку і, врешті, я її відпускаю. На щастя, мій брат нахиляється до мене і ласкаво допомагає мені розтулити руку, тож я врешті її розтуляю. Коли він ласкаво допомагає мені розтулити руку, я, відгинаючи пальці від ручки один за одним, врешті розтуляю свою руку. Спостерігаючи за тим, як один за одним відгинаються мої пальці від ручки, я помічаю, що вони стали червоними і геть опухли. Я ледь відчуваю свої пальці і, спостерігаючи за тим, як вони один за одним відгинаються від ручки портфеля, бачу, що вони почервоніли і геть опухли. Але тепер я нарешті можу пошукати свою монетку.

Почекаю, поки пальці знову стануть нормальними, а потім пошукаю мою монетку. Якщо я не почекаю, поки вони знову набудуть звичного вигляду, я ризикую шукати свою монету намарно. Тож, поки я очікую, щоб мої пальці знову стали нормальними, я спостерігаю за тим, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель, сам-один прямує до свого літака. Поки я чекаю, щоб мої пальці знову стали нормальними, я бачу, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель і розмахуючи ним з боку в бік, сам-один прямує до свого «Спітфаєра 808». Не озираючись, капітан Шкодель крокує до літака, розмахуючи своїм портфелем з боку в бік, наче це був звичайнісінький день. Але це не так.

Я засовую руку в кишеню, а в цей час гуркіт моторів руйнує храмовий спокій. Поки я засовую руку в ліву кишеню своєї куртки, два двигуни «Спітфаєра 808» порушують тишу собору світла. Ці двигуни порушують соборну тишу, але мені не страшно, бо в лівій кишені куртки я шукаю свою монетку, і саме це захоплює всі мої думки. Я шукаю монетку в лівій кишені куртки, а тому ледь помічаю, як «Спітфаєр 808» поволі котиться смугою, розвертає ніс до вітру і призупиняється.

Я намацав щось у своїй кишені, але це не моя монетка. Це скляна кулька, що загубилася в глибині кишені, а от моєї монетки немає. Якби вона була там, я б її обов’язково намацав, але натомість я знайшов скляну кульку і щось ще, здається, шмат тканини. Монетку впізнаєш одразу, адже вона і не скляна, і не тряпчана, тому я витягаю руку з кишені. Витягуючи руку, щоб пошукати у штанях, я почув, як капітан Шкодель завів двигуни на повну потужність. Капітан заводить обидва двигуни на повну потужність, а я в цей час всовую руку в кишеню своїх штанів. Я шукаю свою монетку.

Кабрування,[14] що здіймає невагомий літак у небо. Як же мені подобається це прекрасне ковзання на хвості, що з легкістю здіймає їх у небо. Я нікому ніколи не зізнавався, як мені до вподоби це прекрасне ковзання на хвості, що здіймає їх, невагомих, у небо. Оскільки говорити мені дуже важко, я ніколи не казав, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Та якби тільки мені слова не давалися так тяжко, я б сказав братові, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Як невагомий літак здіймається в небо і ледь крениться. Навкіс.

Так я побачив останній літак, що злетів зі злітної смуги в Сіннінґтоні, що в Англії. Поки я розшукував у штанях свою монетку, я побачив, як з цієї смуги у Сіннінґтоні, що в Англії, у небо знявся останній літак перед тим, як її остаточно закриють. Як прикро, подумав я, бо до свого остаточного закриття ця злітна смуга, що в Сіннінґтоні, в Англії, бачила стільки незвичайних пригод. Як прикро, подумав я, адже на її очах траплялося стільки історій, сповнених сміливості, гордощів. Стільки історій, сповнених гордощів, сміливості і страху. Повних сміливості, гордощів, страху і безумства. Так багато незвичайного, що трапляється з людьми на війні.

І саме в той час, коли я розмірковував про те, як мені прикро, літак у небі зробив широкий віраж. Саме коли я думав про всю прикрість події, літак капітана Шкоделя розмашисто розвернувся і полетів у наш бік. Він розмашисто розвернувся в рожево-червоному небі і, скидаючи висоту, повернув до нас. Капітанів літак повертає до нас і летить рожево-червоним небом все нижче і нижче, аж поки на величезній швидкості не пролітає в рожево-червоному світлі неба просто над нашими головами. Шкрябаючи рожево-червоні небеса, він летить дуже низько над нашими маківками. Щоб попрощатися.

Я міг би злякатися, але мені не страшно, навпаки — я сміюся. Я міг би перелякатися через ревіння над нашими головами, але мені не лячно, я навпаки — сміюся. Я міг би злякатися гуркоту й чорної тіні, що ледь торкається наших голів, але насправді мені не страшно і я гучно сміюся. Насправді я розреготався, потім мій брат теж почав сміятися. Насправді ми обоє голосно сміємося, чорна тінь ледь торкається наших голів, а від гуркоту куйовдиться волосся. Ми сміємося від захвату.

Хай там як, а на якусь мить я забув про свою монетку, хоч потім знову про неї згадав. На хвильку я забув, що шукаю мою монетку, але за мить я знову пам’ятав про це дуже чітко. Я дуже добре пам’ятаю, що саме зараз шукаю монетку в лівій кишені своїх штанів. Я мацаю рукою в лівій кишені штанів, але нічого не знаходжу. Перебираю пальцями в лівій кишені, але монетки не знаходжу, а в цей час літак капітана Шкоделя помалу зникає в рожево-червоних небесах. Він усе меншає і меншає.

Можливо, зі зникненням капітана Шкоделя монетка теж зникне. Може, коли капітан Шкодель розчиниться за обрієм, щезнуть також і всі згадки про нього, і моя монетка. Може, коли людина зникає за обрієм, разом із нею зникає