Читати книгу - "Мауглі"

— А що вона тоді сказала?

— Вона сказала: «Людина врешті-решт іде до людини». Ракша, наша мати, казала те саме…

— Це говорив і Акела в ніч, коли ми билися з Червоними Собаками, — тихо додав Мауглі. — Каа говорив також, а він наймудріший серед нас. Що ти скажеш на це, Сірий Брате?

— Вони вже вигнали тебе одного разу, наговоривши багато поганих слів. Вони розбили каменем твій рот. Вони вислали Бульдео вбити тебе. Вони хотіли спалити тебе Червоною Квіткою. Ти, а не я, говорив, що вони злі й безсердечні. Ти, а не я, направив на них Джунглі. Ти, а не я, співав проти них пісню, яка була злішою за нашу пісню проти Червоних Собак.

— Тоді я знову запитаю, що ти мені скажеш?

Так вони розмовляли, швидко пересуваючись по дорозі. Сірий Брат якийсь час біг мовчки. Потім, не уповільнюючи кроку, він почав:

— Людське дитинча, Володарю Джунглів, Сину Ракші, Мій Брате! Хоча навесні й трапляються дні, коли я забуваю про тебе, але твій слід залишиться моїм слідом, твоє лігво — моїм лігвом, твоя здобич — моєю здобиччю, і твій останній бій — моїм останнім боєм. Я говорю і за інших трьох. Що ж ти скажеш Джунглям?

— Твоє питання дуже доречне. Коли побачив дичину, тоді не треба думати — слід хапати її. Тож іди та скликай усіх до Скелі Ради, і там я скажу всім те, що повинен сказати. Але вони, певно, не прийдуть: усі зайняті своїми піснями і забули про мене.

— Хіба ти нічого не забував? — крикнув йому, повернувшись, Сірий Брат і помчав уперед, а Мауглі, не поспішаючи, побіг за ним; він думав про своє.

В інший час звістка, яку приніс Сірий Брат, змусила б усі Джунглі зібратися на Скелі Ради. Але зараз Народ Джунглів був так захоплений полюванням, боями, піснями, що майже не чув нічого. Сірий Брат гасав від одного до іншого і голосно кричав:

— Слухайте: Володар Джунглів повертається до людей. Збирайтеся швидше на Скелю Ради.

Але зачарований щастям Народ відповідав:

— Облиш його! Він однаково повернеться до нас, коли прийде літня спека. А якщо ні, то дощі змусять його повернутися. Краще бігай з нами, Сірий Брате, і співай пісень!

— Повторюю вам, Володар Джунглів зовсім іде до людей! — вперто повторював Сірий Брат.

— Нехай іде! Час Нових Пісень не буде гіршим від цього! — відповідали інші. І коли Мауглі у полоні сумних думок підходив до добре знайомої йому Скелі, де його колись прийняли до Зграї, він знайшов тут лише своїх чотирьох Братів, майже сліпого від старості Балу й важкого, завжди спокійного Каа. Пітон обвивав своїм тілом камінь, на якому свого часу сидів Акела і який тепер був вільним.

— Отже, твої сліди закінчуються тут, людино? — сказав Каа, коли Мауглі, закривши обличчя руками, опустився серед друзів на землю. — Співай же своєї Прощальної Пісні! Я і ти були однієї крові: Людина і Удав так довго жили разом.

— Чому мене не розірвали на шматки Червоні Собаки? — стогнав Мауглі. — Сила залишає моє тіло. Але це не від отрути. Вдень і вночі я чую за собою чиїсь кроки. Я обертаюся на поклик, але ніхто не відповідає, а я знову чую, як хтось крадеться за мною. Я лягаю, але сон не приносить мені відпочинку. Я блукаю, бігаю, але прогулянка не заспокоює мене. Я кидаюся у воду, але купання не охолоджує мого жару. Я ладен убити всіх і кожного, але в мене не вистачає духу, і я вбиваю лише для того, щоб втамувати голод. Червона Квітка оволоділа моїм тілом, кістки стали водою і… я сам не знаю, що мені потрібно.

— Не треба витрачати так багато слів! — Балу повільно повернув голову в бік Мауглі, але не бачив його. — Акела перед смертю на березі Вайнганги сказав, що прийде час, і Мауглі пожене Мауглі назад у Людську Зграю. І я говорив таке. Але хто тепер слухає Балу? А Багіра, де вона зараз? Пантера також погодилася б зі мною. Такий закон!

— Коли я вперше побачив у Холодній Балці це Жабеня, я вже тоді знав усе це, — сказав Каа, трохи повернувши голову. — Людина врешті-решт завжди іде до людини, хоча б Джунглі й не гнали її.

Чотири вовки то перезиралися між собою, то кидали печальні, але покірливі погляди на Мауглі.

— То тепер Джунглі ще не виганяють мене? — повільно й чітко промовив хлопець.

Сірий Брат, а за ним і три інших вовки в один голос завили:

— Доки ми живі, ніхто не наважиться…

Але Балу не дав їм договорити.

— Я вчив його Закону, і тому на його слова скажу своє слово. Хоча тепер я не бачу навіть тієї скелі, що переді мною, та мій внутрішній погляд бачить далеко. Маленьке наше Жабеня! Ставай на свій слід і йди по ньому; влаштовуй собі нове лігво, разом із твоїми єдинокровними, з твоєю Зграєю, з твоїм власним народом. Але якщо прийде час, коли тобі знадобиться чиєсь гостре ікло, гострозоре око, нечутна лапа, якщо тобі знадобиться миттю донести кудись твоє слово — згадай тоді, Володарю Джунглів, що всі Джунглі під твоєю владою.

— Середні Джунглі також твої, — додав Каа.

— Брати мої! — вигукнув Мауглі, простягнувши руки вгору. — Я не розумію, що відбувається в мені. Я не хочу йти, а тим часом щось жене мене. Я ніколи не забуду цих ночей!

— Ні, Маленький Брате, зваж! — сказав Балу. — Нічого немає поганого в тому, що ти хочеш зробити. Коли мед з’їли, ми кидаємо порожній вулик.

— Скинувши стару шкіру, ми не влізаємо в неї знову. Це закон, — мовив пітон.

— Ти для мене дорожчий за все на світі, — сказав Балу. — Тож послухай, що я скажу.