Читати книгу - "Останній світ"

Згинути вирішив сам…

просить лиш одного, щоб ось так, як тепер, міг постійно тужити.

Вже в нього кров од надмірного плачу покинула тіло.

Вже зеленіти почав поступово.

навіть волосся,

Хоч тільки що нависало м'яке над чолом білосніжним,

їжитись враз почало, жорсткуватим, загостреним стало —

Вже й не волосся воно, а націлене в небо верхів'я.

Сумно зітхнув тоді бог: «Оплаканий ними, ти й інших

Будеш оплакувать, — мовив, — супутник людської скорботи».

КІАНА

В «Останньому світі». Дружина вигнанця Назона, сором'язлива красуня з відомого сіцилійського роду. Сподіваючись, що її чоловіка незабаром помилують, намагається зберегти їхній дім на п'яцца дель Моро. Та марно — садиба занепадає, водограї обвалюються і вгрузають у басейни, поверхню ставків укриває сухе листя та пінієва глиця. Вже через рік після Назонового вислання Кіана втікає від цього неспинного занепаду до темних, приглушених знадвору плющем, а всередині оксамитом кімнат у будинку на віа Анастасіо й описує в листах на Чорне море життя будинку на п'яцца дель Моро, вікна якого давно забиті дошками.

У давньому світі. Кіанея — сіцілійська німфа; стає на дорозі богові підземного царства й намагається завадити йому викрасти Прозерпіну. Розгніваний бог кидає в потік своє берло, розколює землю і зникає з Прозерпіною в царстві тіней.

А Кіанея, зажурена тим, що украдено діву,

Біль зачаївши в душі на таку неповагу до себе,

Наче замкнулася в горі тяжкому, спливає сльозами:

В води прозорі, пливкі, що їх божеством була щойно,

Вже переходить сама…

КОТТА

В «Останньому світі». Котта такий, як і багато інших. У роки панування Августа все більше й більше підданих і громадян Риму покидають метрополію, щоб уникнути утисків апарату влади, тотального нагляду, лісу прапорів та торочіння патріотичних гасел. Дехто втікає також від рекрутських наборів чи просто від нудних, розписаних до смішного обов'язків римського громадянина. Далеко від упорядкованого життя, десь на здичавілих околицях імперії ці люди шукають життя без нагляду. На жаргоні урядових газет та в поліційних протоколах таких бурлак називають політутікачами.

У давньому світі. Котта Максім Мессалін. Наймолодший син оратора Валерія Мессала Корвіна, поет і оратор, Овідіїв товариш; про нього не раз згадують історики Пліній і Таціт — наприклад, що він представляв у сенаті погляди Тіберія; згодом імператор сам узяв Котту під захист, позаяк його звинуватили в образі імператорової особи. Помер, як припускають, від отруєння ліками. Йому адресовано шість Овідієвих листів із Чорного моря («Послання з Понту»).

Сподіваюся, Kommo, ці щирі мої побажання до тебе дійдуть; хай вони збудуться… Ти здивований, що я ще пишу? Я й сам не виходжу з дива і питаю себе, навіщо все оце й досі триває. Мабуть, народ таки має рацію, гадаючи, що поети — це божевільні люди; я ж бо й сам — найкращий приклад цьому. Я все ще пишу, висіваю зерно в пісну, неродючу землю… Хай простять мені друзі за те, що й я покладав на них сподівання. Цієї помилки тепер я вдруге ніколи вже не припущусь. Я прийшов сюди. І тут я помру… А втім, для більшості людей я помер ще тоді, як закотилась моя зоря…

ЛІКАОН

В «Останньому світі». Томський линвар. Здає Котті неопалювану, обвішану яскравими гобеленами мансарду. Час від часу наймає Ехо як служницю; спить серед мотовил та вірьовок у кутку своєї майстерні й навіть у морозяні дні ходить босоніж. У залізній шафі поруч із зіжмаканими паперовими грішми, почорнілим срібним столовим прибором та військовим пістолетом зберігає й сіру, як камінь, побиту міллю вовчу шкуру.

У давньому світі. Аркадський тиран; хоче вбити вві сні Юпітера, що в людській подобі приходить до нього в гості. Бажаючи перевірити, чи Юпітер справді все знає, частує бога людським м'ясом. Юпітер спалює тиранів палац,