Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

— Спочатку я маю розповісти вам дещо інше, сер: це стосується вас, і справа дуже й дуже серйозна. На нас чекають важкі часи.

Тепер туман поплив над рікою та заполонив обнесене стінами місто19.

Через десять днів після того, як Генріх Болінґброк дізнався про приречених, сестра Бригітта стояла серед інших клеркенвельських черниць у галереї Вест-мінстерського абатства. Сестра Клариса роздивлялася крізь віконце церемонію, що проходила перед вівтарем. Біля високого вівтаря сидів Генріх, одягнений у золоте вбрання; його алебастровий трон, багато прикрашений коштовним камінням, та гобелен під його ногами, вишитий золотом і сріблом, нагадували про історію Самуїла та Саула.[103]

— Я бачу корону, — пошепки звернулася до Бригітта сестра Клариса. — В неї арки у формі хреста. Прегарна робота, покладена на грішну голову. Вони знищили храм та викрали звідти Божу милість, — вони добре чули голос Генріха, який складав присягу англійською. Клариса знову злісно зашепотіла, на цей раз ні до кого не звертаючись: — Він продасть душі ягнят вовкові, який передушить їх. І ніколи його пасовище ягнят не наблизиться до раю. І жодне святе помазання не піднесе його самого туди, — Клариса знала, що олива для помазання нового короля містилась у чудесній пляшечці Діви Марії, яку вона, за легендою, передала Томасові Бекету.[104] Два роки тому її знайшов король Річард у шухляді в Тауері, коли шукав намисто короля Івана. Черниці було це відомо напевно, бо сам Річард сказав їй про це.

Вона завітала до скинутого короля три дні тому, разом із Бригіттою. Річардові повідомили про її пророкування щодо його скидання та смерті, тому він захотів побачитись із нею. Однак, коли її привели до нього, вона зрозуміла, що той не сповна розуму. Він був одягнений у біле вбрання, що сягало його босих п'ят; на голові в нього була чорна ярмулка, і коли черниця наблизилася до короля, він простягнув їй якісь папери.

— Доброго здоров'я, дамо Кларисо, — привітався він. — Будь спокійною, я юродивий, — він сидів у кам'яному алькові, поміщеному в одній зі стін його камери. — Ти напророкувала мій кінець, проте не напророкуєш мені народження.

— Ваша милість?

— Маєш узяти вісім миль місячного світла та сплести з них мішок. Маєш узяти вісімваллійських пісень та повісити їх на драбині. Маєш змішати ліву ступню вугра зі скрипом колеса візка. Чи це більш неможливо, ніж скинути короля? Божого намісника?

— Щоб вичистити дзеркало, його спершу потрібно замазати чорним милом.

— Ти божевільніша за мене, діво. Чи ти мені хочеш сказати, що святість Божого намісника колись засяє знову? — Він підвівся і наблизився до Бригітти. — Що ти скажеш про мене, чернице?

— Ви дуже бідні, сер.

— Біднота — це лінза, крізь яку ми бачимо наших справжніх друзів, — він повернувся до Клариси. — Я прийшов до любові через страждання. Сльози котяться по моїх щоках. Я — джерело всіх вод. Коли вони коронуватимуть цю потвору?

— На тринадцяте число цього місяця. На День святого Едуарда.

— Свято доброго короля, що звів це абатство. Те каміння має розбитися та зійтися разом. Буде справжній землетрус.

— Як він Божий ворог, то…

— Дощ упаде на вівтар. Таке моє пророкування, чернице. — Він швидко ходив по своїй темниці. Там був іще один альков, звідти, із вузького вікна, було видно Темзу. — Розгадай мій сон, і я скажу, що ти обрана Богом. Мені наснилося, що король улаштував велике свято, на яке запросив іще трьох королів, проте їли вони з одного старого блюда. їли вони так багато, що в них яйця полопались, а звідти вийшли двадцять чотири бики, які стрясали мечем та щитом, після чого живими залишилися тільки три білі оселедці. Та кровили ті рибини дев'ять днів і дев'ять ночей, нібито вони були кінськими копитами. Про що цей сон?

Клариса була вражена, проте лишалася спокійною.

— Не можу зрозуміти, сер.

— Так само і я, — він усе ще крокував камерою, його босі ноги ступали холодним каменем. — Говорять, що ти маєш дар, дар чарівниці.

— Брешуть, сер. Усе, що я маю, — то мої молитви до Господа.

Він деякий час удивлявся в її обличчя, та вона зберігала спокій; як того вимагали правила гарного тону, вона дивилася вбік.

— Чи ти перев'язуєш собі груди тасьмою? — вона не відповіла, але перехрестилася. — Ти не почервоніла. Ти маєш велику силу, сестро Кларисо. І духом, і тілом. — Вони ще трохи поговорили, і Річард розповів їм про святу пляшечку. — Той король — то лише розфарбований образ, — сказав він їм. — Єлей на ньому смердітиме аж до самих небес, — він зітхнув і знову всівся в алькові. — Милі мені псалми, вони гріють мені душу, засмучену перипетіями мого життя. Заспівай мені одного.

І чистим, спокійним голосом Клариса почала співати «Господи, помилуй».

Коли вони залишили його, він співав уже сам собі у темниці, і Клариса прошепотіла другій черниці, що «на його порозі смерть».

У цьому своєму пророкуванні, як