Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Спершу в ці губи Лесь (о естетська натура!) запхав свій палець. Ні, ну натурально, коли решта вийшли на балкон покурити, і вони лишилися в кімнаті самі, він протягнув руку до своєї Наташі й торкнувся великим пальцем її пухких вуст. Наташа, із викликом дивлячись йому прямо в очі, ухопила його злегка зубами за палець і полоскотала язиком пучку. «Пішли до ванної...», — запропонував Лесик. «Пішли».

Отак двічі вони ходили до ванної кімнати в номері 510. Причому другий раз затрималися там чи не на півгодини. Алкоголь притупляв фізичні відчуття, і сам акт орального сексу значно подовжувався.

Проте, на диво, Лесикові чоловічі фізичні сили у гарній компанії і під впливом дорогого алкоголю відновлювалися миттєво, і вже за десять-п'ятнадцять хвилин він відчував, що унизу живота набрякає, пучиться його життєдайний пагін, його корінець, його ствол і, хоч як би це не по-хахляцьки звучало — «гетьманська булава».

Скориставшись нагодою, Лесик з Наташею усамітнилися в номері Льоліка і Боліка, і саме там, оволодівши Наташею по-справжньому, вже після самого акту, сидячи навпроти повністю оголеної повії, Лесик побачив оті чорні цятки проколів і синці у зоні підпахової артерії, які його насторожили.

— Ти що колешся? — запитав він її прямо.

— Коли йду на роботу, то так... Адже я тільки починаю. Важко психологічно.

— І що, допомагає?

— Трохи допомагає. Знімає ступор.

— А що колеш?

— Макову ширку... Гарно розслабляє.

Після того Лесику їбатися з Наташею якось розхотілося. Проте години через півтори, вживши ще двісті коньяку з сирами, хамоном і трьома «Рафаеллками» (на цей раз до гастронома бігали Льолік і Болік), він жваво став задивлятися на їхніх партнерок, які збуджені й щасливі тільки-но повернулися з вулиці, де відсмоктали у самого Йосипа Кобзона! Ну, тобто не у самого Йосипа, як його там по-батькові... А у його залізного двійника, тобто пам'ятника, що стояв навпроти центрального входу до будинку культури «Ювілейний», на який прямо дивилися вікна 510-го номера готелю «Шахтар» у Донецьку.

Ідея, щоб дівчата відсмоктали у Кобзона, прийшла Льоші саме тоді, коли вони курили на балконі!

— А слабо, девки, отсосать у самого Кобзона? Главного певца донецкого края! Нашей гордості, честі і совісті?

— А чьо отсосать-то? Он же пам'ятник? — зайшлися сміхом дівчата.

— А ми йому хуй-то і прідєлаєм. Он чьо, не человек, што лі? Пашлі!

Узявши із собою пляшку мартіні і кока-коли, уся ватага у складі Льоши, Серьожи, Льоліка-Боліка та їхніх дівчат рушила до пам'ятника. Як вони потім розповідали, ледь не всцикаючись від сміху, Льоша раз у раз прикладав то того місця пам'ятника, де б за анатомічними розрахунками з-під пальта мав стирчати ерегований пеніс, то пляшку Мартіні, то пляшку коли, а дівчата, удаючи, що смокчуть у самого Кобзона, пили ті напої прямо з пляшок. Повернулися за півгодини, бо на обрії з'явився міліцейський патруль. Були жваві, натхненні, розбещені безкарністю і напрочуд сексуальні!

З усієї компанії Лесю найбільше подобалася Лєна — типова донеччанка, чи то з трохи перебитим (чи то вони так вроджуються?) кирпатим носом, довгими ноґами, широко розставленими очима, їдкою, наглою вдачею, яка раз у раз кричала: «У-у-у-у-у, я отсосала у Кобзона! Кобзон, я тєбя люблю! Сука, я прошу, хоть нє надолго, боль моя, ти покінь меня!..»

Вона так крутила сракою і звивалася тілом, виводячи п'яним голосом пісні метра, серед яких були і легендарні «Мгновєнія», «І пісня про далеку батьківщину», і чомусь «День Победи», і «Смуглянка», що Лесю так і закортіло поставити її раком і трахнути! Що він, зрештою, і зробив, обмінявшися з Болеком партнерками.

Справу робили у ванній кімнаті номера 510. Все було класично. Лєна, скинувши з себе джинси і труси просто на підлогу, обперлася руками на зачинену кришку унітазу і затрясла перед Лесиком оголеними сідницями!. «Донбас паражняк не гоніт!» — казала в півоберта зазираючи на Лесика, який увійшов у неї, аж прицмокнувши від задоволення. Проте вжитий алкоголь і гандон «Гусарський» настільки притупляли відчуття насолоди від усвідомлення цієї соціально-ментальної парадигми, що з Лесика вісім потів зійшло, поки він витанцьовував тазостегновим суглобом сексуально-хореографічні па, від яких Лєночка за півгодини теж зовсім притомилася. Проте, з відчуття вродженого патріотизму і всотаної з маминим молоком любові до землі троянд і териконів, раз у раз, але дедалі тихше і тихше, майже умліваючи, шепотіла: «Давай, роднєнькій, давай! Данбас паражняк нє гоніт!»

Декілька разів вони пробували міняти пози, але нічого не вдавалося, і лютий роз'ятрений Лесиків пагін стояв колом. Зрештою, повернулися до тої пози, з якої почали.

«Тільки ти візьми мене за яйця і злегка їх перекатуй у долоні», — дав Лесь мудру пораду молодій донецькій повії, якою та й скористалася.

Справи зрушили з місця... Лесь почав розуміти, що ще трохи і він вибухне.

Але того, що сталося у самій фінішній стадії, ані Лесь, ані Лєночка не чекали ніяк. Можливо, то штучний типовий «гламурно-данєцкій» Лєночкін манікюр (рожеві пазурі із блискучими стразікамі), який зачепив гуму презерватива і пошкодив