read-books.club » Пригодницькі книги » Витівки Йонатана Коота 📚 - Українською

Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Витівки Йонатана Коота" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:

— Якщо він верещить, то й мені можна…

— Він он курить, а я що, гірший? — перекрикували розсудливіших ті, в кого вітер гуляв у голові.

— Усі рівні, немає рівніших!

— Кожен робить, що хоче!

Директор Спритек, віце-голова ради Друзів дитячих ясел, узяв ножиці з рук пані Катажини, поклав їх на тацю, яку тримала його секретарка, панна Лоліта, і гукнув їм обом, перекриваючи ревіння юрби:

— Почекаємо! Добре, що прохід від Бербелюхи не замуровано, бо соромно було б вести п’яних посеред Гармонійного розвитку.

Постовий Войтасик саме й вів першого п’яницю, котрий вигукував з останніх сил:

— Земляче, чи тобі не жаль? Земляче!..

О дванадцятій п’ятнадцять на площу в’їхала «швидка допомога», а ще через п’ять хвилин прибув інспектор Новак.

Методію досить було кинути один погляд, щоб оцінити ситуацію: верещали всі, кілька осіб цмулило відомі напої просто з пляшок, кілька сотень курило сигарети, і навіть приведена до тями колишнім харцером пані в сріблястій лисиці смалила «плей-бабу». Інспектор подумав, що від ста годин терору, як від травневого снігу, в одну мить не лишилося й сліду. Проте ніякої радості, ба навіть втіхи, він від цього не зазнав.

Зразу ж перед собою він побачив спину пані Зосі й хребет Йонатана Коота. Досить було тільки простягнути руку, схопити за блакитний бант і сказати: «Іменем закону я вас арештовую». Та інспектор мав якісь інші плани, а може, просто не хотів цього робити, бо позадкував і перейшов на протилежний бік площі.

— Скажіть, будь ласка, боцманові, що його запрошує до себе ветеран Сімнадцятий, — сказав Йонатан панні Зосі.— До зустрічі завтра увечері.

Він віддав їй непотрібну вже стрічку й легко зіскочив з плеча дівчини. Потім, скориставшись із повідчинюваних дверей, прослизнув навпростець через ясла, які знову стали витверезником. Далі побіг вузькою, покрученою і похмурою Бербелюхою, а тоді вже, розігрівши м’язи, голубуватою тінню майнув через міст. Йому здавалося, що його підганяє не тільки відлуння галасу, а й якийсь дивний — чи то тютюновий, чи то феноловий — сморід.

Навіть на другому березі, коли заглибився в ліс, коли мчав щодуху, перетинаючи ділянки тіні й сонця, долав зарості брусниць та інших ягід, занурювався у білі дзвоники конвалійових гаїв, неприємний запах не полишав Йонатана. «Може, так пахне поразка? — думав він, не вповільнюючи ходу. — Де ж я схибив? Чому, коли один робить щось дурне чи лихе, інший справою честі вважає чинити так само? Чому натовп, у якому було так багато мудрих і добрих, піддався на провокацію найжалюгіднішого із жалюгідних?»

Біля пам’ятника Спраглого Партизана серед укритих мохом валунів легко брижилося тиховоддя, на яке залітали бризки з водоспаду.

Капітан розгледівся довкола, нікого не помітив і з докором у голосі подав умовний знак:

— ЕЙ!

— ЕЙ! — відповів Хелонідес, виставивши голову з-під джерельного душу.

— Купаєшся на посту?

Коот був помітно роздратований.

— Ану, кажи швидко, сержанте, від кого з нас двох тхне?

— Від обох, — принюхавшись, констатував Бікі.— Твоя шерсть, Йонатане, пахне сигаретним димом, а я — фенолом.

— Тебе хтось покропив?

— Ні, річка смердить.

— Розплутали труби?

— Навіть не пробували, але результати найчудовішого винаходу може звести нанівець один-єдиний бельбас. Ти, мабуть, пам’ятаєш, Зефірин доповідав про одного з найзапекліших алкашів, якого інспектор віддав під нагляд вахтера?

— Пам’ятаю. Це той капельмейстер, еге?

— Так-от Тронбонь помарширував з оркестром на урочистості, а п’яничку лишив самого, давши завдання промити фільтри. Рецидивіст випив розріджувач, а фільтри опустив у Бубжу, щоб вони самі промивалися течією. Вже повипливала мертва риба, вже в’януть аличеві кущі.



Йонатан поправив опалі вуса, зволоживши лапу, приплескав їх до щік. Проковтнув слину і, щоб не зрадити своїх почуттів звучанням голосу, показав лиш напрямок маршу.

Так само, як і дев’ять днів тому, вони піднялися руслом струмка через пороги і скелясті уступи аж до його джерела. Узбіччям, встеленим сухою глицею, вийшли на край корчовища і, перепочивши трохи в тіні останніх дерев, рушили далі.

Ішли мовчки, не розмовляли й тоді, коли зупинялися відпочити. Йонатан був заглиблений у невеселі думки, Бікі навіть через панцир відчував, що відволікати його від цих думок різними дрібницями не варто.

На півдорозі сержант почув далекий шум мотора, який то затихав, то гучнішав, долинаючи з якогось одного місця попереду. Бікі відзначив, що командир, досі набагато чутливіший, не звернув на це уваги.

— Ерик, мабуть, приготує що-небудь до нашого приходу, — мовив він Коотові.

— Чому ти саме зараз про це згадав?

— Бо якраз минаємо місце, де ріс його родинний дуб.

— Ага, справді,— сказав капітан, ніби

1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівки Йонатана Коота"