Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

Насущний хліб натхнення. О, мені не заздріть, друзі! Воно щоденний ворог, ялова морока з словом, і нехіть до себе самого й ночі у напрузі, і неспроможність визволитись в купелю обнови, вернутись до життя й черствий хліб дійсного сприйняти. Надгробок щастю став на юності своїй багатій на помилки! Надгробок сонцю на землі округлій! Хоч нетямущий в найсолодшій муз науці, друг твій, коли із серця кличе, то мистецтво в кожнім слові, бо сірість слова не музикою, а кров’ю поїть, а кров — музика в флейтах жил червона грає з туги. Ти — ведений знаттям солодким і достотним, двоїш і троїш слово, й слово зраджує тебе удруге й утретє; слово, наче квіт без змісту й барви сірий. Чуже натхнення слову, як чуже усякій мірі. Дивись: вдаряє струм речей найглибший в стіни пісні. Безрукі пні подовжені на тіні сплять кремезні, і місяць — цар червоний чорної країни півсну, вдягнувши хмару, мов бобровий плащ, ширяє в безмір. Опалізує далеч попелястим світлом сходу, земля в одній хвилині тьму, тьму-тьменну квіття родить. Глухої флейти темний звук здіймається угору, на шпиль натхнення пнеться, мов повій на мур червоний; низька землі музика горне в себе кожен порух етеру, й вищає, й стрункішає, і світлом дзвонить, і дзвонить чорним дзвоном ночі, аж стає на грані нічого й вічного. Вже квіти миються в єлеї. Роси єлей, що святить поле. У пурпурі ранній вогненні язики святого духа над землею! Але який помістить посуд те, що в слові гине. Ці строфи для натхнення лиш тісні й холодні маски. Відкрий чоло під чорні лаври ночі, що єдині вінчатимуть твої поразки! Перше ліричне інтермецо
ШЛЮБ За тло — блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні і кругле сонце золотим браслетом заплетене у кучері левконій.[64] І мох вогню, і вітру ясний галас, і буря світла на води дзеркалах, мов зламана веселка, що упала на камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. Дальній бубон червоного майдану, де стрічаєм ізнов на гривах куряв дні. О люба, браслетом сонця ранок нас вінчає. ВЕСНЯНА НІЧ Настурцій ніч і ніч конвалій. Пливе музика радієва. В саду тривожний жду — ніч палить — тебе, далека зоре, Єво! Карузо[65] ночі — тенор місяць у скриньці радієвій кличе. Для наших дум замало місця, кохання вічна таємнице! І для сердець замало світла, землі замало і п'яніння! Вітри ранкові, наче мітли, з стежок змітають ніч весінню. ТРОЯНДИ Пора троянд спізнилась, сестро, так