Читати книгу - "Червоно-чорне"

в Сталіно (Донецьк). Їм готовилась традиційна доля дітей-націоналістів. Малолітні діти були позбавлені не лише родини, але й прізвища — використовувати батькове було заборонено, а на основі маминого «Березинська», дітей оформлять як «Березанські». З російською формою прізвища діти потрапили й у цілковито російськомовне середовище.

Юркові вдасться здійснити втечу із сиротинця, пробитися на Західну Україну й відновити зв’язок із підпіллям та батьком. Але на прохання долучитись до збройної боротьби, почує від Романа Шухевича: «А ти знаєш, що врешті-решт наше підпілля буде знищене? Ти це повинен усвідомити. Коли такі, як ти, підуть у підпілля, хто за десять-п’ятнадцять років буде піднімати знову народ? Ти маєш вчитися до того моменту!».

Для Юрка це був наказ й він під чужим прізвищем потрапив до школи. А далі буде поїздка в Донецьк, за сестрою, й черговий арешт. У 1948 році неповнолітній Юрко буде засуджений до 10 років позбавлення волі у Владімірській тюрмі.

Смерть Сталіна та велика амністія частково стосуватимуться й сина Командира УПА. В 1954 році він потрапив під амністію для неповнолітніх, але ще не встигнувши повернутись додому — за протестом Генерального Прокурора СРСР, Юрка повернуть досиджувати термін.

Відбуті 10 років ув’язнення стануть лише першим десятирічним етапом в життя Юрія, адже його одразу ж, на основі сфабрикованої тюремної справи, засудять на чергових десять років. На волю Юрко Шухевич вийде лише у 1968 році із суворою забороною проживати на території України.

Після двадцяти років в’язниць Юрій поселиться на Кавказі, у Нальчику (Кабардино-Балкарська АССР). Тут влаштується на роботу, одружиться й виховуватиме двох дітей. Цікаво, що коли родина майбутньої дружини довідалася від міліціонера, що майбутній зять уже відсидів в ув’язненнях 20 років — не повірили, адже це виглядало нереально як на тридцятип’ятилітню людину.

Втім, життя на волі не триватиме довго — у листопаді 1971 року відбудеться черговий арешт, суд та вирок: 10 років суворого режиму і 5 років заслання. Увесь час ув’язнень Юрій Шухевич багато вчитиметься й отримає блискучу гуманітарну освіту, хоча й у «тюремних університетах». Його ім’я неодноразово фігуруватиме під листами-зверненнями до радянської влади та ООН.

Під час заслання Юрія Шухевича спіткає нове випробування — через важкі умови ув’язнення та часті політичні голодування у нього погіршуватиметься зір, а після операції й зовсім буде втрачений. У 1983 році, після виходу з в’язниці, п’ятдесятилітній син Романа Шухевича впродовж шести років буде силоміць утримуватися в будинку інвалідів у Томській області.

У 1988 році термін заслання закінчився й лише наприкінці 1989 року, втративши молодість, сім’ю та здоров’я, Юрій Шухевич повернеться до рідного Львова.

90. Героїня світу

Якось, в радянські часи, до старенької вчительки прийшла її колишня учениця, ще із української дівочої гімназії за Польщі. Прийшла «реабілітуватися» за колись отриману погану оцінку з вишивки й принесла показати своє нове шиття.

Цією ученицею була Ірина Сеник — жінка, яка 34 роки свого життя відбула у таборах та засланнях. Авторка 1500 оригінальних узорів вишивки, жіночих моделей одягу та кількох поетичних збірок, Ірина Сеник визнана однією із ста жінок, які отримали звання «Героїня світу».

Вдруге, після гімназії, поганий відгук про свою вишивку Ірина Сеник отримала у 1945 році в камері львівської в’язниці, де всі дівчата у вільні хвилини вишивали. Тоді одна із співкамерниць сказала: «В житті такої негарної вишивки не бачила!». Після цього Ірина за три дні, від сестри-монахині, навчається вишивати «низинкою», «верховинкою» та «стегнівочкою». А монахині пообіцяла, що в житті не розлучиться з голкою. Тому, коли в тайшетському таборі не було голок, — використовувала замість них риб’ячі кістки.

Ірину Сеник, як і багатьох з її родини посадили за членство в ОУН. Вона працювала в пропагандивному секторі й у в’язницю потрапила із студентської лавки, навчаючись на іноземній філології в університеті Франка. Відтоді, з 1945 року, перейшовши всі етапи знущань та допитів, втратила страх перед радянською владою.

Коли її у 1972 році в чергове заарештували, слідчий не міг зрозуміти звідкіля у неї взялася праця Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Пообіцяла слідчому, що коли дасть олівець та папір, то до ранку все напише.

А вранці представила текст: На розі Арбату ресторан «Прага». Але у мене до іншого спрага: Біжу в книгарню букіністичну — Може, дістану щось фантастичне. Арбат вирує в години пізні, Крутяться типи і типчики різні. Як тут спитати, сама не знаю, Чи Мережковського хтось із них має? Є Мережковського «Цезар», «Христос», Але від цін пробирає мороз. Аж раптом дядько: «Панночко люба, Дайте десятку і беріть Дзюбу, А на додаток, прелюба панно, Даю безплатно „Реквієм Анни“».