Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"

моя ідея — скинути уряд, оскільки він не відповідає потребам часу, і це не моя така примха, а випливає з певної філософської формули. Я запевнив її, що в газеті я завжди дотримуватимусь ввічливих висловів, хоча і доволі експресивних. Насилля не характерне для моїх статей. Сабіна стукала кінчиком пальця по віялу, хитала головою і знову повернулась до цієї ж теми з виразом благання та погрози. Я їй сказав, що таки ні, що ні, що нізащо. Втративши надію мене переконати, вона кинула мені в обличчя слова про те, що я надаю перевагу порадам чужих людей, котрі заздрять їй та її чоловікові.

— Ну що ж, чини як знаєш, — сказала насамкінець. — Ми наш обов’язок виконали, — вона відвернулась від мене й попрямувала до своєї ложі.

Розділ CXLVIII. Нерозв’язна проблема

Я видрукував газету, а через двадцять чотири години в інших виданнях з’явилась заява Котріна, в якій говорилось буквально таке: «Заявляю, що я не належу до жодної з партій, на які поділена наша Вітчизна, проте вважаю за доцільне чітко заявити, що жодним чином, прямим чи непрямим, не мав впливу на газету мого шваґра доктора Браса Кубаса, політичні переконання та діяльність якого я цілковито засуджую. Чинний уряд (так само як будь-який інший, члени якого такі ж непересічні), на мій погляд, веде нашу країну до процвітання».

Я не міг повірити власним очам. Я їх тер двічі чи тричі, перечитував його заяву, грубу і незрозумілу. Якщо він не мав жодної причетності до партій, яке йому діло до такої пересічної події, як вихід нової газети? Не всі громадяни, котрі вважають уряд добрим або ж поганим, роблять подібні заяви в пресі, та й не зобов’язані таке робити. Дійсно, то була якась таємниця, чому Котрін втрутився у мої справи. Наші стосунки були рівними і доброзичливими, я не міг згадати жодного непорозуміння, ніякої тіні, нічогісінько після примирення. Навпаки, згадувалися саме послуги. Так, наприклад, коли я був депутатом, я зумів добитись для нього постачання озброєння для військово-морських сил. Ці поставки він продовжував здійснювати й дотепер, дуже пунктуально, він і мені розповідав про них кілька тижнів тому, говорив, що за три роки це могло принести йому прибуток у двісті мільйонів рейсів. Згадка про ту велику послугу все ж не стала на заваді, щоб він облив брудом свого шваґра перед людьми. Тож причина мала бути дуже вагомою, оскільки вона спонукала його, з одного боку, скоїти таку дурницю, а з іншого — виявити свою невдячність. Зізнаюсь, що для мене цей його вчинок залишився просто нерозв’язною загадкою...

Розділ CXLIX. Теорія вигоди

Така нерозв’язна, що навіть Кінкас Борба не може її зрозуміти, попри те що вивчав її довго і надто завзято.

— А тепер прощавай! — завершив він. — Не всі проблеми вартують і п’яти хвилин уваги.

Що ж до осуду його невдячності, то Кінкас Борба відкинув її геть, не як неймовірну, а як абсурдну, бо вона не підлягала під висновки його доброї філософії Гуманітизму.

— Ти не можеш мені заперечити того факту, — сказав він, — що доброчинець завжди дістає більше задоволення, аніж той, хто отримує доброчинність. Що таке прибуток? Це акт, завдяки якому припиняється певна нестача у того, хто отримує такий прибуток. Як тільки операція завершена, тобто, коли вже не відчувається браку чого-небудь, організм повертається до колишнього стану, тобто стан отримувача стає байдужим. Уяви собі, що ти занадто затягнув пасок на штанях: щоб позбутися незручності, ти розпускаєш пасок, видихаєш, одну хвилину ти відчуваєш полегшення, а потім організм повертається до стану байдужості, і ти вже не пам’ятаєш про пальці, що розпускали пасок ширше. Оскільки нічого не триває довго, природно, що в пам’яті такі речі не тримаються, бо вони є повітряною кулькою, а не рослиною, яку коріння тримає на землі. Безперечно, очікування нових послуг завжди зберігає пам’ять про першу, проте цей факт, крім того, що він є одним із найвизначальніших, які може знайти філософія на своєму шляху, пояснюється пам’яттю про колишній брак чого-небудь, котрий відлунює колишнім болем і радить бути обережним щодо слушного засобу. Я не кажу, що за відсутності таких обставин не трапляється того, щоби пам’ять про послугу зберігалася вкупі з більш або менш сильними емоціями. Проте все це є справжня омана, котра в очах філософа не має жодної вартості.

— Однак, — відказав я, — немає жодної причини, щоб той, хто отримав доброчинність, пам’ятав про нього, проте ще менше причин пам’ятати про це тому, хто робив таку послугу.

— Навіщо пояснювати те, що має свою явну природу, — відказав Кінкас Борба. — Втім, я тобі все ж дещо скажу. Збереження пам’яті про послугу в того, хто зробив її, пояснюється природою самої послуги та її наслідками. Спочатку, дедуктивно, з’являється почуття радості від того, що вчинено добрий вчинок, що люди здатні на добрі вчинки; по-друге, така людина отримує відчуття своєї вищості над іншими, а це є одна з речей, які справедливо є приємними для організму, згідно з точкою зору найкращих її представників. Еразм Роттердамський у своїй «Похвалі глупоті» написав багато слушних речей, привернув увагу до послужливості, з якою один віслюк впирається в другого. Я далекий від того, щоб відкинути таке спостереження Еразма Роттердамського.

Але я скажу те, чого він не сказав, а саме: якби один з тих віслюків міг чесати іншому спину з більшим завзяттям, він відчував би особливе задоволення від усвідомлення, що кращий за іншого. Чому гарна жінка часто дивиться у дзеркало? Саме тому, що вважає себе вродливою, і саме це надає їй зверхності над юрбою інших жінок, не таких гарних або ж геть бридких. З сумлінням відбувається те ж саме, воно часто милується собою, коли вважає, що вчинило добре. Та й мука сумління не що інше, як порух сумління, котрий дивиться на себе і бачить себе бридким. Не забувай, що оскільки все є простим випромінюванням Гуманітас, послуга та її наслідки — речі надзвичайно захопливі.

Розділ CL. Обертання навколо своєї осі та рух по орбіті