Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

Марно звертався Блад за порадою до зірок.

Добре ж! Як вона назвала його, таким він зараз і буде. Він доведе, що вона не помилилася. Відтепер він стане справжнім розбійником і піратом, буде таким же жорстоким і немилосердним, як і всі пірати. Він приборкає в собі всяку сентиментальність, покладе край цій смішній боротьбі з самим собою, він не бажає більше залишатись водночас у двох світах — бути піратом і джентльменом. Вона ясно показала, у якому світі його місце. Зараз він підтвердить, що вона не помилилась. Дівчина в нього на кораблі, у його владі, і він зробить з нею все, що захоче.

Блад схилився на поручні і, дивлячись униз на фосфоричні відблиски хвиль, тихо і зловісно засміявся. Але раптом обірвав свій сміх і здригнувся; замість сміху з горла вирвалося щось схоже на ридання. Схопившись рукою за голову, Блад відчув на скронях холодні краплини поту.

Тим часом Джуліан, який знав жіночу частину людства краще за капітана Блада, теж розгадував цієї ночі дивну загадку, над якою марно бився ватажок корсарів. Є підстави підозрювати, що зайнятися цим його світлість спонукало неусвідомлене почуття ревнощів. Поведінка міс Бішоп у час випробувань, через які їм випало пройти, змусила його нарешті визнати, що хоч дівчина й не має природженої грації, все ж вона може бути чарівною. Лорда Джуліана дуже цікавили колишні стосунки Арабелли з капітаном Бладом, і в його душу закрадався якийсь неспокій, що вперто підштовхував його тієї ночі якнайскоріше розібратися в цьому питанні.

Безбарвні, сонні очі його світлості, треба відзначити, могли помічати те, чого не бачили інші, а його розум не був позбавлений гостроти.

Лорд Вейд кляв себе за те, що досі не помічав дечого або принаймні не придивлявся до всього уважніше. Зараз він силкувався пов’язати бачене раніш із новішими спостереженнями останнього дня. Він, наприклад, помітив, що корабель капітана Блада носить ім’я міс Бішоп. Помітив він і незвичайні подробиці зустрічі капітана Блада з Арабеллою, і ті зміни, що сталися в кожному з них після цієї зустрічі.

Леді була жахливо неввічливою до капітана Блада. Обійтися так із людиною, яка врятувала її, було досить таки нерозумно, а його світлість не вважав Арабеллу дурепою. І все-таки, незважаючи на її грубість, незважаючи на те, що вона була племінницею заклятого ворога Блада, і до неї і до лорда Джуліана команда виявляла неабияку повагу. Кожному з них відвели окрему каюту, розмістили їхні речі, влаштували служницю міс Бішоп. Як леді, так і лордові надавалося право вільного пересування по всьому кораблі; обідали вони за одним столом зі шкіпером Піттом і лейтенантом Волверстоном, які ставилися до них аж надто чемно. І разом із тим було ясно, що сам Блад навмисне уникає зустрічі з ними.

Лорд Джуліан, не припиняючи спостережень, дбайливо зводив докупи все помічене досі. Не дійшовши остаточного висновку, вія вирішив за обідом добути додаткові відомості від самої міс Бішоп. Для цього слід було діждати, поки підуть Пітт і Волверстон. Лордові не довелося довго чекати додаткових відомостей. Ледве Пітт підвівся з-за столу, щоб іти слідом за Волверстоном, як міс Бішоп затримала його запитанням:

— Містере Пітт, — звернулась вона до нього, — чи не були ви часом серед тих, хто втік з Барбадоса разом із капітаном Бладом?

— Так, міс. Я теж був одним із невільників вашого дядька.

— А потім ви весь час плавали з капітаном Бладом?

— Я його незмінний штурман, міс!

Дівчина кивнула. Вона була дуже спокійною і стриманою; але його світлість помітив, що вона надзвичайно бліда, хоча, з огляду на те, що їй довелося пережити того дня, дивуватися було нічому.

— А чи плавали ви коли-небудь із французом на ім’я Каузак?

— Каузак? — Пітт не стримався й засміявся, бо це ім’я збудило в нього смішні спогади. — Та-ак. Він був з нами в Маракаїбо.

— А ви знали ще одного француза, на ім’я Левассер? — допитувалась дівчина, і лорда вразило, що вона запам’ятала їхні імена.

— Аякже. Каузак був лейтенантом на кораблі Левассера, поки той не помер.

— Поки хто не помер?

— Левассер, звісно. Його було вбито два роки тому на одному з Віргінських островів.

Запала коротенька пауза. Потім міс Бішоп заговорила ще спокійніше:

— Хто ж його вбив?

Пітт охоче відповідав, бо не бачив причини замовчувати що-небудь, але такий ретельний допит почав його інтригувати.

— Капітан Блад, звісно.

— Завіщо?

Пітт завагався. Історія з Левассером була не для дівочого слуху.

— Вони посварилися, — коротко відповів він.

— І ця суперечка виникла через жінку? — невблаганно витягала з хлопця відомості Арабелла.

— Можна сказати, що так...

— А як звали цю жінку?

Пітт здивовано звів брови, але все ж таки відповів:

— Міс д’Ожерон, дочка губернатора Тортуґи. Вона втекла із цим пройдисвітом Левассером, а... а Пітер вирвав її з його брудних лап. Це був страшенний мерзотник, міс, і він дістав від Блада по заслузі.

— Розумію. І... і все ж таки капітан Блад не одружився з дівчиною?

— Поки що ні, — усміхнувся Пітт. Він добре знав усю безпідставність тортузьких пліток, у яких мадмуазель д’Ожерон називали майбутньою дружиною капітана Блада.

Міс Бішоп мовчки кивнула головою, і Джеремі Пітт, зрадівши, що допит скінчено, повернувся, щоб іти. Однак, затримавшись на хвилинку у дверях, він не стерпів і поділився новиною:

— Може, це втішить вас, якщо ви дізнаєтесь, що капітан змінив наш курс на вашу користь. Він має намір висадити вас обох на Ямайці, і якнайближче до Порт-Ройяла. Ми вже повернули, і, якщо вітер не зміниться, ви незабаром будете дома.