Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

перукар недовго сушив собі голову можливостями й наслідками таких, па перший погляд, абсурдних експериментів. На його думку, професорові Пулексу доведеться доживати решту життя в психіатричній клініці, якщо його, звичайно, не відправлять на шибеницю. Знайшовши в гаражі свою цілісіньку машину, Бруно відразу згадав про мету своєї багатої на пригоди подорожі. Зрештою, попереду в нього було ще ціле життя.

Був пізній ранок. Ніщо більше не заважало йому продовжити свою подорож. Привітний офіцер, лейтенант, який розмовляв бездоганною німецькою мовою, повернув йому відібрані документи. Бруно одержав чимало провіанту на дорогу. Йому навіть запропонували відвезти його у Гінтергайсберг військовою машиною, але він відмовився із зрозумілих причин.

На свій подив, він дізнався від лейтенанта, що професор досі в замку. Його навідали психіатри, а також кілька колег, щоб докладно познайомитися з його дослідами та визначити, чи справді вирощувач бліх психічно хворий. Думок про помсту у Бруно не виникало, проте, коли він почув цю звістку, у нього засвербіли кулаки.

— Що? — вигукнув він сердито. — З убивцею й ідіотом дискутують про його бліх? Хіба ви забули, що цей негідник хотів мене вбити? Він справді схибнутий, навіть мені, нефахівцеві, видно. І Карамаллум ще тут? Може, ваші солдати беруть у нього уроки боксу?

Лейтенант заспокоїв його. Карамаллум уже у військовій тюрмі. До речі, його справжнє ім’я Вільгельм Щульте, за фахом — санітар. Він працював десять років тому у цьому замку, де раніше була психіатрична лікарня. Професор Пулекс узяв Шульте до себе, коли всіх пацієнтів було відправлено у газові камери.

Що ж до професора, то тут справа дещо складніша. Звичайно, задуманий ним експеримент був би вбивством, але, по-перше, до цього не дійшло, і, крім того, як гадають психіатри, вчений зараз у стані тяжкої душевної депресії.

Бруно був зовсім іншої думки про це, але, зрештою, він не психіатр, а тільки перукар і мав лише одне бажання — якомога швидше накивати звідси п’ятами. Хай їм чорт, тим хромосомам і кислоті, нехай з професором американці панькаються. Війна скінчилася, і йому хотілося нарешті будувати своє майбутнє. Воно лежало, сповнено надій, майже поруч.

Лейтенант провів Бруно до гаража і побажав щасливої дороги. Подякувавши, Бруно зауважив:

— Якби не ваш американський мундир, я мав би вас за свого земляка. Ви розмовляєте без будь-якого акценту.

Хвилину лейтенант вагався. Здавалося, він знітився від зауваження Бруно. Потім відповів трохи грубувато:

— Я і є ваш земляк. Десять років тому мені, єдиному з усієї сім’ї, вдалося втекти з Німеччини. Моїх батьків, сестер і братів — усік родичів відправили в газові камери Освенціма.

Він залишив Бруно одного поміркувати над його словами. У Бруно було таке відчуття, немов дістав ляпаса. Треба було б побігти за лейтенантом і переконати його в своїй невинності. В усьому винні панове, що сидять тепер на лаві підсудних у Нюрнберзі, й такі, як оцей Пулекс, а Бруно тут ні при чому, зовсім ні при чому. Хіба він сам мало не став жертвою цих убивць?

Розгублений, він стояв якийсь час біля гаража. А що було б, якби професор узяв Бруно своїм особистим перукарем? Хоч він і запевняв себе, що ні в чому не винний, проте страшні слова лейтенанта ятрили йому душу.

Бруно вивів машину з гаража. Хоч і мав поспішати, заходився лагодити несправне вікно. Скінчивши, він завів мотор і повільно поїхав посипаною щебенем доріжкою. Перед центральним порталом замку його зупинив солдат. Бруно мусив зачекати, поки виїде “джип”, що стояв з увімкнутим двигуном перед сходами порталу. За кермом він побачив лейтенанта.

Через кілька хвилин розчинилися важкі двері. Вийшло чимало офіцерів та цивільних, серед них — Бруно ледве впізнав його — професор. На ньому був темний костюм, у правій руці чемодан. Він жваво розмовляв з двома добродіями в цивільному. Один з офіцерів відчинив дверцята “джипа”, професор і двоє в цивільному сіли в машину.

Лейтенантові довелося проїжджати повз Бруно. Так зустрілися востаннє професор і його піддослідний кролик. Пулекс і взнаки не дав, що впізнав свою жертву.

Бруно знову охопив жах, коли він зазирнув у товсті скельця окулярів. Куди вони його повезуть? У Нюрнберг чи до його колег за океан?

“Істоти за моєю волею…” Бруно здригнувся, наче струшуючи тягар минулого. “Більше я не дозволю запрягти себе до такого воза, — подумав він. — Божественне провидіння, панування над світом — це не для мене. Я житиму скромно. За три—чотири тижні, якщо все буде гаразд, матиму свій салон. Оце й стане моїм світом”. Багато скла, мармуру, поліровані дзеркала. Кілька гарненьких перукарок, два—три учні, а при вході вивіска нікельованими літерами:

“Дамський і чоловічий перукар

БРУНО ПЛАТ”.

Примечания

1

ЕВАС — система раннього оповіщення військ протиповітряної оборони. (Тут і далі прим. перекл.)

2

МОЛ — військова орбітальна лабораторія.

3

ЮСІВ — рада США з інтелектроніки.

4

УЛВІК — (скороч. з англ.) — абсолютний переможець.

5

ГОЛЕМ — оператор загального типу, далекодіючий, етично стабілізований, мультимоделюючий. Големом за середньовічною легендою було названо створену одним чорнокнижником штучну глиняну людину, призначену для виконання чорних робіт, але насамперед для відвернення підступних планів противника шляхом їх розгадування і знищення.

6

Вислухаємо й іншу сторону (лат.).

7

Евристика — тут метод навчання, який має на меті схилити учня до самостійних спостережень і міркувань, а не до пасивного засвоєння відомостей, що їх йому подають.

8

Відповідність між предметом [дискусії] і розумінням (лат.).

9

Вокодер — система акустичного виведення даних з ЕОМ.

10

Немезіда — у давньогрецькій міфології богиня відплати.

11

Теодіцея — розділ богослов’я, який вивчає божественне правосуддя.

12

Еон — безмірно довга часова тривалість.

13

Мойри — у давньогрецькій міфології богині долі, дочки Зевса.

14

Меровінги — перша франкська королівська династія (448–751 рр.).

15

Онтогонія (давньогрецьк.) — вивчення походження буття.

16

Один з принципів методології науки, відомий під назвою “бритви Оккама”. Уїльям Оккам — англійський філософ-номіналіст XIV століття.

17

“Адвокат диявола” (лат.) — в середньовічних диспутах сторона, яка захищає наперед хибний шлях або єретичну тезу; у канонізаційних процесах — кардинал, на якому лежить обов’язок представити все, що могло б негативно свідчити про кандидата в святі.

18

“Ангельський доктор” (лат.) —