Читати книгу - "Побачити Алькор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А можна буде подивитися цей бункер?
— Нема проблем, брате. Хоч завтра.
— Дякую тобі, дорогий брате, — Командор обійняв Тіму. — Ти нам дуже допоміг. Ти справжній і мужній син удови.
Епілог. Три тижні по тому
Відомого київського адвоката Тимофія Закусила та його наречену Олесю Коваленко поховали на Байковому кладовищі. Після траурної церемонії Пітер і Руна вирішили пройтись алеями знаменитого цвинтаря. Біля групи пам'ятників видатним науковцям вони зустріли Лавра з Мармурою.
— Добридень! — привітався Пітер. — А я щось вас там не бачив, — він кивнув у напрямі сектора, де щойно знайшла свій останній притулок старша жрецька пара ковену «Око Півночі».
— Ми близько не підходили, там стільки народу поназбиралося, що й не проштовхнешся, — пояснив Лавр. — Ваших, до речі, там було багато.
— А як ти «наших» упізнаєш?
— Так це ж не складно. У них у всіх краватки із символікою, значки… Там, напевне, сотні півтори ваших тусувалось. Загальний сходняк?
— Така традиція. У Тимофія Леонтійовича в нашій організації був досить високий ранг, — пояснив Костиганов і посміхнувся Мармурі: — А вас як звати, юна леді?
— Наталія, — Мармура твердо і впевнено зустріла оцінюючий погляд Пітера. В її очах стрибали веселі бісики. Вона знала, що добре виглядає. Що їй пасує вузьке чорне плаття на бретельках.
— Мене називайте Пітером. А це — Тамара, — відрекомендував він Руну, яка аж сяяла привітністю і яскравою красою.
— Дуже приємно, — Руна приязно посміхнулась Мармурі і запропонувала: — Наташо, давайте ми з вами відійдемо, попліткуємо про своє. Бо я так розумію, чоловікам треба поспілкуватись.
— Ти така здогадлива, — підтримав її ініціативу Пітер.
— Ти ж сам кажеш, що я донька відьми, — багатозначна посмішка Руни викликала б заздрість не в одної з професійних акторок.
Коли дівчата відійшли, Лавр спитав:
— Це і є твоя Руна?
— Вона.
— Розкішна дама. Вітаю.
— Твоя теж нівроку. Молода та рання… Ти був знайомий з адвокатом, чи просто так гуляєш?
— Моя мати колись працювала в Генеральній прокуратурі під керівництвом його батька. Майже десять років вони разом пропрацювали. Леонтій Максимович у ті часи бував у нас в гостях. Величний був старий, сивий, доглянутий. Дорогі італійські костюми носив, шовкові краватки, перстень з діамантом… До речі, Пітере, а тобі відомі якісь подробиці? Як воно там сталось із Тимофієм Леонтійовичем?
— Вони загинули в автокатастрофі. BMW пана Закусила на великій швидкості зіткнулось з КрАЗом. Зі здоровенним таким самоскидом. Той ішов зустрічною, а «беха» раптом вискочила на зустрічну прямо перед ним. Шофер самоскиду нічого не встиг зробити. Трасова експертиза це підтвердила. Вони загинули миттєво, двигун проїхав салоном, усе там на фарш перетовк. У ДАІ кажуть, що адвокат або заснув за кермом, або в нього стався серцевий напад. Така основна версія слідства. І, здається, інших версій не передбачається.
— Ти вважаєш, що це випадковість? — Лавр уважно подивився на Пітера.
— Я не знаю, Лавре, що саме вважати випадковістю, а що закономірністю. Це, так би мовити, питання філософське і залежить переважно від світогляду і способу мислення. А якщо ти мене питаєш, чи не доклались ми до цієї аварії, то я тобі відповім: ні, не доклались, жодним боком.
— Питань більше не маю. Отже, джерело зла знешкоджене без зовнішнього втручання. Нехай так і буде. Слава Богу… Може, закличемо наших дам?
— Я не проти. Я навіть не проти випити з вами по келиху свіжого бочкового за упокій душі новопреставленого Тимофія Закусила.
— Брата, упокоєного на Вічному Сході?
— Ні, просто Тимофія Закусила.
— Чи жерця Дрона?
— А ти звідки знаєш?
— У нас є свої джерела, Пітере.
— І це правильно, — підсумував Костиганов. — Знання, Лавре, це та ще сила.
Коли Мармура з Руною відійшли «попліткувати про своє», жриця без вступу запитала:
— Ти посвячена?
— Що? — не зрозуміла Мармура.
— Я відчуваю в тобі родову прихильність Богині, — Руна ніжно доторкнулась до оголеного плеча дівчини. — Тебе вже посвятили у жриці?
— Звідки ти знаєш про родову прихильність? — погляд Мармури пройшов обличчям Руни, затримався на її чуттєвих губах і ковзнув нижче, туди, де у відкритому декольте гордо мешкали груди жриці. Зграбні, великі, рівномірно вкриті латунною засмагою.
— Я відчуваю спадкових жриць, — Руна оцінила Мармурин погляд і ледь помітно кивнула. — Я сама спадкова.
— Мені казали, що жриця в мені спить. Що її ще треба розбудити.
— Є особливий ритуал пробудження. Він називається Ритуалом Ведмедиці. Мені доручені його слова і дії.
— І що з того?
— Я проведу Ритуал Ведмедиці і висвячу тебе у жриці. Якщо ти, звісно, не проти отримати силу Акуна через моє тіло, — Руна поправила перекручену бретельку на плечі Мармури. — Ти ж не проти?
— Я не знаю.
— Подумай. Ти дуже гарна, Наташо, — Руна склала губи, ніби для поцілунку. — І ти правильно робиш, що не одягаєш під це плаття білизни.
— Добре, я подумаю, — Мармура хитро примружилась. — Ти теж гарна кицька.
Ані Грінченко з Костигановим, ані їхні подружки не зауважили, що за ними спостерігають. Командор і брат Ігор стояли на перехресті алей і дивились, як обидві пари з'єднались у єдину компанію і рушили до виходу з кладовища. Напевне, Пітер розповідав компанії щось веселе, тому що Лавр і дівчата голосно засміялись. На них почали звертати увагу.
«Сміх відганяє могильні тіні», — згадав Командор рядок з давньої шотландської поеми.
— Так ти кажеш, що ця Руна перспективна дівчина? — запитав у нього брат Ігор.
— Знаючі люди кажуть, що за кілька років вона може стати Старшою у своєму ковені. Вона харизматичніша і розумніша за своїх конкуренток.
— А що ще кажуть ті знаючі люди?
— Що ми на правильному шляху, брате, — Командор поплескав брата Ігоря по плечу. — Нас чекають великі, але вдячні справи.
— Сподіваюсь… Ти вже розповів Пітерові про наші плани?
— Так, у нас з ним відбулась попередня розмова. Але він і чути не хоче про висвячення в жерці. Каже, що органічно не сприймає поганства.
— Сьогодні не сприймає, а завтра, може, й сприйме, — сказав брат Ігор тоном людини, яка бачила не одну корінну трансформацію людських переконань. — Це ж лише питання часу. Якщо я не помиляюсь, жриця Руна має засоби для того, щоби переконувати чоловіків.
— Ще б пак! — хмикнув Командор. — Така сексі! З таким тілом можна переконати навіть журі на «Міс Всесвіту».
— Тіло… — промовив собі під ніс брат Ігор. — І чому це все знов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Побачити Алькор», після закриття браузера.