Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

могутність твоя надала буття і великої краси, і коли б не прийшов час, згідно із задумом твоїм, з’явитися на Землі спочатку Ельдарам, а згодом — прабатькам Людей, навчили б ми їх — і тих, і інших — знань й умінь». І Мелко удав, ніби бажає приборкати жорстокість спеки та борвіїв, що створив він на Землі, та насправді глибоко затаїв він у серці своєму бажання захопити владу в інших Айнурів і вчинити війну між Ельфами і Людьми, бо розгнівили його великі дари, що задумав Ілуватар дати цим расам.

Бо Ельдари та Люди були задумані самим лиш Ілуватаром, і коли вперше явив Ілуватар буття їхнє, не наважилися Айнури додати будь-що до творення їх музикою своєю, бо не зрозуміли вони його остаточно, а тому справедливо названі ці раси Дітьми Ілуватара. Може, тут причина та, що й інші Айнури, крім Мелко, втручалися у справи Ельфів і Людей, як з добрими, так і зі злими намірами, але більш спілкувалися вони з Ельфами, розуміючи, що створив Ілуватар Ельфів більш подібними до Айнурів, хоч і не природою, але зовнішністю й могутністю, тоді як Людей наділив він химерними дарами.

Розуміючи серця їхні, вдовольнив Ілуватар бажання Айнурів, і не сказано, що засмутився він тим. Отже, ввійшли ці великі у світ, і були це ті, кого нині кличемо Валарами (або ж Валі). Мешкали вони у Валінорі, або тверді небесній, а інші — на Землі або в глибинах морів. Керував Мелко там вогнем і найжорстокішими з морозів, граничним холодом і найглибшими жерлами вогняних гір. І наглядав він за всім, що було нещадного і надмірного, раптового і лютого, і здебільшого — як слід.

Ульмо ж оселився у зовнішньому океані, і підвладні йому були течія усіх вод і русла річок, і наповнення струмків, і випадання дощів, і всі роси світу. У глибинах морських складав він музику дивну й глибоку, але завжди сповнену журби, і в тому Манве Сулімо допомагав йому.

Солосімпі, в ті часи, коли Ельфи прийшли і оселилися у Корі, багато чого навчилися від Ульмо. Ось звідки такі замріяні чари у співі інших сопілок, ось чому вподобали вони назавжди узбережжя для осель своїх. Салмар був там із ним, і Оссе, і Онен, що їм доручив він керувати хвилями і меншими морями, і багато чого ще.

Ауле ж мешкав у Валінорі, і створив він багато речей. Знаряддя й прилади винайшов він; виготовляв він тканини та кував метали; хліборобство й рільництво були йому в радість так само, як мови й алфавіти або ж гаптування чи живопис. Від нього Нолдори, наймудріші з Ельдарів, прагнучи вічно нових наук та свіжих знань, навчилися незліченних ремесел, і чар, і незбагненних наук. Від нього — у Ельфів велика краса розуму й серця, і уяви; причетні вони й до винаходу і створення самоцвітів, бо не було їх у світі до Ельдарів, найкращими ж з усіх самоцвітів були Сільмарілли, що втрачені нині.

Найвеличнішим же та найголовнішим з чотирьох великих був Манве Сулімо, що перебував у Валінорі. Сидів він там на дивовижнім троні, у палаці величному, на самій вершині Танікветіль-гори, що здіймається над краєм світу. Ширяли над тим чертогом яструби, чиї очі здатні були роздивитися глибини морів або ж проникнути крізь непрозірний морок. Ці птахи приносили йому вісті про все з усіх усюд, і небагато було приховано від нього, хоч і є дещо таємне навіть для Володаря Богів. З ним була Варда Прекрасна, що стала його дружиною, нині вона — Королева Зір, а діти їхні — Фіонве-Уріон та Ерінті Наймиліша. З ними — і сонм світлих духів; щастя їх — безмежне. Люди ж шанують Манве ще більше від могутнього Ульмо, бо ніколи, навіть у думках, не тримав він зла на них, і не такий він гордовитий, і не такий ревнивий до влади своєї, як той, Предковічний у Ваі. Телері, що правив ними, Інве, були особливо улюблені від Манве і отримали від нього дар віршування та співу, бо якщо знався Ульмо на музиці та голосах інструментів, Манве був неперевершений у поезіях і піснях.

Слухай же! Манве, у шатах сапфірових, господаря повітря й вітру, поставлено володарем над Богами, Ельфами і Людьми й оплотом великим проти зла Мелко.

Слухай же! Після того, як відбули ці Айнури із почтом своїм, затихло все на довгі віки, поки споглядав Ілуватар. По тому мовив він раптом: «Ось полюбив я світ, і є він місцем, де гратимуться Ельдари та Люди, що суть улюблені мої. Та коли прийдуть Ельдари, будуть вони прекрасніші й ніжніші від усіх, глибше розумітимуть вони красу й будуть щасливіші за Людей. Але Людям дам я новий, цінніший дар». Бо вирішив він дати Людям таку свободу дії, щоб у межах сил, матерій та можливостей світу мали б вони змогу влаштовувати й планувати життя своє, незважаючи навіть на первісну Музику Айнурів, що визначає усе інше. І створив він так, щоб від вчинків їхніх ставала б довершеною будь-яка форма й дія і набув би світ в усьому досконалого вигляду. Дивись! Навіть ми, Ельдари, визнаємо, на жаль, що мають Люди дивну владу над добром та злом і можуть повертати події світу на свій розсуд, незважаючи на Богів та Ельфів, саме тому й кажемо ми з сумом: «Не здолає доля Синів Людських, і хоч подиву варта їхня сліпота, радість їхня, мабуть, велика».

Відав Ілуватар, що Люди, яких помістив він серед розбрату Айнурів, навіть у думках своїх не використають той дар відповідно до задуму його, але ще сказав він: «Ці теж у свій час зрозуміють, що все, зроблене ними, навіть найпотворніше з діянь чи творінь, служить, врешті-решт, лиш славі моїй і робить внесок свій у красу мого світу». Все ж мовили Айнури, що думки Людей час від часу засмучують навіть Ілуватара, і коли цей дар свободи був для них причиною заздрощів та збентеження, те, що терпить Ілуватар зловживання ним — причина великого подиву і для Богів, і для Ельфів. А втім, саме через цей великий дар могутності Діти Людські лише короткий строк перебувають у світі живих, а не оселяються тут на віки вічні, тоді як Ельдари проживуть до Великого Кінця, якщо тільки не будуть вбиті або змарніють у журбі (обом цим смертям підвладні вони); і старість не підточить їм сили, хіба що станеться це через десять тисяч