read-books.club » Наука, Освіта » Третя світова: Битва за Україну 📚 - Українською

Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Третя світова: Битва за Україну" автора Юрій Георгійович Фельштинський. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 115
Перейти на сторінку:
В. Новинського, П. Порошенка, К. Жеваго та С. Тігіпка.

Це явище зародилося в епоху становлення незалежності та переділу власності між основними гравцями на політичній сцені — колишніми президентами та прем’єрами, керівниками спецслужб і силовими міністрами, основним заняттям яких було покращення добробуту, проте не держави в цілому, а тільки власного. Консолідований капітал українських олігархічних груп за оцінками спеціалістів складав понад 83 млрд доларів. Основними «рушійними силами» української політики та економіки були та й донині залишаються донецький та дніпропетровський клани. «Донецькі» переживали свій ренесанс тричі — в часи Юхима Звягільського, Володимира Щербаня та Віктора Януковича.

Незважаючи на те, що в Донбасі зосереджено біля 50 % металургійної промисловості країни, практично вся вугледобувна промисловість, підприємства важкого машинобудування та енергетики, у Києві, за рідкісними винятками, панували дніпропетровці, які ще з радянських часів сиділи на політичному олімпі. Попри це, щоразу центр був вимушений враховувати інтереси донецького лобі. Донецькими були, для прикладу, в.о. прем’єр-міністра Юхим Звягільський та віце-прем’єр Валентин Ландик — власник процвітаючого підприємства, на якому збирали холодильники «Норд»; у вугільному міністерстві та міністерстві енергетики донецьких представляв С. Тулуб. Донецькі олігархи майстерно маніпулювали профспілками шахтарів, найсильнішими в країні, та лівими політичними силами, зокрема комуністами. Керівник української компартії П. Симоненко свого часу обіймав посаду секретаря Донецького обкому комсомолу.

Після відходу від влади Звягільського (який привласнив одну з найбільш прибуткових шахт Донбасу — шахту ім. Засядька) до середини 1990-х років інтереси донецьких в уряді лобіювали однофамільці — Євген Щербань (власник мережі автозаправних станцій в області, а також корпорацій «Атон», «Амест» та «Гефест»; депутат українського парламенту в середині 1990-х) та Володимир Щербань — на той час глава Донецької обласної ради та Донецької обласної державної адміністрації. Вони намагались підкорити собі так званих «металургійних баронів», чим пояснюється ціла серія тодішніх кривавих «розборок» в області, в тому ж рахунку — й убивство самого Євгена Щербаня.

Володимира Щербаня металургійні та вугільні барони витіснили з Донбасу. Спочатку він змушений був задовольнятися посадою Сумського губернатора; відтак залишив Україну. Загибель Євгена Щербаня та перехід Володимира Щербаня до іншого регіону збіглися зі сходженням до вершин влади дніпропетровських олігархів на чолі з Павлом Лазаренком та його вірної помічниці Юлії Тимошенко, що зуміли поширити свій вплив й на Донбас.

Однак, лише з приходом до влади Віктора Януковича та його команди регіоналів донецькі затримались у Києві надовго. Колишній мер Донецька та старий друг Юхима Звягільського Володимир Рибак зайняв крісло спікера Верховної Ради, Андрій Клюєв — місце першого віце-прем'єра; уродженець Росії Микола Азаров, будучи головою Партії регіонів, отримав посаду прем'єр-міністра. Всі ключові крісла в адміністрації президента, уряді, парламенті, в силових відомствах, прокуратурі, в центрі та в областях, зайняли представники Партії регіонів. Опорою режиму Януковича стали олігархічні угрупування Ахметова та Фірташа.

Ахметов був головним спонсором Партії регіонів. Його капітал оцінювався у 22–25 млрд доларів. За версією інформагентства «Bloomberg», станом на 2012 рік він займав 26 місце у списку найбагатших людей світу. Засновник фінансово-промислової імперії «Систем Кепітал Менеджмент» був ще й власником донецького клубу «Шахтар».

Імперія Ріната Ахметова — це група донецьких кланів, до якої входять декілька відомих політиків та бізнесменів: особисто Рінат Ахметов, Борис Колесніков, брати Клюєви, Юрій Іванющенко, відомий як Юра Єнакієвський, та «сім’я Януковича». Будучи основними спонсорами Партії регіонів, Ахметов та його партнери фактично призначили президентом країни Віктора Януковича. Всередині групи партнерів Ахметова також відбувається постійне суперництво, що, без сумніву, впливає на перерозподіл бізнесу всередині ахметівської імперії та на ситуацію в державі.

Провідна роль у групі донецьких кланів належить особисто Рінату Ахметову, без якого не проходило жодне значне чиновницьке призначення чи зняття в Україні. Його СКМ, річний обіг якого складає близько 24 млрд доларів, а чистий прибуток — близько 2 млрд доларів, контролює різні сектори української економіки. Щоби зрозуміти масштаби сфери впливу структур Ахметова в Україні, зупинимося на найважливіших серед них. В гірничо-металургійній галузі компанія СКМ, через підпорядкований їй «Метінвест холдинг», об’єднує 24 підприємства, що базуються в Україні, Європі та США, а сама керуюча компанія зареєстрована в Нідерландах. Холдинг (партнером Ахметова тут став мільярдер російського походження Вадим Новинський) контролює низку гірничозбагачувальних комбінатів у Кривому Розі, що займалися видобутком та виробництвом котунів та залізорудного концентрату для ахметівських заводів: «Запоріжсталі», Маріупольського металургійного комбінату (ММК), «Азовсталі» та Єнакієвського металургійного заводу. До складу його імперії також входять «Краснодонвугілля», Авдіївський коксохімічний завод, Харцизький трубний завод та Дунайська судноплавна компанія.

В енергетичній сфері України домінує Донбаська паливно-енергетична компанія (ДПЕК). Це підприємство вертикальної інтеграції, що створює виробничий ланцюжок від видобутку та збагачення вугілля (чим займаються 12 збагачувальних фабрик) до генерування та дистрибуції електроенергії. Видобутком займаються 29 шахт: «Павлоградвугілля», «Добропіллявугілля», шахта «Комсомолець Донбасу», «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит», шахта «Білозерська» та інші. Генерацією та розподілом електроенергії — «Донецькобленерго», «Київенерго», «Дніпроенерго» та «Крименерго». Підприємства ДТЕК, на яких працює понад 140 тисяч людей, знаходяться в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Львівській, Івано-Франківській та Вінницькій областях, у Криму, Києві та Ростовської області Росії. Одним з останніх придбань Ахметова стала покупка за 1 млрд доларів американської вугледобувної компанії «United Coal Company» (UCC).

Ахметову належать в Україні три банки: Перший український міжнародний банк (ПУМБ), банк «Ренесанс Кредит» та ПАТ «Донгорбанк», а також дві страхові компанії, що входять до складу групи АСКА. Не без уваги олігарха залишився й медіапростір. У 2013 році він купив колишню державну компанію «Укртелеком», а його медіа-група «Україна» контролює телеканали «Україна», «Донбас», «34», «НЛО-ТБ», канали «Футбол-1» та «Футбол-2». Разом із творцем «Українського медіа-холдингу» харківським бізнесменом Борисом Ложкіним Ахметов заснував інтернет-холдинг «Digital Ventures», що включає в себе низку українських газет та журналів, а також мережу сучасних бізнес-центрів та п'ятизіркових готелів у Києві та Донецьку. Власне, не дивно, що на практиці Рінат Ахметов здатний здійснити вторгнення в будь-яку з галузей української економіки та встановити там свої правила гри.

Другом та бізнес-партнером Ахметова є ще один представник донецького клану, політичний соратник Януковича, колишній віце-прем'єр України та колишній міністр інфраструктури Борис Колесніков. Вихідець з донецького регіону, родом із Маріуполя, Колесніков здобув маркетингову освіту. Пізніше він закінчив Донецьку академію управління. Почавши з торгівельної діяльності, Колесніков перейшов до політики, ставши головою Донецької обласної ради, одним з керівників Партії регіонів та депутатом Верховної Ради. Будучи віце-прем'єром та міністром інфраструктури, Колесніков відповідав за підготовку до української частини Євро-2012 — чемпіонату Європи з футболу, що проходив на території України та Польщі. За короткий термін під його керівництвом була побудована інфраструктура чемпіонату Європи з футболу. Його менеджерські якості гідно оцінили керівники ФІФА.

1 ... 66 67 68 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя світова: Битва за Україну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя світова: Битва за Україну"