Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Слухайте, — сказала Саллі. — Чому б нам не провести вечір утрьох? Ну, ми ж всі друзі. Можемо втрьох розважитись так само, як інші люди вчотирьох. Ми все ще можемо потанцювати після вечері, а потім поїхати до мене та трішки розважитись.

Оце мене шокувало. Вона думала «Менаж е тва»[110]. Я не розуміла, але звучало ніби французькою, і з її почуттів я знала, що то щось непристойне. Наодинці я їй повідомила, що на таке не погоджуюся.

Ми з Саллі по черзі танцювали, і я знала, ми геть збентежили хлопців. Коли трималися від них окремо, все було добре, але щойно всі знову опинилися за столиком, розмова зайшла в небезпечне русло. Вони, мабуть, думали, що вона найлегковажніша людина на землі, коли в одну мить каже одне, а наступної заперечує свої слова. Я брехала, а вона покривала брехню. Тоді я відкривала правду, і їй доводилося також змінювати сказане. Було дуже весело, і я почала думати, що не так вже й погано буде об’єднатися з нею. Розумієте, вона і стара Саллі були, як небо і земля.

Ми пішли з клубу о третій ночі, але вже до того я почала турбуватися, чим закінчиться наш вечір. Я знала, що Саллі збирається запросити їх на ніч, і я відчувала, вони обоє очікували, що інший піде. Але від Саллі я отримувала вібрації, які повторювали оргія. Я не мала наміру дозволяти це, але боялась, що якщо відключуся, вирветься Джинкс.

Я намагалася переконати Саллі, але вона від мене відмахувалась. Я лише могла уявити, що вона відчувала, будучи комбінацією Саллі, Ноли та Белли в одній особі. Вона мала більше голосів та прав приймати рішення тепер, хоча раніше так робила я, тому що була «слідопиткою». Ну, я теж можу продемонструвати свою впертість.

Коли ми вийшли з таксі, я швидко промовила:

— Що ж, на добраніч, хлопці. Це був чудовий вечір, але у мене завтра зранку важлива зустріч.

— Агов, я думав ми збиралися залишитися на ніч, — сказав Еліот.

— Саме так, — сказала Саллі. — Саллі Портер завжди дотримується своїх слів.

— На якусь мить ти мене збила з пантелику, — сказав Тодд.

— Це краще, ніж злити з пантелику, — пирхнула я.

— Чи в дурника пошити, — додав Еліот.

— О Господи! — гукнула Саллі.

— Гляньте, — сказав Еліот, вказуючи на вітрину Ґрінберґа. — Гляньте, Мерфі показує нам середній палець.

— Де? Ходімо глянемо, — сказав Тодд. — А, так. Ви подивіться. У того Ґрінберґа є почуття гумору. А де кийок Мерфі?

— Загубився, — сказала я.

Саллі скривилася, бо нічого не знала про витівку Джинкс у костюмі поліцейського.

— Агов, — сказала я. — Чому б нам не запросити ще й Мерфі на ніч? — Я подумала, що Ґрінберґ, може, й має рацію щодо поліцейської уніформи як засобу контролю.

Вони подумали, що це чудова ідея. Я показала, як залізти в ательє через підвал та потримала задні двері. Ми поцупили Мерфі, й Тодд з Еліотом занесли його нагору. Посадили його в одне з м’яких крісел, перехрестили йому ноги та звісили руки з билець. Тоді Саллі відкоркувала пляшку ірландського віскі, й ми всі приклалися до неї.

— Жахливо, мабуть, бути манекеном на вітрині, — сказав Еліот.

— Ну, не знаю, — сказав Тодд, — тихе життя. Схоже на те, щоб бути нічним охоронцем.

— Він хоче бути справжньою людиною, — сказала я.

— Що? — Еліот долив у свою склянку.

— Як Піноккіо, дерев’яний хлопчик, який хотів стати справжнім хлопчиком, — пояснила я.

— О, справді, — сказав Тодд. — Коли він брехав, то у нього видовжувався ніс.

— Це не єдине, що видовжилося, коли він став справжнім хлопцем, — сміючись, додав Еліот.

— Бідний Мерфі загубив свою палицю, — сказала Саллі.

Еліот захихотів.

— Він же може й своїм іншим особистим кийком скористатися, так?

— Ох, ця вечірка стає надто непристойною, — сказала я. — Я вдягаю свої колготки та йду додому.

— Ти й так удома, — сказав Тодд.

— Тоді вам, хлопці, краще натягнути свої штани та йти додому, — промовила я.

— Та тут темно, хоч в око стрель, я так штани не знайду, — сказав Еліот.

— Ну, тоді побережи очі та чимчикуй голяка, — порадила я.

Тодд засміявся та поцілував мене. У той момент я перестала сміятися. Він поцілував мене міцно та сильно, і я відчула, як його тіло притиснулося до мене. Мене розривало між тим, щоб відштовхнути його та притягнути до себе, а тоді я зрозуміла, що хотіла штовхнути, а Саллі — притягнути, й тому все змішалося. Так все і буде, коли ми об’єднаємось? Якщо ми об’єднаємося. Ну все, ось я вже майже визнала це.

Тоді Еліот постукав Тодда по плечу та сказав:

— Можна мені долучитися?

Вигнутою дугою Тодд подався назад, й Еліот поцілував Саллі, а я відчула його руку в неї на грудях та як щось тверде вперлось у її стегно.

— Агов, Еліоте, — сказала я. — Краще бережи голову. Вечірка закінчилася.

Він дотулився носом до мого вуха.

— Я думав, що все тільки починається.

— Що ж, ти помилявся.

— Хто ти зараз? Белла?

— Чи Нола? — спитав Тодд.

Я відштовхнула Еліота й витріщилася на них.

— Що ви таке верзете?

Тодд сказав:

— Не було ніякої подружки, правда? Ти хотіла влаштувати побачення з нами обома. Ти така непевна, а Саллі, яку ми знаємо, нізащо б не організувала таку виставу.

— Я думаю, вам краще зараз піти, — сказала я.

Вони обоє почали протестувати, але я наполягла.

— Слухайте, чуваки, вибачте, що змусила думати, ніби вам сьогодні перепаде. Ви обоє знаєте про проблему Саллі. Було дуже весело, але мушу вам повідомити, що Ноли та Белли більше немає. Вони тепер злилися з Саллі. А завтра вранці я також об’єднаюся з ними. І зрештою ми станемо нормальною особистістю.

Це їх аж витверезило. Еліот почухав голову та кивнув.

— Йой, та це ж чудово, Саллі. Я справді радий за тебе. — Але його вираз обличчя підказав мені, що для нього цікавість та захоплення скінчилися, бо Саллі стане звичайною жінкою — однією з багатьох, яку можна звабити.

Тодд здавався щиро втішеним.

— Гей, мої шанси знижуються, тож я ставлю на твою доброту, яка допоможе тобі вийти на фінішну пряму, — сказав він. — Здається, я розумію, що сьогодні відбувалося.

– І що ж? — запитав Еліот.

— Забудь, — сказав Тодд. — Але, думаю, Саллі зараз краще побути на самоті. Їй, мабуть, потрібно багато що обміркувати. Саллі, ти вихідна до кінця тижня. Еві тебе прикриє.

Саллі почала заперечувати, але я стиснула руку Тодда