Читати книгу - "Малиновий пелікан"

– Ну, от ви, допустімо, затриманий, і вам, ізвіняюсь, в задній проходик… Тобто, ізвіняюсь, не вам, а затриманому в задницю всовується який-небудь продовгуватий предмет круглого сєчєнія. Пам’ятаєте, в місті Казань, з ціллю полученія від затриманого потрібних показань, у задній прохід була уведена пляшка з-під шампанського, від чого він і скончався.

– І це, – припустив я у запитальній формі, – звісно, викликало обурення широких народних мас?

– На жаль, ні, – зітхнув міністр, – обурювався тільки, доки був живий, сам допитуваний. Та скоро не витримав такого, як він висловився, іздіватєльства і помер із ціллю нанесення шкоди іміджу нашої поліції.

– Ну, те, що помер, це недобре. Нам потрібні громадяни не мертві, а живі, обурені, захоплені революційним поривом. Були ще подібні інциденти?

– Були, но не з пляшкою, а з держаком лопати. П’ять год тому назад в Томську один сержант, будучи сильно огорчоним сваркою з супругою, увів прив’язаному до тапчана місцевому журналісту в то саме місце держак від штикової лопати.

– І що ж?

– На жаль, допитуваний також скончався.

– І в Томську не було масового повстання?

– Було, Ваше Високородіє. Чоловік п’ятнадцять, не менше, родичі та колеги постраждалого виразили рєшітєльний протест, вимагали ретельного розслідування.

– Ну, ось що, міністре, вашу роботу я признаю незадовільною. Ну, що зробив цей ваш поліцейський? І чоловіка задарма угробив, і протесту справжнього не викликав.

– Вибачте, Ваша Великовеличністе, дозвольте виразити мнєніє. Справа не в поліції. Ми стараємося, но народ ніяк не хоче протестувати за когось. Наші люди здатні боротися тілько самі за себе, та й то…

Я витримав паузу, подумав трохи і мені сяйнула блискуча ідея.

– Ну, що ж, – сказав я, – якщо ми не можемо досягти масового невдоволення шляхом роботи з окремими індивідуумами, то слід подумати, як через задній прохід дійти до свідомості кожного громадянина. Як міністр, гадаєте, це можливо?

Я побачив, як у міністра заблищали очі, коли в мізках його стала провертатися операція: закупити сто сорок мільйонів пляшок французького шампанського, місткість продати на розлив, а порожні пляшки…

– Ні, – перервав я його роздуми, – купувати шампанське не будемо. А ось держаки…

Я відшукав очима міністра лісової і деревообробної промисловості, бачу, і в нього очі загорілися, а в голові застрибали цифри. Він уже уявив собі, як виставить державі рахунок. Оскільки в рублях він рахувати не звик, він подумки оцінив держаки по двадцять доларів за штуку. Якщо отримати по двадцять доларів за штуку, і витратити два, і помножити різницю в вісімнадцять доларів на сто сорок шість мільйонів… і він уявив собі віллу в Маямі з басейном, з «каділлаком» у гаражі, гвинтокрилом на даху і яхтою завдовжки метрів сто сімдесят біля власного причалу. В цей момент він зустрівся поглядом зі мною, і вілла в його уяві зменшилась до розмірів великої квартири, «каділлак» у гаражі зостався, яхту замінив чотиримісний катер, а гвинтокрил з даху здуло вітром. Міністр напружився, щоб прочитати мої можливі думки з цього приводу, і замість квартири в Маямі розгледів СІЗО в Лефортові, камеру, повну карних злочинців, і своє місце на підлозі біля параші.

Тут я зовсім опустив його на землю, телепатично повідомивши, що камери в СІЗО він може уникнути: якщо заздалегідь погодиться, що простий держак при масовому виробництві ніяк не може коштувати більше півтора долара, які й будуть негайно переведені на рахунок міністерства.

Велика революція держаків

Як вже було вище сказано, уві сні події іноді розгортаються значно швидше, ніж наяву. Наяву депутати ще довго б чикались, сперечались, наводили б докази «за» та «проти», гадали б у профільних комітетах, а тут прийняли відразу в усіх трьох читаннях, і я, щоб не відкладати справу до наступного сну чи до наступної втрати свідомості, підписав відповідний указ. У ньому зазначено, що загальне держакування всього дорослого населення проводитиметься в спеціалізованих медичних установах досвідченими фахівцями (лікарями та поліцейськими) під місцевим наркозом та із застосуванням вазеліну. Вазелін потрібен для того, аби пацієнти залишились живими та здатними на сильне обурення. Мертві, як відомо, на обурення не здатні. Я відразу доповнив указ застереженням про можливі санкції проти громадян, які спробують ухилитись. Наказано, що особам, які не матимуть довідки про проходження держакування, не видаватимуться зарплати, їхні рахунки у банках заморожуватимуться та виїзд за кордон заборонятиметься. Я передбачив і можливість заохочення: першому мільйону, що пройде держакування, пообіцяв безкоштовно по пляшці горілки та баночці гусячої печінки фуа-гра від вітчизняного виробника.

Після чого відбулось широке обговорення запропонованого заходу на усіх каналах телебачення. Я передбачав, що сам захід може видатись людям настільки дикунським та образливим, що вони, нарешті, обурені до глибини душі, повстануть та здійснять революцію, не очікуючи наміченої екзекуції. Але щоб хвиля народного гніву не виявилась занадто вже некерованою, я попрохав наших найбільш популярних телеведучих Кислова та Індюшкіна провести декілька ток-шоу, учасники яких виступили б «за» та «проти» держакування, і щоб ті, які «за», перемогли, але з не надто великою перевагою. Однак я недооцінив таланти цих чудових журналістів. Вони провели свої передачі так блискуче, що переважна більшість, вісімдесят дев’ять з половиною відсотків громадян нашої федерації погодились з тим, що держакування вкрай необхідне, проводиться для їхньої ж користі та для цілковитої розгубленості, котрої зазнають Пентагон, НАТО, Барак Обама та Ангела Меркель. Держаки, введені під наглядом лікарів та із застосуванням вазеліну, сприятимуть розпрямленню хребта кожного, підданого цій унікальній процедурі.

Відверто кажучи, результати проведених опитувань мене здивували та засмутили, але я заспокоїв себе тим, що люди звикли похваляти всі рішення найвищого керівництва, але коли дійде до справи, вже тоді-то обурення широких народних мас буде мені забезпечено.

Колись, будучи ще дитиною, я, вихований в дусі свого часу, дуже шкодував, що надто пізно народився і не міг стати учасником чи хоча би свідком Великої Жовтневої соціалістичної революції. Але тепер то я був упевнений, що Велика революція держаків від мене нікуди не дінеться. Буде що розповісти дітям та онукам, якщо залишусь живим. Я не мав сумніву, що наш великий волелюбний та терплячий народ-платник податків не витерпить наготованого йому приниження та в пориві праведного гніву знесе ненависний йому режим. Знесе, на жаль, разом зі мною, але що робити?

У далекій юності, коли мій мозок був ще м’яким, а свідомість романтичною, я, пам’ятаю, мріяв ще й про те, аби загинути за батьківщину, за які-небудь високі ідеали на яких-небудь барикадах з яким-небудь… ні, не з яким-небудь, а з червоним стягом, високо піднятим над