Читати книгу - "Війна з Росією"

Крауя, Крастіньшем і командою зенітників зі «Стінгерами» мали вирушити вглиб лісу, щоб улаштувати ще одну засідку на російські гелікоптери. Крастіньш наполягав на тому, що ліквідація WIP і командувача Західного військового округу не повинна входити до їхнього завтрашнього плану, хоча це дуже приваблива можливість помститись.

— Якщо WIP буде вбито, журналісти зроблять із нього мученика, який загинув в ім’я Росії, — пояснив він свою точку зору. — Значно краще було б публічно його принизити перед об’єктивами телекамер. Ліпше спробувати збити ще один вертоліт, щоб цей момент зафіксувала камера. Якщо так не вдасться зробити, то хоча б підірвати щось поряд із ним і щоб це потрапило в об’єктиви телекамер. Прямий репортаж росіяни не зможуть відредагувати. Він, як вірус, пошириться за лічені секунди. І тоді їхній президент точно буде принижений, насамперед в очах росіян. Більше того, таким чином ми продемонструємо, що його доля в наших руках і ми могли б його самого знищити, якби тільки цього захотіли. Це підніме національний дух у країнах Балтії і додасть нових сил для опору окупанту. Запорука нашого успіху полягає не безпосередньо в самій диверсії, а в тому, як вона буде подана.

Морланд за графіком вийшов на зв’язок із Постійним об’єднаним штабом і повідомив їм ці міркування щодо дій, пов’язаних із WIP. Штаб і прем’єр-міністр Великої Британії погодилися, що ні президента, ні генерала вбивати не варто.

«Прем’єр-міністр і начальник штабу оборони Великої Британії всерйоз побоюються можливої помсти з боку Росії», — розмірковував Морланд. Залишившись наодинці зі своєю зброєю та невеселими думками, він зараз залюбки відкрив би вогонь по тому президентові та тих, хто там з ним іще буде. Однак Крастіньш, швидше за все, має рацію. Ймовірно, сам президент — це лагідне кошеня порівняно з іншими радикально налаштованими націоналістами, що здійснюють свої підступні маніпуляції за допомогою засобів масової інформації. Тому вбивство президента у прямому ефірі може зіграти їм на руку і призвести до справжньої катастрофи.

Засідку було влаштовано ще до світанку наступного дня. Чотири команди Латвійських сил спеціальних операцій під’їхали на мотоциклах лісовими стежками до обумовленого місця. У кожній команді було по двоє бійців із окулярами нічного бачення. Всі зайняли позиції, утворивши ромб. Солдати мали чіткий наказ: пропустити гелікоптер Мі-8 до Лігатне неушкодженим, оскільки, швидше за все, саме ним летітиме WIP і команда телевізійників. Жертви серед журналістів до планів НАТО не входили, навіть якщо вони будуть випадковими, адже це може мати досить неприємні наслідки. Завдання латвійських спецпризначенців — збити штурмовий Мі-24, що кружлятиме неподалік і відповідатиме за безпеку, поки WIP даватиме інтерв’ю. Якщо вдасться збити одну або кілька таких бойових машин, то їхнє падіння з доволі високою ймовірністю потрапить в об’єктиви камер телеоператорів, а отже, й у прямий ефір. Це буде справжній піар-переворот. Заради такого варто навіть життям ризикнути. «Лісові брати», що готувалися до атаки із засади, були повністю згодні з цією думкою.

Морланд і його команда приєдналися до підрозділу зі «Стінгерами», щоб допомогти йому влаштувати засідку і прикрити відступ, якщо раптом розпочнеться погоня. Адже випущені ракети миттю викриють місце розташування бійців. Морланд із гвинтівкою SA80 прийняв положення лежачи і приготувався вести вогонь у разі небезпеки. Прокрутивши в голові всі пункти плану, він вкотре переконався, що операція неймовірно ризикована. Та водночас і дуже захоплива, якщо, звісно, все пройде за планом. У будь-якому разі тепер не варто було перейматися, оскільки це не мало жодного сенсу.

Засідку було влаштовано, і всі зайняли свої позиції. Було зрозуміло: щойно солдати випустять ракету по Мі-24, яка здійснюватиме прикриття з неба, навіть недосвідчений оператор вмить переведе камеру в бік місця подій, і підбитий гелікоптер одразу потрапить в об’єктив. Ці кадри миттю з’являться у прямому ефірі й розлетяться по всьому світу, наче реклама. На сто відсотків можна бути впевненим, що присутні там спостерігачі зніматимуть подію на мобільні телефони. З огляду на технології двадцять першого століття, росіянам не вдасться завадити оприлюдненню цієї диверсійної операції.

В ідеалі, росіяни мають побачити, як падають два або й три гелікоптери. Вони почнуть панікувати, зосередяться на забезпеченні охорони WIP-персони, а тим часом команда сміливців швидко втече до запланованого місця зустрічі.

Зайнявши свою позицію в засідці, Морланд роззирнувся навсібіч. Команда кілька разів пройшла ті дії, що їх кожен мав виконати за планом, і тепер здатна була зробити все автоматично. Марина Крауя лежала за п’ять метрів він Морланда зі штурмовою гвинтівкою G36; її обличчя було розмальоване чорною та зеленою маскувальними фарбами, світле волосся зв’язане у хвіст і заховане під одяг. Решта підрозділу зайняла позиції по обидва боки від Морланда й пильнувала вузьку стежку в лісі, що вела до їхньої засідки. Всі були готові вмить застрелити будь-якого росіянина, що ступив би на цю стежку. На самій стежці причаївся Арчер. Вотсон був по праву руку від Морланда, позаду — Бредлі з кулеметом GPMG, що прикривав засідку спереду. Вайлд лежав трохи далі, він був готовий підірвати встановлені раніше протипіхотні міни й перетворити звичайну лісову стежку на справжнє пекло. Усі вони мали індивідуальні засоби зв’язку на випадок, коли щось піде не так. А якщо зв’язок буде втрачено, Вотсон запалить червоний фаєр, і це означатиме, що слід відступати до «місця зустрічі на непередбачений випадок». Морланд зауважив, що фаєр лежить поряд із Вотсоном, готовий до активації.

Час тягнувся дуже повільно. Морланд постійно поглядав на годинник, рахуючи хвилини до часу «Ч». І ось о дев’ятій двадцять він почув гул кількох гелікоптерів, що летіли із заходу в напрямку Риги. «Ймовірно, це вертольоти із журналістами та Мі-24 для прикриття, — подумав Морланд, — їм потрібно підготуватися до прибуття VIP-персони». Від нервового напруження йому почало зводити шлунок. «Усе якось нереально... Не можу повірити, що все це зараз відбувається зі мною». Тієї миті він дуже чітко зрозумів, що таке страх.

— Все гаразд, містере? — запитав старший сержант Карті, який був з уельських гвардійців і, до речі, інструктором Морланда у Сандхерсті. — Можете собі уявити, що коїться у головах інших бійців.

Тим часом у них над головами пролетів перший штурмовий вертоліт Мі-24 й почав кружляти, здійснюючи таким чином прикриття з повітря. Морланд повторював подумки, що росіяни не зможуть побачити їх у лісі, це неможливо. Так він намагався заспокоїти себе, щоб не відволікатися від пильнування місцевості навкруги. Якщо росіяни хоч щось тямлять у війні, вони мали б розставити своїх людей буквально всюди.

Коли годинник Морланда показав