Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Я? – задихнулася Єва. - Я тут ні до чого, вторгнення не через мене.

- Ти й твої машини. – Очі у старої горіли яскраво-жовтогарячим вогнем. - Ти накликала це все на нас. На всіх нас!

- Це неправда, - сказав Ровендер.

- Ще яка правда! - Заперечила карга. - І це ти, Ровендер, притяг її до нас.

Вигнані мешканці села почали збиратися довкола старої. Єва позадкувала до Отто.

Ти. Я. Піти».

«Поки що ні, – відповіла вона подумки. – Ми маємо їм допомогти. Вони налякані».

«Стадо. Досі».

«Так, вони, як і раніше, разом, вони є один у одного, незважаючи на все інше», – погодилася дівчинка.

«Скажи. Ним».

Єва залізла на спину водяного ведмедя. Альціони обступили їх із Ровендером галасливим натовпом.

– Послухайте! - Закричала Єва. – Послухайте мене!

Гул тих, що зібралися, вщух. Усі помаранчеві очі кинулися на людську дитину.

- Я знаю, вам страшно, і мені дуже шкода, що все це сталося. Але повірте, воно відбулося б незалежно від того, відвідувала я ваше село чи ні.

– Хто робить це з нами та навіщо? – голосно спитала Хостія. По зборах промайнув ремствування.

Єва проковтнула. Певна річ, правда дуже їх засмутить. А Хостія та її сім'я були такі добрі до неї. Ровендер підняв погляд на дівчинку і підбадьорливо кивнув головою.

- Важко це говорити, але бойові кораблі послали люди, такі ж, як я, - зважилася Єва. - Вони збираються захопити Солас.

Єва чекала вибуху обурення, гнівних слів на свою адресу, але альціони мовчали. Їхні змучені та злякані особи говорили самі за себе.

– Ми з Ровендером тут, аби допомогти вам. Він відведе вас у затишне місце в глибині лісу, там чекає шатл. Ви можете полетіти на ньому, куди захочете.

- Відлетіти? Полетіти кудись захочемо? - Перепитала Хостія з відчаєм. - Єва, наш будинок - Лакус.

- Ваш будинок там, де ваша сім'я, - відповіла Єва. – Де хтось чекає на вас і думає про вас. - Вона кинула погляд на Ровендер. – І цього у вас не забрали.

– А ти? - Запитав Фішиан. – Ти знайшла свою родину? Це твоя сім'я наводить жах і виганяє нас із дому?

- Вони як я, але я не як вони, - відповіла Єва.

Альціони загомоніли, почувши ці слова.

- Я вирушу до Кадма, вождю людей, і спробую зупинити його. - Єва скотилася вниз з Отто і ввійшла до натовпу. - У вас немає жодних причин довіряти мені і вірити моїм словам. Але слухайте себе тут. - Єва притиснула руку до грудей. – Прислухайтеся до себе: що ви відчуваєте, коли я кажу, що зроблю все можливе та неможливе, щоб повернути вам ваше село.

Натовп розступився, і Єва попрямував берегом до Лакуса. Ровендер наздогнав її та взяв за руку.

– Ти впевнена? Ми ж бачили, на що здатні ці машини.

- Я мушу припинити це, - сказала Єва. - Кадм не знає про генератор і ліс, що розростається. І мені потрібно поговорити з Арією.

Ровендер став на одне коліно і поклав руки на плечі дівчинці.

– Що, коли вони вже захопили Арію? Що, якщо Кадм не забажає тебе слухати?

- Я винна, Рові. Я відчуваю, що маю робити саме це. - Єва видавила невпевнену усмішку.

— Тоді ми з Отто супроводжуватимемо тебе, — відповів Ровендер.

– Ні. Ви з Отто відведете альціонів до шатла. Я точно знаю, що вони зараз відчувають: їм страшно, вони залишилися без даху над головою і не розуміють, що буде далі. Якщо хтось і здатний повести їх за собою та захистити, то це ти. Отто піде з вами, аби допомагати. Він зробить усе, про що ти попросиш, повір мені, – твердо сказала Єва. Чомусь її впевненість і рішучість зростали, коли вона промовляла план уголос.

Ровендер уклав дівчинку в довгі обійми і тільки потім заговорив:

– Будь ласка, бережи себе. Не знаю, що робитиму, якщо тебе втрачу.

Єва міцно обійняла його у відповідь.

- Зі мною все буде добре.

- Перш ніж ти підеш далі, я хочу дещо тобі вручити.

Ровендер відв'язав з пояса розкуйовджену мотузку.

– Це ж із поради?

- Як син Антикви я був першим претендентом на роль наступного вождя клану, - сказав Ровендер, пов'язуючи мотузку навколо талії дівчинки. – Але справжнє вміння вести за собою не передається у спадок. Його треба заслужити на діяння. Ти вождь, Єва Дев'ять. Герой. І ти моя Здивувала.

Єва знову обійняла друга.

- Я тебе люблю, Рові.

– І я тебе кохаю. Будь ласка, повертайся до мене цілою та неушкодженою.

– Я повернуся. Обіцяю, - сказала Єва і пішла далі вздовж берега - одна, назустріч невизначеності.

Розділ 34. Поглинання.

Хвилі озера Конкорс плескалися об кедботи Єви, вітер сплутував волосся. Вона стояла біля пішохідного мосту, що веде до першої вежі Лакуса. На цій колосальній вежі високо, над темно-зеленими водами озера, нагромаджувалися одна на іншій кулясті хатини з безліччю мешканців. Мережа мотузкових мостів і переходів поєднувала цю конструкцію з чотирма такими самими. флот бойових суден, що завис у вечірньому небі, кидав на Лакус темну тінь. З берега дівчинці було видно, що з кораблів у село спускають якийсь вантаж.

По гальковому березі вітер ніс кинуте кимось поспіхом строкате яскраве покривало. Єва підхопила його і накинула на себе як плащ, сховавши обличчя. Потім вона зійшла на міст і попрямувала до першої вежі Лакуса.

Але тільки-но вона ступила під вхідну арку, її мало не збила з ніг група альціонів. Вони несли товариша-рибалку, який явно був непритомний. Закинута голова рибалки бовталася на ходу, і на шиї у нього виднілася характерна рана від ШОК-дротика.

Зупинившись на мить, Єва заплющила очі і внутрішньо потяглася до хатин першої вежі. Всюди відчувалася присутність альціонів, їх паніка та розгубленість. А десь недалеко попереду якась інша істота відчувала сильний страх.

Самотній рибальський вертиплавець, все ще прив'язаний до мосту, що розгойдується, видав сумний крик. Єва розв'язала мотузку в нього на шиї, кинула повідець на містки і шепнула: