Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

і так перекладав мозковий тягар зі жмені в жменю, аж поки йому не зісковзнув кумпол і не лупонув чолом об столик, задзвеніли склянки й підстрибнула попільничка — це його протверезило надовго. Він хутко випростався у фотелі, роззирнувся довкола по салоні, кліпаючи з похмурою міною. Двері в більярдну залу були розсунуті, там знову тривала запекла партія в зимуху за участи капітана Прівєженського й пана Фессарa; на іншому боці зеленого столу, за діагоналлю, біля книжкової шафи сиділа панна Муклянович, удаючи, що заглиблена в лектуру уже добряче зачитаного журналу для паній, «Le Chic Parisien» або «Wiener Chic».

Раніше зазирнув сюди таємний радник Дусін; видно було, що в нього є велике бажання підійти й поговорити, й тільки присутність Зєйцовa — розпатлана грива його волосся, зім’ятий сурдут, п’яний заспів у голосі та розмашисті жести — тільки непристойна поява екс-засланця зупинила його. Інстинктивно потягнулося за годинником — немає, розчавлений. Глянулося на циферблат годинника в шафі. Уже по шостій, вечірні тіні незабаром почнуть лягати за вікнами. Все пополудня змарноване на пиятику з Зєйцовим.

— Непомильно, непомильно, — бурмотів він, — але ж, очевидно, що для тіла! Тільки для тіла! Хіба я не слабка людина? Іще один раб! Так, так, ви добре мене побачили наскрізь, — що з того, що я знаю, що я пізнав шлях? Ми всі знаємо шлях до щастя, а якщо не знаємо, то відчуваємо, здогадуємося про нього, а вже напевно відрізняємо шляхи лихі, — але що з того, одна річ — знати шлях, а інша — ним іти, погляньте на мене, слабкий, слабкий чоловік, і саме того дня у Софії, поруч із батьком і його жінками та сестрами моїми зведеними, саме тоді я зрозумів, що зраджу Сєрґєя Андрєєвіча, мушу зрадити, бо якби їм бодай волосина з голови мала впасти, я б не завагався кров кривдника пролити, й не озирався би на Провидіння Боже, й тепер його зраджую, власне купуючи йому помилування, б’ючи поклони перед кесарем, ви думаєте, що я не бачу цього, бачу, — якщо я врятую його від Зими, то всупереч його волі. Так.

Тут він вхопився за карафку і вихлюпнув у склянку рештки алкоголю; піднявши склянку твердою рукою до густого віхтя вусів, до чорної бороди, він проковтнув горілку одним ковтком. Вигнув груди вперед, глибше вдихнув, кулаки сперлися на поверхню кістяної стільниці, витріщив очі, ще раз зітхнув, і voilà, Філімон Романовіч Зєйцов тверезий як дзвін.

— Вєнєдікт Філіповіч, — продекламував він, після чого підняв випростаний палець на висоту чола, немов цілився перед собою з пістолета, навіть око примружив і брову зморщив, — я вас бачу, добре бачу. Ви від них. Ви думаєте, я не знаю, чого ви хочете? Я це добре бачу.

— Ви п’яні.

— А як це стосується суті справи? Я здатний розпізнати. І Сєрґєй також мені розповідав. Той другий доктор із Зими, з Бердяєвим під пахвою… усі вони лютовці… ні в карти пограти, ні кості кинути… сни, сни тлумачити… під Кригу. Кхр, хрррк! — Він раптом закашлявся. — О святий Єфреме, всі святі, що за спрага — води, води! — Рятуйте стражденного!

Він підхопився — хотів підхопитися; він збирався підвестися так мляво, й такої гімнастики вимагало від нього вставання з фотеля, що встиглося його впіймати, притримати й покликати стюарда. З’явилася третя карафка.

Зєйцов проковтнув наступну склянку, і його обличчя розгладилося.

— Не гнівайтеся, Вєнєдікте Філіповичу, я нічого поганого не маю на думці, коли кажу, що ви ніколи в Країні Лютих не бували, бо я вам вірю, чому б мав не вірити, але й ви не повинні мені дивуватися. Самі побачите. Хоча зовні він здається дуже схожим на ваш, це інший світ, ним керують інші закони. — Він озирнувся на картярів. — Як в’їдемо, їм одразу перехочеться. Ви зрозумієте це після першого ж пасьянсу.

— Те, що ви казали про заморозників — ви на боці заморозників…

— Я на боці заморозників! Що — я на боці заморозників?! Та ебал їх пес, заморозників і сук їхніх відморожених!

— Заспокойтеся! Бо нас викинуть!

І справді, в салоні люксу від самого початку на Зєйцовa скоса дивилися. Тепер знову повернулися голови. Біля більярдного стола саме закінчилася партія, гравці встали, випростовуючи кінцівки, а доктор Конєшин, який сидів найближче, почувши вульґарний вигук засланця, аж підстрибнув. Зупинилося його вибачливою посмішкою.

— Філімоне Романовічу, я вас питаю, чи ви мали коли справу з заморозниками на високих політичних посадах, слышите? — І що то взагалі за проблема, Крига й той Бердяєв, тобто чого вони хочуть? — І що вам привиділося у мені? Агов! Ну, Філімоне, дорогий! Стримайтеся, заради бога, соромно перед людьми.

— Соромно перед людьми, соромно перед людьми, — повторював бородатий нехлюй, машинально чухаючи рубці на місці відморожених пальців, — чи що, себто, якби не люди, то ви би не соромилися, так? Ми всі раби, я ж кажу.

… А що мені привиділося, — а нібито ви не знаєте, що половина інженерів із Зимного Ніколаєвська важко затьмічені, в фойє Дірявого Палацу висить таке фото, сходіть колись і побачите, в тисяча дев’ятсот тринадцятому, як спорудили студницю, то робили собі там усі пам’ятні світлини, позаду панорама нового міста, дахи, димарі, вогні й люті, а тут, попереду, вся бригада, ну й так на цій світлині вийшли, що кожен другий, як упир, з могили вигнаний, лицо чорне, ніби в якогось мурина; очі, пика, волосся — усе навиворіт, а декого навіть взагалі відсвітило, й тільки пляма, схожа на людину, на місці тієї людини. А ви мене питаєте! Я добре бачу.

… А коли я імператорські передпокої у Петербурзі колінами витирав, то про що пліткували, про що шепотіли у кутках? Щойно я повернувся з Сибіру, хап за журналы. А вже всі мої старі знайомі зі змовницьких часів встигли наоповідати. Я на засланні, а там нові політики на тлі Зими поспліталися, там партії та фракції, і таємні партії й союзи в Думі та при дворі. Є ті, кому добре так, як є, і жодних змін вони не допускають, тільки, щоб власне заморозити все якнайдовше, а якщо вже міняти, то так, щоб нічого не змінити; і є ті, кому мариться власне розталь і велика переміна Росії. Тільки ж заморозник — відомо, хто він і чому; а розтальник, а-а! Розтальник і розтальник — це не одне й те саме, бо це й струвівець, і щирий соціаліст, і сивий народник, й анархіст, і будь-який західник, і навіть кадет, тобто конституційний демократ, усі вони начебто хочуть