Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

«Захаре… Ти мабуть зараз десь відпочиваєш чи займаєшся своїми справами. А я пишу тобі цей лист. Знаю, швидше за все ти ніколи його не прочитаєш. Та й добре. Але мені так легше. Я мушу сказати тобі про все, що думаю. Що відчуваю. Хоча б у такому вигляді. Я з тобою була дуже щасливою. І наш хоч і короткий шлюб для мене був прекрасним. Так, ми не зійшлися в деяких думках. Ти був категоричним, а я занадто наполяга. Може якби трохи зачекала… Може якби так не зациклилась на цьому, то ми б зберегли наші стосунки. Звісно, якщо ти б хотів цього. Зараз у мене все добре. Але дещо сталося. Я вагітна. Так, я все ж зробила це. Але на жаль чи на щастя не від тебе. Але та людина… це моя величезна помилка. Впевнена, ти точно міг би врятувати мене від нього, але я не хочу тебе просити. Я зробила це сама і вирішувати мушу теж сама. Ти б мабуть його вбив… 
Але годі про це. У мене буде дівчинка. Я б дуже хотіла, щоб моя дитина була схожою на тебе, але… цьому не судилося статись. Наші стосунки були найкращим, що сталося зі мною за все життя. Я кохала тебе. І досі кохаю. Пробач.»

Я опустив лист, заплющив очі та вперся головою до холодної стіни. Слова на цьому папері були просякнуті відчаєм. І я розізлився на себе, що так вчинив з Інною. Краще б тоді ми не познайомились. А навіть якщо так, то не продовжували стосунки. Вона так відчайдушно кохала мене до кінця життя, а я відразу ж після розлучення зрозумів, що для мене це була лише забавка. Гра, від якої було приємно. І для мене все це закінчилось досить швидко, а Інна залишилась з цими почуттями. Назавжди. Вона пише про батька Софії… Що я би вбив його. Чому? Вона ж тоді вже була вільною, мала право абсолютно на будь-які стосунки. Але чи хочу я знати, від кого вона завагітніла… Думаю, що ні. Я склав лист та заховав назад у кишеню. В цій камері було нудно. А ще волого, холодно та неприємно пахло. Я тут вже два дні, а досі мені нічого не відомо. Ніхто не приходив. Нічого не пояснював. В мене була повна апатія. Меліса. Зрадниця. Підставила мене, здала. Мабуть і ті наркотики теж її рук справа. Не дивно, що вона тоді була на прийомі у Бо Жака. Вивідувала все, обережно дізнавалась. І ось виконала свою місію. Запхала мене до смердючої вʼязниці. Хоча цк лише поліцейський відділок, та думаю, добром це не закінчиться. Я почуваю себе просто надзвичайно гидко. Меліса була для мене такою особливою, поряд з нею я сам почувався особливим. Вона точно була значно більше, ніж просто розвага чи випадкове знайомство. Але все це перекреслено. Вона ще й знала, що їде затримувати мене… Одягла маску, заховала обличчя. Їй було соромно, це хоч щось добре в цій ситуації. Та це не змінює того факту, що вона просто зрадила мене. Підставила і використала. Може навіть за це отримає підвищення… Я не помітив, що задрімав. Не знаю, на скільки часу, але розбудив мене гуркіт дверей.

— До вас відвідувач, — сказав поліцейський.

— Хто? — я скривився, бо мені взагалі не хотілось нікого бачити. Жоден, хто б зараз сюди прийшов, не зміг би ніяк допомогти мені. Тому краще не бачити нікого.

— Ну як тобі тут? — всередину зайшов Ігор. І мені просто хотілося блювати від того, який у нього був вираз обличчя та голос. Я закотив очі та відвернувся. Бажання з ним бачитись, а тим більше говорити не було абсолютно.

— Я не запрошував тебе.

— А що так грубо? Щось не так? — він посміхався, — тепер ти на своєму місці.

— Так, — я посміхнувся та врешті глянув на Ігора, — мсце добряче нагріте твоє дупою.

— Заткнися, — буркнув той, — я так і знав, що ти колись опинишся тут. За те, що підставляєш невинних людей.

— Хто тебе витягнув? — я нахмурився, — що ти їм нащебетав?

— Нічого, — він розвів руками, — я взагалі нічого не робив. Просто до мене прийшли і сказали, що знають, що я нічого не зробив. Що мене підставили. Та й відпустили. А потім одна людина передала мені, що це точно зробив ти і що тебе забрала поліція. Я тоді довго сміявся, бо справедливість таки наздогнала тебе.

— Занадто багато гучних слів для звичайного пішака, Ігоре. Твій покровитель довго з тобою панькатись не буде. Витре об тебе ноги і викине ще жорстокіше.

— Звідки тобі знати? — він нахмурився і тут я точно зрозумів, що він і гадки не має, хто міг йому допомогти. Отже так і залишився наївним, проте точно не замішаний у цій історії.

— Бо щирі та добрі люди такими справами не займаються, розумієш? Це чорна діра. Пастка, з якою не вибратись неушкодженим. То ж на твоєму місці я б вже тікав та сховався. Бо тебе запряжуть так, що ти будеш плакати.

— Ти просто лякаєш мене. Заздриш. Звинувачуєш, — Ігор схрестив руки на грудях.

— Справді нічого не розумієш? — я все ж підвівся та підійшов трохи ближче до чоловіка, — в таких справах так просто не допомагають. Тебе використають. Так і знай.

— Але ж я не винен. І це доведено.

— Так, — я оскалився, — справді. Ти правий, — я вирішив вже не сперечатися з ним, бо це просто даремно. Він не затримався зі мною і швидко пішов, але вже за короткий час мою самотність знову прикрасили спілкуванням. Але це вже було цікавіше.

— Ну що, Хаскі, тепер ти у справжньому вольєрі? — Бо Жак вальяжно зайшов всередину, тримаючи руки в кишенях та розглядаючи мою камеру.

— А ось і той самий покровитель, — я зміряв його поглядом. Бо це все було точно не випадково.

— Що ти маєш на увазі? — Бо запитально глянув на мене.

— Ну це ж ти витягнув так швидко того, хто був підозрюваним у вбивстві. Хіба ні?

— А ти про того хлопчину? Звісно я. Чому ж він має спокутувати чужі гріхи. А в тебе їх, ох, як багато.

— З яких пір ти співпрацюєш з поліцією? — я вирішив питати прямо і нічого не замовчувати.

— Дорогенький, тут купа людей працює на мене. Ну гаразд, може не купа. Жменька. Але інакше я б точно не зміг просувати свій бізнес.

— Твій бізнес, це ті пакети, що знайшли в моєму клубі під час обшуку? — я нахмурився.

— Вибач, — Бо Жак розвів руками, — але так треба було. Здається, я тебе попереджав. Не раз і не два. Ти вирішив стояти на своєму. То ж тепер і будь тут. На своєму місці. Я пропонував тобі свою допомогу, свою співпрацю. Ти б зараз відпочивав десь на Мальдівах. Але ти сам зробив свій вибір. І друзів вибирати ти теж не вмієш. Хіба не так? — чоловік самовдоволено посміхнувся, а в мене всередині все аж закипіло від люті.