Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

На щастя, все пройшло добре. Армія Круза все ще рухалася дуже повільно, що, принаймні, означало, що все, що вони зробили до цього часу, було того варте.

Але ж затримка не була нескінченною.

Здавалося, командувач армії Круза остаточно визначився. Меєр примружив очі. Він уже бачив густі прапори Круз-Лицарського полку за Срібним Флеш-Лісом, що повільно просувався вперед. Хоча армія нежиті позаду них не мала жодних прапорів, вони повинні були слідувати за ними. Можливо, вони навіть були попереду.

.

Вони йдуть. — відповів Мейр трохи сухо. Хоча він мав рішучість зустріти смерть з того моменту, як став лицарем, коли він дійсно дочекався цього моменту, він зрозумів, що може бути не до кінця готовий. Це сталося не через страх чи боягузтво, а через те, що він не бажав змиритися з тим, що він не був повністю готовий.

?

Як він міг померти в такому місці?

Яна нічого не сказала. Вона лише тихенько кивнула.

1032

Розділ 1032

Час був схожий на привида в лісі, що тихо пролітав хвилина за хвилиною.

Сестро, що це за місце?

Ютта злякано розширила очі. Вона зрозуміла, що тримає в руках не меч, а м’яку руку. Господар руки дивився на неї з нахиленою головою. Господар руки дивився на неї парою зелених очей. Її чорне волосся було накинуте на плечі, а на ній був білий халат. Її босі ноги наступали на густий зелений мох, як фея в лісі.

?

Сестра?

?

Отіс?

Це

.

До неї повернулися кошмарні спогади десятирічної давнини.

Ні, Отіс, не зупиняйся. Бігти!

Ютта раптом відчула, що її рука порожня. Її сестра зникла, як відображення у воді. Сестрі на зміну прийшов промінь світла в темряві. Це був наконечник меча. Ілюзія перед нею змусила її тремтіти. Вона підняла в руці меч Білого Лева. — Дзенькіт! Два мечі зіткнулися. Іскри летіли скрізь. Ютта була захоплена зненацька і зробила крок назад.

Лицар Круза в повному обладунку теж був наляканий. З-під металевої маски пролунав приглушений голос. Меч Білого Лева Народ Еруїна?

.

Вона відволіклася.

?

Ютта облилася холодним потом. Вона ніколи не думала, що зробить таку фатальну помилку в бою. Хоча безперервні бої вже виснажили її фізично і морально, а легенда говорила, що люди побачать своє минуле перед смертю. Чи це був знак смерті?

.

Вона задихалася.

.

Сім чи вісім мечів кололи її. Коли вона була в найкращому стані, їй довелося використовувати всі свої сили, щоб боротися проти одного з них.

,

У темряві ліс горів

,

З темряви вийшов лицар у білій мантії з емблемою сонця на грудях. Работорговці потрапляли під блискучі мечі в руки. Однак знаходилися і раби, які панікували і падали під копита своїх коней. Лицар не виявив милосердя і розтоптав гірський народ і народ Сенія. Звук вогню, що палає вітром, звук будівель, що руйнуються, гнівний гуркіт і крики змішалися докупи.

Вони з сестрою, яка теж була голою, сховалися під обшарпаним наметом. Намет наповнився смородом сечі та фекалій. Однак вона дуже сподівалася, що зможе сховатися в цьому маленькому просторі назавжди.

.

Танцюючі тіні в темряві відступали. Крізь намет вона бачила тіні від мечів і крові.

.

Довгий меч нарешті знайшов можливість прорвати її оборону і пробив плече. Багряна кров хлинула, і нестерпний біль змусив Яну відчути, ніби сцена перед нею збіглася зі сценою десятирічної давнини. Сім чи вісім лицарів оточили її, їхні мечі холодно блищали. Їхні очі пильнували, і вони не давали їй жодного шансу загинути разом з ними.

, -

Потім вона відчула меч у нижній частині живота. Здавалося, що її сили вичерпуються. Вона стала на напівколіна на землю. Лицар Крус, який оточив її, був, як вовки в лісі, які чекають нагоди, щоб завдати удару.

.

Це були вовки. У Бреггсі, тієї літньої ночі в Парубоцькому лісі.

,

Вовки тихо завивали. Їхні червоні очі були сховані під нічним небом. Вона використовувала одну руку, щоб захистити свою сестру Отіс. Все її тіло було вкрите ранами. Біль, здавалося, заціпенів їй нерви. Одне з її очей було залите кров’ю, але вона все ще люто дивилася на тих звірів. Вона була ще лютіша за будь-кого з них.

Вона довго перебувала в бігах. Здавалося, що вона помре будь-якої миті. Але щоразу вона дивом виживала. Тому що вона не могла здатися. Для сестри.

Тебе звуть Овіція. Дівчинко, ти ж селянка, так?

Це мій онук. Його звуть Брандо.

,

Ні, у вас є речі, яких у нього ніколи не буде. Люди, які живуть хорошим життям, ніколи не зрозуміють цих речей.

Ти хочеш навчитися у мене фехтуванню? Старий усміхнувся. Боюся, що ні. Але я можу порекомендувати вам місце. Ця людина може захистити вас заради мене.

.

Але її сестра все одно була мертва.

.

Тому що вона була занадто слабка.

Навіть через стільки років вона все ще не могла її захистити.

.

Ютта не могла стримати сліз. Сльози змивали кров і стікали по її щоках, як струмок, змішаний з кров’ю. Вона ненавиділа людей, які несли несправедливість у цей світ. Вона ненавиділа вельмож, які тільки й робили, що штовхали зло ззаду. Вона ненавиділа байдужість усіх. Вона ненавиділа все старе. Але вона нічого не могла вдіяти. Смерть Отіса здавалася неминучою. Вона не могла цього змінити, як і не могла дати відсіч.

Незважаючи на те, що вона часто лаялася, зціпивши зуби, вона не знала, чи проклинає власну слабкість, чи людей, які все це спричинили.

Перед нею йшов лицар Круз. Металеві обладунки видавали скрипучі звуки, коли він піднімав меч.

.

Вона стала лицарем.

.

Вона вже була представницею дворянства.

?

Але за що вона боролася?

Лорд і Принцеса змінювали все. Чи справді це був той світ, якого хотіла її сестра?

Зіткнувшись з гострим мечем, що блимав холодним світлом, Ютта на мить розгубився.

?

Народ Еруїна?

Почувши це ім’я, Мерорі також відчув холодок по спині. Чому вони тут? Хіба вони не в порту Фаттан? Це місце знаходиться більш ніж за сто миль звідси. Чи може бути, що їхні шпигуни вже тут? Чи знають вони щось?

.

Він поставив низку запитань поспіль.

Було очевидно, що Лицар, який відправив послання, не міг відповісти на ці питання. Він навіть не