Читати книгу - "Зламані янголи"

— З твоєї команди чи з моєї, Ковачу, — менеджерові з «Мандрейк» почав уриватися терпець. — Звідки саме?

— З моєї команди? — я розплющив очі й витріщився на етикетку на своїй бляшанці. Я вже помізкував над цією ідеєю пару разів з моменту одкровення Вонґсават і гадав, що все прорахував. — Пілотських навичок Шнайдера, мабуть, достатньо для вимкнення бортового контролю. У Вардані їх, мабуть, немає. І в будь-якому разі хтось мав би запропонувати цій людині щось вигідніше, ніж… — я зупинився й позирнув у бік кабіни пілота. — Ніж «Мандрейк». Таке важко уявити.

— Судячи з мого досвіду, політичні переконання, якщо вони досить тверді, мотивують сильніше, ніж матеріальний зиск. Може, хтось із них — кемпіст?

Я згадав історію свого знайомства зі Шнайдером

Я, блін, більше ніколи не буду дивитися на щось таке. Я лишатимусь осторонь за всяку ціну.

і Вардані

Сьогодні я бачила, як убили сто тисяч людей… я знаю: якщо я піду гуляти, вітер носитиме довкола їхні маленькі клаптики.

— Чомусь не уявляю собі такого.

— Вардані була в таборі для інтернованих.

— Генде, на цій планеті кожний четвертий, бляха-муха, сидить у таборі для інтернованих. Туди неважко потрапити.

Можливо, мій голос прозвучав не так відсторонено, як я хотів. Генд відступився.

— Гаразд, хтось із моєї команди, — він винувато позирнув на Вонґсават. — До неї добирали людей навмання, а в нові чохли їх завантажили буквально кілька днів тому. Сумнівно, що до них за цей час могли б добратися кемпісти.

— Ти довіряєш Семетерові?

— Я вірю, що йому насрати на все, крім власних комісійних. І він досить розумний, щоби знати, що Кемп не може перемогти в цій війні.

— Я підозрюю, що сам Кемп досить розумний, щоби знати, що Кемп не може виграти в цій війні, але це не заважає йому вірити в цю боротьбу. Сильніше за матеріальний зиск, пам’ятаєш?

Генд закотив очі.

— Ну, добре, хто? На кого ти ставиш?

— Є ще один варіант, якого ти не розглядаєш.

Він поглянув на мене.

— Ой, я тебе благаю. Тільки не півметрові ікла. Не пісенька Суджіяді.

Я знизав плечима.

— Як хочеш. У нас два трупи невідомо звідки, позбавлені пам’ятей, і, хоч що ще з ними сталося, виглядає на те, що вони брали участь в експедиції, яка мала відчинити браму. Тепер ми намагаємося відчинити браму і, — я тицьнув великим пальцем у підлогу, — отримуємо це. Окремі експедиції, з інтервалом у кілька місяців, а може, й рік. Нас об’єднує одне: те, що ховається за брамою.

Амелі Вонґсават схилила голову набік.

— Перші розкопки Вардані наче минули без проблем, правильно?

— Ні, тоді ніяких проблем не помітили, — я випрямився, намагаючись опанувати потік своїх думок. — Але хто його знає, з якою швидкістю реагує ця штука. Якщо відчинити її один раз, тебе помітять. Якщо ти — висока істота з кажанячими крилами, то все гаразд. Якщо ні, вона запускає якесь… Не знаю, може, якийсь вірус повільної дії, який передається через повітря.

Генд пирхнув.

— І як саме він діє?

— Не знаю. Може, він проникає в голову і… Зводить з глузду. Перетворює на психічно хворого. Змушує вбивати колег, вирізати їм пам’яті й ховати трупи під сіттю. Змушує нищити експедиційне обладнання, — я помітив їхню реакцію на мої слова. — Ну, добре, знаю. Я просто наводжу приклади. Але подумайте над цим. Неподалік є система нанотехніки, яка шляхом еволюції створює бойові машини. Тепер ми створили це. Людський рід. І людський рід за найскромнішими оцінками відстає від марсіян на кілька тисяч років. Хто його знає, які оборонні системи вони могли розробити й лишити по собі.

— Ковачу, може, це лише моя комерційна підготовка, але мені важко повірити в оборонний механізм, який запускається аж за рік. Ну, тобто, я не став би купувати його акції, а я порівняно з марсіянами — печерна людина. На мою думку, гіпертехнологія не обходиться без гіперефективності.

— Блін, Генде, ти і є печерна людина. По-перше, ти все розглядаєш з точки зору прибутків, і ефективність теж. Система, щоб бути ефективною, не конче має давати зовнішній економічний ефект — вона просто має працювати. Особливо це стосується системи озброєння. Поглянь у вікно на те, що лишилося від Заубервілля. Де там прибутки?

Генд знизав плечима.

— Спитай Кемпа. Це його робота.

— Ну, гаразд, тоді подумай ось про що. П’ять-шість століть тому така зброя, як та, що знищила Заубервілль, була би потрібна лише для стримування. Тоді ядерні боєголовки лякали. Тепер ми розкидаємося ними, як іграшками. Ми вміємо прибирати за ними, маємо стратегії подолання, завдяки яким ними можна реально користуватися. Стримувальний ефект нам може забезпечити генетична зброя чи, може, нанозброя. Ось які ми, ось до чого ми дійшли. Отже, можна спокійно вважати, що в марсіян, якщо вони таки воювали, була ще більша проблема. Що вони могли використовувати для стримування?

— Щось таке, що перетворює людей на кровожерливих маніяків? — Гендові явно не вірилося. — За рік? Та ну тебе.

— Але що, як це неможливо зупинити? — тихо спитав я.

Стало дуже тихо. Я по черзі глянув на кожного співрозмовника й кивнув.

— Що, як це приходить через такий гіперканал, як ця брама, випалює поведінкові протоколи в будь-якому мозку, на який натрапляє, і врешті-решт заражує все по інший бік? Коли б це рано чи пізно мало зжерти все населення планети, то не мало би значення, як повільно воно діє.

— Ева…

Генд зрозумів, до чого я веду, і замовкнув.

— Евакуація неможлива, бо воно просто поширюється всюди, куди йде жертва. Тут нічого не вдієш — можна хіба що ізолювати планету й дивитися, як вона помирає, можливо, протягом одного-двох поколінь, але без… Довбаної… Ремісії.

Знову опустилася мокрим простирадлом тиша, огорнувши нас своїми холодними складками.

— Гадаєш, на Санкції-IV розгулює щось подібне? — нарешті спитав Генд. — Поведінковий вірус?

— Ну, це пояснило б війну, — радісно заявила Вонґсават, і ми всі вибухнули несподіваним для себе сміхом.

Напруження щезло.

Вонґсават відкопала в аварійному наборі з кабіни пілота пару аварійних кисневих масок, і ми з Гендом знову спустилися до вантажного відсіку. Розпечатавши решту вісім каністр, ми добряче відійшли назад.

Три безнадійно проіржавіли. Четверта була пошкоджена частково: десь із чверть її вмісту розтрощила несправна граната. Ми знайшли уламки корпусу, за якими можна було визначити, що вона з арсеналу «Наґіні».

Бляха-муха.

Третина антирадіаційної хімії пропала.

Запасне програмне забезпечення для половини автоматичних систем на завданні потрощено.

В робочому стані залишився один буй.

Повернувшись на каютну палубу, ми хутко всілися, постягували маски й