Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

— І полковник Вашингтон, ваша честь...

— Що ж, і полковник Вашингтон може бути теж корисним підданим короля. Це американський самородок, і, здається, я міг би віддати йому таку ж шану, що й ви. До речі, ви не сумніваєтеся у вправності цього Джаспера — Прісної Води?

— Хлопця перевірено в ділі, сер, і він довів, що може впоратися з будь-яким завданням.

— Прісною Водою його назвали французи, і багато років свого дитинства він провів у французьких колоніях... У його жилах, часом, нема французької крові, сержанте?

— Ані краплини, ваша честь! Я колись приятелював з покійним Джасперовим батьком, та й мати була з тутешніх і походила з порядної і відданої родини.

— Як же тоді трапилося, що він так довго жив серед французів і звідки в нього французьке ім’я? До того ж, виявляється, він ще й розмовляє мовою цих канадців.

— Все це легко пояснити, пане майоре. З дитячих років його виховував один наш моряк, учасник ще минулої війни, і хлопець звик до води, мов та качка. Як вашій честі відомо, у нас на Онтаріо нема жодного порту в повному розумінні цього слова, тож хлопець і провів більшість часу з того боку, де у французів останні п’ятдесят років все ж таки водяться судна. Там він принагідно навчився їхньої мови й одержав своє прізвисько від індіян та канадців, у яких заведено називати людей за їхніми якостями.

— І все-таки французький моряк — поганий навчитель для британського вояка.

— Прошу вибачення, сер: Джаспера — Прісну Воду виховував саме справжній англійський моряк — людина, що плавала під королівським прапором і, можна сказати, сама пройшла справжній вишкіл, тобто підданий, що народився тут, у колоніях, сподіваюсь, пане майоре, не може бути гірший у своїм ділі тільки через це.

— Можливо, й не гірший, сержанте, можливо, й не гірший, але й не кращий. Цей Джаспер, відколи я доручив йому командувати «Вітрогоном», теж шанувався; навряд чи можна навіть уявити собі відданішого й кращого хлопця.

— Або відважнішого, пане майоре. Шкодую тільки, сер, що ви ставите під сумнів Джасперову відданість.

— Обов’язок солдата, якому довірено охорону такого віддаленого і стратегічно важливого поста, як цей,— ніколи не послаблювати пильності, Дангеме. Ми маємо справу з двома найпідступнішими ворогами, яких будь-коли бачив світ,— індіянами та французами, і тому не слід пускати повз вуха нікого, що згодом може вилізти боком.

— Смію сподіватися, ваша честь, раз ви виявили до мене таке довір’я і доручили командувати цією експедицією, ви не вважатимете мене також недостойним почути й про підстави, які примушують вас сумніватися в Джасперові.

— Не подумайте, що я, може, не довіряю вам, Дангеме, коли вагаюся звіритися в тому, що мені стало відомо: знаєте, просто дуже не хотілося б, щоб про людину, про яку я досі був гарної думки, поширилася раптом погана слава. Ви, певне, високо ставите Слідопита, якщо хочете віддати за нього свою дочку?

— За Слідопитову чесність, сер, я ручуся головою! — твердо й не без гідності, що вразило майора, відказав сержант.— Ця людина не здатна на віроломство.

— І я певен, що ви маєте слушність, Дангеме, проте останні відомості дуже похитнули до декого моє колишнє довір’я. Цими днями, сержанте, я отримав анонімного листа, в якому, мені радять остерігатися Джаспера Вестерна, чи, як його там називають, Джаспера — Прісної Води, котрий буцімто продався французам; там пишеться також, що незабаром мене буде повідомлено про все докладніше й точніше.

— У військовий час, сер, навряд чи варто надавати якоїсь ваги листам без підписів.

— Так само, як і в мирний час, Дангеме. Ніхто, мабуть, не має нижчої, ніж я, думки про тих людців, які шкрябають анонімні листи з приводу чиїхось особистих справ. Анонімка е ознака боягузтва, підлості, й ницості, і, звичайно, брехливості та інших ганебних вад. Але у військовий час доводиться на ці речі дивитися дещо по-іншому. До того ж у листі вказується на деякі вельми підозрілі обставини...

— Сподіваюся, такі, що їх можна сказати підлеглому, ваша честь?

— Звичайно, якщо йому довіряють так, як я довіряю вам, Дангеме. Наприклад, у ньому пишеться, буцімто ірокези пропустили вашу дочку та її провідників лише з метою не підірвати мого довір’я до Джаспера. І далі зазначається, нібито французьке командування у Фонтенаці вважає за краще захопити «Вітрогона» з сержантом Дангемом та його загоном і зірвати виплеканий нами план, ніж заволодіти дівчиною та скальпом її дядька.

— Я розумію цей натяк, сер, проте не беру його на віру. Якщо сумніватися в Джасперові, тоді не можна довіряти й Слідопитові, а не довіряти Слідопитові для мене все одно, що не довіряти вашій честі.

— Можливо, й так, можливо, й дійсно так, сержанте. Але, зрештою, Джаспер — це не Слідопит, і, чесно кажучи, Дангеме, я, може, більше довіряв би цьому хлопцеві, коли б він не розмовляв по-французькому!

— Запевняю вас, ваша честь, я теж не вважаю, що ця обставина промовляє на його користь, але, з вашого дозволу, смію зауважити: хлопець вивчив французьку мову з необхідності, і не треба його так поспішливо за це засуджувати. Раз він уже розмовляє по-французькому, то з цим уже нічого не вдієш.

— Це собачий жаргон, і він ще ніколи й нікому не приносив добра... принаймні жодному британському підданцеві. Щоправда, французи між собою мають балакати якоюсь мовою, але краще б цей Джаспер не тямив по-їхньому жодного слова, тоді я довіряв би йому значно більше. Цей лист просто не дає мені спокою, і був би зараз у мене хто під руками, кому можна було б довірити судно, я б цієї ж миті вигадав якийсь привід, аби залишити Джаспера на березі. Чи не мав я з вами, сержанте, розмови про вашого шуряка, який теж їде з вами і теж моряк?

— Це справжній мореплавець, от тільки дещо зневажає прісну воду. Сумніваюся, щоб він ризикнув своїм авторитетом і взявся командувати судном на озері. До того ж я певен, що він ніколи не зуміє відшукати пост.

— В цьому, мабуть, ви таки маєте рацію, та й, крім того, він зовсім не знає нашого підступного озера. А тому вам доведеться, Дангеме, подвоїти пильність. Я вам надаю всі. повноваження, і щойно помітите за