Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

Черговий водій сидів посеред кімнати, засланої килимом, за конторкою з білого дуба. Перед ним була невелика чорна дошка з десятком циферблатів і дисків, схожих на диски телефонних апаратів. Усі механізми важкої машини підкорялись буквально одному дотику пальця.

Незважаючи на те, що звичайно в приміщенні було тихо, водія разом із його конторкою покривав прозорий звукоізолюючий футляр кубічної форми з невеличкими дверцями: жоден звук не повинен відвертати уваги водія. Завдяки такому звуковому ізолятору решта людей могли голосно розмовляти в приміщенні.

Юнак, який привів нас сюди, — його прізвище було, здається, Петров, — звернув увагу на полички, розташовані вздовж бокових стін.

— Оце найцікавіше у всій машині, — сказав він. — Підійдіть-но ближче.

На масивній залізній поличці з товстими металевими підпорами, до якої ми підійшли, лежало щось схоже на великий шмат тіста. Нижче, під поличкою, починався ківш, хобот якого йшов кудись під підлогу. Осторонь «тіста» на полиці стояло кілька чорних кубиків завбільшки з кубічний сантиметр.

— Спробуйте підняти один кубик, — запропонував Петров.

Я взяв кубик двома пальцями, щоб підняти його, але пальці зірвалися. Кубик виявився важчим, ніж можна було передбачити. Довелося стиснути пальці з усієї сили, одначе кубик немов приріс до полички.

— Пригвинчені вони, чи що? — здивовано запитав я.

— Дозвольте, я спробую, — сказав мій супутник, геолог Санович. Але ні він, ні другий геолог, Зорін, не змогли підняти кубика. Зоріну вдалося лише, та й то над силу, трохи зсунути один кубик убік.

— Кубик залізний, а поличка теж залізна і, очевидно, з'єднана з сильним електромагнітом, — висловив він своє припущення.

— Нічого подібного, — сміючись, відповів Петров. — Розгадка в тому, що кубики самі по собі дуже важкі.

— Це неможливо! — гаряче заперечив Санович. — На землі нема і не може бути такої важкої матерії.

— Виявляється, може і, як бачите, є, — усміхнувся Петров. — До речі, ця важка матерія не така вже й важка. Хіба ви не піднімете якусь річ вагою десять кілограмів? Тільки, звичайно, не двома пальцями. В цьому весь секрет.

— Ви хочете сказати, що кубик важить десять кілограмів? — запитав я.

— Так, — відповів Петров. — А нормальна його вага повинна бути всього один грам..

— Адже це… адже це виходить, вага збільшилась у десять тисяч разів! — схвильовано зауважив я.

— Цілком правильно, в десять тисяч разів, — спокійно підтвердив Петров, кивнувши головою.

— Дивіться! Дивіться! — вигукнув Зорін. — «Тісто» підходить. Воно росте на очах. Бачите, заповнило поличку до краю, звісилося, ось-ось упаде вниз.

— Ну що ж, підхопіть його рукою і покладіть назад на поличку, — запропонував Петров.

Зорін підхопив «тісто» і спробував підняти його. Це геологові вдалося, але всі м'язи його напружилися, рука тремтіла, обличчя почервоніло.

— Ніколи мені ще не доводилося мати справу з таким важким «тістом», — зауважив він. — Чи не робите ви це «тісто» теж з важкої матерії?

— На цей раз ви вгадали, — усміхнувся Петров. — Але «тісто» вже не таке важке, як кубики. Ось дивіться, — юнак відірвав шматочок «тіста» завбільшки з вишню і з деяким зусиллям зважив його на долоні.

— Виходить, ваша важка матерія, якщо я не помиляюсь, може збільшуватися в об'ємі і в той же час зменшуватися у вазі? — запитав Санович, видно починаючи здаватися.

— Правильно, так воно і відбувається — відповів Петров. — А як і чому, — зараз з'ясую. Прошу вас, — він показав нам на крісла.

— Ви, звичайно, знаєте про зорі, які називаються «червоними карликами», — почав Петров, коли ми посідали. — Об'єм цих небесних тіл, що світяться червоним світлом, справді дуже малий в порівнянні з іншими зорями. Астрономи встановили точно і незаперечно, що матерія цих червоних карликів у десять тисяч разів важча за земну. Така незвичайна вага матерії довго лишалась загадкою. Які процеси космічної лабораторії могли створити цю неймовірно важку матерію?

Атом, його будова з'ясували таємницю. Сам атом, якщо так можна висловитися, має надзвичайно «пористу» будову. Електрони, які обертаються навколо центрального ядра, розміщені від нього на астрономічно великій відстані — в мікромасштабі, звичайно. Всередині атома, точніше між ядром і орбітою крайнього електрона, велика порожнеча. Але ж з таких «пористих» атомів складається матерія. Адже, з'єднуючись у молекули, атоми не можуть входити один в один, стискуватися. Вони стикаються один з одним лише «оболонками» зовнішніх електронних орбіт. Саме тому і звичайна матерія така «пориста», не дуже компактна і не дуже важка. А що коли вибити з атома електрони, лишивши тільки протони? Якими стануть властивості матерії, що складатиметься з цих атомів, позбавлених електронів?

— Така матерія матиме надзвичайну густину, малий об'єм і величезну вагу, — швидко сказав Санович. — Я зрозумів вас, Петров! Літр води, який важить десять кілограмів, або десять кілограмів землі можна таким чином «збити» в один кубічний сантиметр, що, як і раніше, важитиме десять кілограмів. Правильно?

— Цілком, — відповів Петров.

— Але чому розбухає це «тісто», якщо воно однієї природи з важкою матерією? — запитав Зорін. — Дивіться, воно заповнило вже всю поличку і ківш.

— А навіщо це «тісто» і кубики тут? — в свою чергу запитав Санович.

— Хвилину терпіння, і ви все зрозумієте, — промовив Петров і, помовчавши, пояснював далі: — Багато років минуло, поки радянським ученим пощастило створити перший кубічний сантиметр важкої матерії. В той час вчені ще й самі ясно не уявляли собі, до яких практичних наслідків призведуть досліди з важкою матерією. Але вона відразу ж сама вказала шлях: перший кубічний сантиметр важкої матерії, одержаний в лабораторії, розбух на очах учених до великих розмірів. Це явище здивувало тоді вчених так само, як здивувало зараз вас «тісто», що збільшується на очах. Незабаром, проте, дивне явище було розгадано.

Важка матерія складалася з атомів, позбавлених електронів. А що таке електрон? Негативний заряд. Отже, важка матерія являє собою позитивний заряд величезної концентрації. І саме через це вона з неймовірною силою притягає до себе негативні заряди — електрони. А де їх нема? Отже, з моменту свого народження матерія, яка штучно стала важкою, прагнула повернути собі те, що