Читати книгу - "Вийди і візьми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Завершуючи одну таку екскурсію, екскурсовод саме проказував слова: «Як бачимо, мольфари — не більше, ніж виплід схильної до фантазії уяви», як його оперіщив смичком зображений на панно скрипаль і хоча достеменно цього ніхто не бачив, присутні ладні були заприсягтися, що бідолаха нестямно заверещав, а на лобі вирізнилася червона смуга. Небавом, проходячи попри міську божевільню, можна було почути характерний звук, який долинав з іншого боку муру, — то сік себе різкою, пориваючись заперечити існування мольфарів, бідолашний ґід.
Коли економічні труднощі далі незмога було приховувати, з дозволу і навіть заохочення того самого керівництва, яке раніше забороняло, посипалися публікації з шухляд місцевих краєзнавців про походження слова «панно» та як воно, зазнавши пригод і поневірянь, потрапило до місцевого краю, про роботящих гуцулів і загадкових мольфарів — захопливі оповіді, найталановитіші з яких примушували забути на мить про негаразди. Обласна газета друкувала в три шпальти з продовженням історичний роман, де картини природи чергувалися з образками життя етносу, говірка якого була прийнамні такою ж давньою, як санскрит, і все те булькало у словесному казані наївного кохання і згероїзованого розбишацтва.
Наклад газети стрімко зріс, на подвір’ях і ринках люди обговорювали характери, сперечалися, як розвиватиметься дія, бились об заклад, робили — наразі ще нелегально — ставки. Твір висунули на здобуття місцевої премії, і ніхто не мав сумнівів, що він здобуде її, побивши решту претендентів. Засноване при газеті видавництво опублікувало роман окремою книжкою, і не було такої міської книгарні, сповненої ожилого локального патріотизму, яка не виставила б її на найпоказнішому місці.
Перший наклад розпродали за лічені дні, потім другий і третій. На крайовій телестудії «МОЛЬФАР PICTURES», відкритій за сприяння гуцулів-мільйонерів з емігрантських родин, що пустили коріння у Сполучених Штатах, Аргентині й Австралії, на мотиви роману було відзнято повнометражний художній фільм, що представляв країну на міжнародних кінофестивалях у Берліні й Каннах, де кількість відвідувачів побила рекорди, а сам фільм увійшов до фіналу, здобувши приз глядацьких симпатій.
Ознаки множились і далі. На дитячому майданчику почала скрипіти гойдалка, бентежачи нестямним писком, — спросоння Матильді здавалося, що чує голосок немовляти. У стару, напівсуху тополю влучила блискавка, і дерево спалахнуло жаским смолоскипом. У ратуші провалилося горище, а сторож краєзнавчого музею божився, що опудала птахів лопотіли крилами («Хто, цей п’янюга?»). З пам’ятників зникали літери й елементи декору, а з новобудов, що їх заледве здали в експлуатацію, ареалами обсипався тиньк. Ввечері, коли Матильда лаштувалася спати, а Жака ще не було, перегоріла жарівка й запала темрява. Вперше за кілька десятиріч Матильда прошепотіла «Отченаш», «Богородице Діво» і «Вірую».
Поряд з обов’язковими заходами, ювілеями, зборами, засіданнями, голосуваннями, які імітували участь працівників у доленосних рішеннях, в актовому залі фабрики, до якої було приписано Матильдин вагончик, відбувалися святкові концерти, розважальні вікторини, виступи циркових акробатів, читців гуморесок та екстрасенсів. За важливіших оказій на кону, за довгим лакованим столом з кошиком квітів у підніжжі, сиділо виробниче, партійне і профспілкове начальство. З-над тумби, що примикала до столу, промовці виголошували, вряди-годи відволікаючись від папірців, тиради.
Почувши кудкудакання, Матильда першої миті подумала про рідне село і щойно потім побачила, як директор нестямно вимахує руками. Після тих вікопомних зборів у кулуарах гуло, наче у бджолиному вулику. Одні наполягали, що директор учинив правильно, інші намагалися збагнути, чому він зробив це саме в такий спосіб, треті мовчали, вважаючи, що обговорювати вчинки зверхника неетично — хоч там як, до нього почали ставитися з якоюсь особливою трепетністю. Час до часу кудкудакання долинало з-за масивних дверей кабінету, пролунало на нараді в першого секретаря обкому партії як реакція на вимогу збільшити виробництво: аби стлумити інцидент, його потрактували як неординарний, на свій лад дотепний вияв згоди. Багаторічна секретарка, яка двадцять років покладала на директора неабиякі сподівання, невдовзі попросилася на пенсію, і директор із буркотливо-поблажливим квоктанням завізував заяву. Тепер, із перспективи часу, Матильда розуміла, що на їхнього керівника вже тоді, на порозі докорінних змін, зійшло преображення.
Мовби відчуваючи близький кінець, безжалісніше сікли комарі. Ними було обліплено стелі під’їзду, вони тузенями проникали до помешкання. Одначе все ще якось трималося — ввечері спалахувало світло, у грудні теплішали батареї і кружляв сніг, що його прибиральники відгортали великими шуфлями.
Матильда прокинулася зі сну, в якому, змилосердившись, щойно вбила каліку-бульбину. Її лихоманило, і вона натягнула ковдру по саме горло. Хоча в кімнаті панувала духотнява, їй було так кепсько, що не могла поворухнутись. Зібравши останні зусилля, Матильда попленталася на кухню, де пила і не могла напитися, після чого насилу дошкандибала назад. Прокинулася від того, що нічна сорочка приклеїлася до тіла. Коли разом із потом з неї вийшла гарячка, Матильда відчула дивну полегшу, ніби оце вдруге народилася на світ.
О такій ранній порі Матильда була єдиною перехожою, яка простувала вулицями заціпенілого міста. Не рухалися кульбабки, а на зачинених ставнях кіоску дрімав замок. Перетинаючи площу між кіоском і будинком, Матильда вражено зупинилася, побачивши неподалік від лави, так далеко від свого дому, свою щелепу. Від доторку Матильдиним тілом пробіг струм, схвилювавши її і запрагнувши вихлюпнутися назовні.
Піднявшись сходами, Матильда занурилася в сутінки мовчазного собору, крізь віконця якого досередини проникало скупе світло нового дня. Пахощі мира стояли в повітрі. Незбагненна сила понесла вперед, і Матильда незчулася, як опинилася перед вівтарем; коли з невидимого джерела у глибині її єства народився непоборний потяг принести Йому, Який дивився на неї, дар, за браком чогось іншого благоговійно поклала знайдену поблизу лави, поруч із вставною щелепою, закривавлену каменюку, сприйняту нею за синьоочку з картопляного сну. Сподіялось неймовірне — Образ Божий простягнув їй навзаєм хліб і позолочений келих. Сповнена богобоязності та смирення, Матильда припала до євхаристійних дарів і вже коли покидала собор, відчула, як її плоть прагне негайного звільнення…
Матильда відвідувала Жакову могилку щодня, потім раз на тиждень, опоряджаючи з любов’ю, яка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вийди і візьми», після закриття браузера.