Читати книгу - "Хранитель забутих речей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Музика зазвучала в Лориній голові чи, можливо, на веранді. Цими днями вона не завжди була певна різниці. Це світлина того вечора, про який розповідав Роберт Квінлан, коли приходив читати заповіт.
Останній раз, коли Ентоні бачив свого батька. Останній танець, останній поцілунок, остання фотографія. Вона повісить її у срібній рамці біля фото Терези на веранді.
— Знайшла щось цікаве?
Фредді приніс їй філіжанку кави і сандвіч.
Він порився у валізі між паперами і дістав звідти маленьку оксамитову коробку.
— Ох ти! А це ще що таке? Заховані скарби?
Він рвучко відкрив кришку — в коробочці виявилась обручка з білого золота з вишуканим сапфіром й блискучими діамантами. Фредді поставив коробку перед Лорою, яка взяла прикрасу в руки й піднесла до світла. На кабошоні[67] було чітко видно зірку.
— Це Терези. Її обручка на заручини.
— Звідки ти знаєш? — Фредді взяв обручку, щоб роздивитися ближче. — Це може бути обручка матері Ентоні.
— Ні, це її. Я впевнена. Тереза не з тих жінок, що вдовольняться обручкою, «як у всіх», — промовила Лора, невесело усміхнувшись від згадки про власну золоту дев’ятикаратну обручку з конвейєра. — Тереза, очевидно, була екстраординарна жінка, як і ця обручка.
Фредді поклав прикрасу назад до оксамитової коробочки і передав Лорі.
— Ну, тепер вона твоя.
Лора похитала головою.
— Вона ніколи не буде моєю.
Фредді вийшов допомогти Саншайн. Він обіцяв пофарбувати копита коника свіжим шаром лаку. Лора й далі спорожняла вміст валізи. Вона знайшла рахунок за продаж п’ятдесяти кущів троянд: «Альбертіна» — 4, «Гран-прі» — 6, «Марша Стенгоуп», «Місіс Генрі Морс», «Зірка Голландії», «Леді Гей» — список тривав — і довідник, як саджати й доглядати їх. Рукописи — це збірка оповідань Ентоні, що їх друкувала Лора. Коли вона проглянула сторінки, то згадала ці твори. До рукопису додано лист із жорсткою відмовою — від Брюса, видавця: «…зовсім не підходить для нашої аудиторії… непотрібна складність, потурання власним слабкостям… похмурі й депресивні теми».
Хтось подряпав образливі коментарі червоною ручкою і написав «Телепень!» на екстравагантному підписі Брюса. Почерк Ентоні. «Влучно сказано», — погодилася Лора. Вона перечитає рукописи, але чомусь не вірила, що там є відповіді на її питання.
Металеві коліщата заторохкотіли по підлозі передпокою, і Саншайн зайшла до кабінету, штовхаючи коника, у супроводі Фредді й зацікавленого Моркви.
— Його просто не впізнати! — виголосила Лора, і Саншайн гордо усміхнулася.
— Це Сью.
Лора подивилася на Фредді, чекаючи пояснень, але він просто стенув плечима. Сью, та й по всьому.
Саншайн кинулася досліджувати вміст валізи і була заворожена обручкою. Поки вона натягувала її на середній палець, повертаючи і так, і сяк, щоб «спіймати блискітки», у Лори виникла ідея.
— Можливо, ця вся метушня через обручку, яку Тереза хоче, щоб ми знайшли.
Фредді не був у цьому певен:
— Гм, а який тоді зв’язок з ручкою?
Лора не звернула уваги на цю вагому ваду своєї гіпотези, замість того, щоб підкріплювати її аргументами, вона зауважила:
— Це ж її обручка на заручини. Хіба ви не розумієте? Зв’язок між ними. Заручини, іншими словами.
Фредді досі сумнівався:
— Але ж весілля теж зв’язок, ми його влаштували, і це не спрацювало.
Саншайн скривилася, чітко показуючи, що вона не лише не згодна з ними, а й вважає їх обох за справдешніх йолопів.
— Ручка — це підказка. Означає писати, — сказала вона.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.