read-books.club » Пригодницькі книги » Пірати Співучих островів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пірати Співучих островів"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пірати Співучих островів" автора Адам Багдай. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66 67 ... 75
Перейти на сторінку:
сумно.

А Іво на це ні в тин ні в ворота:

— Хіба пустельники купаються?

Бородань добродушно всміхнувся:

— Коли дуже жарко, то навіть пустельники шукають прохолоди.

Іво вдавав із себе наївного, буцімто він нічого не відає і не догадується, а тим часом зиркав на мене і значливо підморгував.

— Перепрошую,— сказав він,— а де ваша келія, нам так хотілося б побачити її...

Бородань трохи ніби здивувався, а потім усміхнувся. (Певно, подумав, що ми дамо йому грошей).

— Недалеко,— відповів.— Можу вас перевезти, якщо хочете.

— Це здорово! — вигукнув я.— Ще ніколи в житті не бачив справжньої келії! Один раз, правда, бачив фільм про пустельника, який закохався в доньку одного князя, і потім був страшенний скандал...

Бородань розсміявся.

— Звідки ти, сину? — спитав він по-батьківському.— Чую, розмовляєш не по-нашому.

— Я з Варшави. Тільки у Варшаві немає пустельників. Колись нібито був один, але я його не бачив.

Як тільки наш милий пустельник почув, що я з Варшави, обличчя йому засяяло приязню. І я дійшов висновку, що в Югославії навіть пустельники дуже люблять поляків. Чекав, коли бородань почне декламувати вірші Міцкевича, але він, замість читати вірші, сказав:

— Залазьте, хлопці, в човен.

Я глянув на Іва.

— А дядечко? — запитав.

Іво скривився як середа на п’ятницю.

— Дядечко? — Видно було, що він не хотів утретє гнівити дядечка, а водночас його дуже тягнуло до тієї келії, і доводилось боротися з самим собою.

Я теж боровся, але за хвилину мені сяйнула прекрасна ідея.

— Дядечко наймає осла і, сподіваюся, найме його не скоро...

— Авжеж,— підхопив Іво.— Хтозна, чи осел буде на місці. Певно, дядечко зайде ще до корчми...

— Зайде до корчми, щоб роздивитися,— підхопив я, ще дужче зрадівши,— а ми тим часом оглянемо келію.

Не вагаючись більше, посідали в човен, пустельник узяв весла, і ми рушили. Спочатку пливли уздовж берега, а тоді повернули до маленького острівця, який зненацька виринув попереду. Видно було його круті скелясті береги, а над скелями — плетиво зелених піній.

— То ви мешкаєте на цьому острові? — озвався Іво.

Пустельник тільки головою кивнув.

Іво пустотливо примружив око і випалив:

— Ви тут мешкаєте тільки для годиться?..

— Не розумію тебе, сину мій.

— Просто щоб замилити туристам очі?

Пустельник опустив весла — руки йому опали.

— Що ти вигадуєш, сину мій?

І він мав слушність. Забагато вже Іво дозволяв собі! Мало того, що схотів побачити келію, так ще й почав робить такі зауваги. Мені хотілося врятувати становище, от я й сказав мимохідь:

— Він не розуміє, що коли ви вдаєте, то не всі повинні про це знати.

Очі бороданеві закруглилися з подиву.

Іво засміявся.

— Гаразд, гаразд. Я знаю одного пустельника з острова Свети Никола. Тільки він не вдає з себе такого невинного, як ви, пане.

Я думав, що бородань посеред озера викине нас із човна, аж ні, не викинув — видно, мав добре серце; тільки обличчя йому споважніло, і він так дивився на нас, ніби вгледів на наших головах щонайменше бузькові гнізда. Потім кріпко схопив весла і погнав човен до острова. Становище було трохи ніякове, зате місцевість — прегарна! Ми якраз підпливали до острівця. Озеро було спокійне, на воді довгим шлейфом тягнувся слід нашого човна, а скелі аж палали в сонячному промінні.

Чудовий острів, і на острові озеро, а на тім озері — ще один острівець. Я міг би припустити, що на тому острівці ми побачимо ще менше озерце, а на озерці... і так без кінця-краю.

Та ось ми й дісталися до берега. Пустельник перший вискочив з човна, прив’язав його, а ми, збентежені, сиділи ні в сих ні в тих. Одначе діватись нікуди — довелося зійти на берег.

Ми побачили в заростях невеличку халупку на кам’яному підмурку.

«Келія», — подумав я.

Іво теж так подумав, бо шепнув мені:

— Мабуть, там у нього склепик, а в склепі — вино, саламі і транзисторний радіоприймач.

Але то була не келія, бо коли бородань одчинив двері, ми побачили всередині старі весла, неводи, гаки

1 ... 65 66 67 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пірати Співучих островів"