Читати книгу - "Скоґландія"

— От мерзотник, цей Норлін! — мовила Ярвен. — Він був якийсь такий… такий сентиментальний! Від нього можна чекати чого завгодно!

Йоас, не слухаючи її, провадив:

— Але тепер, здається мені, ти маєш знати про це, Малено. Бо тепер, коли вони збагнули, що тобою вже запевне не скористаються, вони не побояться, мабуть, і того, щоб тебе… всіх трьох нас…

Ярвен дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Так, — нарешті промовила вона. — Я це теж припускаю. — Вона припинила жувати. — Тому нам доведеться якось… Нам доведеться зі Скоґландії вшиватись! У мене вдома ми розповімо всю цю історію на телебаченні, й тоді…

— От мудра голова! — засміявся Йоас.

Ярвен помовчала, розмірковуючи, образитись на хлопця чи ні. Нарешті озвалася:

— А чому ні? Ви могли б віддати мені мого мобільника, або знайдемо десь телефон-автомат. Я зателефоную матері й про все їй розповім, і тоді вона…

Малена нарешті переплакала й тепер мовчки дивилася на Ярвен.

— Вона зателефонує матері! — перекривив ту Йоас.

— А чом би й ні? — мовила Ярвен. Вона відчувала, що помалу в ній прокидається лють на цього хлопця. Розумнішого плану однаково ж не було. — Поки ви не забрали в мене мобільника, я весь час надсилала їй есемески.

— Що-що ти робила? — перепитала Малена.

Ярвен була рада, що принцеса вочевидь нарешті заспокоїлась.

— Адже їй хотілося знати, як у мене тут справи! — пояснила Ярвен. — Я й так була дуже здивована тим, що вона дозволила мені піти на кастинг. А тепер мама могла б, наприклад, розказати про все у нас в поліції.

— Ти надсилала їй есемески, — промовив Йоас. — І вона тобі відповідала.

Ярвен енергійно кивнула головою й підтвердила:

— Ну, звісно! А що ж ти думав? Мати в мене страх як легко впадає в паніку! Мені все одно вже здавалося…

— Із закордоном у нас зв’язку немає, — перервав її Йоас. Він порився обома руками в простирадлі й видобув ще дві бляшанки. — Сочевиця? Мексиканський бобовий суп?

— Як?! — перепитала Ярвен. — Із закордоном немає зв’язку?

— Сочевиця й горох — поєднання, певна річ, не з найкращих. Мексиканський бобовий суп — теж, мабуть, не те.

— Як це немає зв’язку?! — вигукнула Ярвен.

— У нас із закордоном зв’язку немає, — спокійно промовив Йоас. — Ну, тоді сочевиця. У Скоґландії власна мережа, зателефонувати за кордон ти не маєш змоги. І з-за кордону ніхто не має змоги. Малі, ану подай мені отого камінця.

Ярвен уп’ялася очима в Йоасові руки, що намагалися без відкривачки впоратись із другою бляшанкою.

— Але ж мама щоразу мені відповідала! — вигукнула Ярвен. — Відписувала на всі мої повідомлення!

«Ярвен, люба моя, — пригадала вона. — Я тебе люблю». А втім, мама так ніколи не казала. Це на неї не схоже. Та ніколи вона так і не писала…

— Тобі хтось відповідав, — сказав Йоас. — Тільки не твоя мати, це вже напевно.

«Щасливо повеселитись, Ярвен! В останні роки я тобі, мабуть, не все дозволяла…»

Ні, це писала таки не мама. Вона ніколи б не…

— Але як же вони змогли?! — вигукнула Ярвен. — Як вони це?..

— Чи брали вони коли-небудь у тебе мобільника? — спитала Малена і, наморщивши лоба, принюхалась до сочевичного, супу. — О Господи! Невже не можна було поцупити щось інше, Йоасе?!

Ярвен згадала Реперів готель, списки, до яких вони вписували свої імена. «Цінні речі можна поки що лишити внизу моєму колезі, він видасть вам квитанцію… Не бійся, ми їх повернемо. Ранець? Мобільник?»

— Але ж у такому разі мама навіть не знає… — прошепотіла Ярвен. — У такому разі вона, мабуть… Адже я ще в п’ятницю пішла з дому! — Вона підхопилась на ноги й вигукнула: — Та мама ж від страху збожеволіє! Я маю якось… Я ж маю їй…

Йоас простяг Ярвен бляшанку, пропонуючи їсти, й сказав:

— Якщо хочеш іще, поквапся. То що ти там маєш зробити? І як? Ти звідси не виберешся, та й годі. Повір мені, скоґландські кордони на замку.

Ярвен хотілося кинутись бігти, наскакувати на дерева, трощити…

— Але ж я не можу їй!.. — закричала вона. — Ви не розумієте! Мама й так завше дуже тривожиться!

Кутики рота в Йоаса