Читати книгу - "Українські традиції"

З глибокої давнини по Церквах вновомісяччя, на початку нового місяця, служився Чин Малого Освячення води. У православних греків цей Чин позостався й досі, а в нас його нема.[197]

Остання стихія, повітря, викликало увагу первісної людини тільки своїм відступленням від звичайного свого стану. Вітер звертав на себе завжди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас навіть окреме божество, – Стрибог, бог вітру…

Про вітер склалося багато різних повір'їв. Напр., хто сильно свище, той викликує великий вітер. Хто ж свище тихо й лагідно, той викликує тихий вітерець. Тому при віянні збіжжя звичайно тихенько присвистують, щоб вітер не пустував, а віяв лагідно.

Символом вітру при заклинаннях завжди служить дмухання, – як вітер розгонить хмари, так дмухання, звичайно поєднане з плюванням, розгонить злі сили або взагалі хоронить від різних злих духів. А вихор, на думку простого народу, це чортове весілля: «чорт з відьмою береться». Коли несеться вихор, кинь перехрещеною сокирою чи ножем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть окривавлені. Під час бурі й грози запалюють страсні або йорданські, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські) свічки, що відганяють страх від людини, а комини затикають, щоб до хати не вскочила нечиста сила, коли за нею женеться Перун, або Св. Ілля.

Марко Вовчок подає: «Була одного разу велика буря, – Гапка запалювала перед Божником свічечки, старий читав Молитви голосно».

Коли в горах бушує гірська метелиця, то це несеться дияволова мати.

Повітря завжди наповнене густо духами, серед яких багато є й злих, що отруюють його на шкоду людям та худобі. Так само багато є в повітрі духів, що можуть стримати дощ, або навпаки, давати його забагато. І люди здавна молилися й приносили жертви різним божкам повітря, щоб не псули його. Віра в повітряних богів – загальноіндоєвропейська, повстала в глибоку давнину.

За давнім віруванням, що ввійшло і в давні книжки, вітри – це чотири істоті, що дмуть з чотирьох боків світу (світ – чотирикутний). Звідси й часте наше прислів'я: «Йди собі на чотири вітри!» Старі малюнки малювали світ чотирикутним, і з чотирьох його боків намальовані чоловіки, що сильно дмуть; звідси й переконання, що вітрів чотири. Звідси й повне очоловічення вітру, яке звичайне в наших піснях і яке знаходимо ще в «Слові о полку Ігоревім» 1187-го року, де Ярославна звертається до Вітра-Вітрила, як до живої істоти. Було в нас і Свято вітру, що святкувалося 15-го липня, на день Св. Кирика, коли не вільно робити біля сіна, бо вітер усе рознесе.

Церква з глибокої давнини взяла повітря під свої ревні моління, і молиться «о благорастворенії воздухов» за кожною своєю Службою. Апостол Павел у своєму Посланні до Єфесеян (2. 2) згадує «князя, що панує в повітрі», цебто диявола, а звідси це переконання ввійшло й до церковних Піснопінь; напр. у «Каноні молебному на ісход душі» (пісня 4) згадується диявол, як «воздушний князь». В Молитвах Требника часто згадується повітря, напр.: «Сія сімена, іже воздухом і дождем воспитати благоволив єси», «Да воздуха мирность подадеши» (Чин обхожденія полей), «Ізбави от воздуха смертного» (Молитва во єже благословити стадо) і т. інші.

Ось чому до Требника ввійшли й окремі Чини: 1. Молебноє пініє, піваємоє во врем'я бездождія, 2. Молебноє пініє, співаємоє во врем'я безведрія, єгда дождь многий безгодно ідеть, і 3. Молебноє пініє во врем'я губительного повітрія і смертоносния зарази. Від стану повітря залежить погода, а від погоди залежало життя первісної людини, тому його вірування густо населили духами з повітря.

Декотрі з дерев, особливо великого розміру, сильно поважалися ще з глибокої давнини, і то в багатьох індоєвропейських народів. Такі дерева, як дуб, бук, липа й подібні, вважилися незвичайними, бо їх любили боги й жили на них. Почитания дуба загальновідоме. Персоніфікація дерев у казках, піснях, поговірках дуже поширена; пор. випадки в піснях-баладах, коли дерева говорять людською мовою, якщо їх хотять рубати.[198]

Костянтин Порфіророджений свідчить, що руси молилися й жертви приносили («жерли») під великим дубом. Початковий Літопис подає, що поляни приносили жертви «рощенієм», цебто рослинами; те саме твердить Єпископ Кирило Турівський XII віку, а також і Літопис Густинський. Вказівками на стародавнє шанування дерева в нас позосталися й такі обрядові речі, як весільне вільце, купальське деревце, биття вербою у Вербну суботу й т. ін., – усе звичаї дуже давні.